Коли 65-річний чоловік звернувся до лікарні зі скаргами на загальну слабкість і скутість шиї, нічого не вказувало на те, що за кілька тижнів він помре.
Симптоми були настільки неспецифічними, що лікарі підозрювали фактично все — від менінгіту до загострення остеоартриту шийного відділу хребта. Лабораторні аналізи показали запальний процес: лейкоцитоз, підвищений прокальцитонін, підвищений D-димер. Легеневу емболію виключили.
Лікарі розпочали емпіричну антибіотикотерапію ванкоміцином та левофлоксацином для покриття широкого спектра збудників при невстановленому джерелі інфекції.
КТ і МРТ голови і шиї виявили ретрофарингеальний абсцес — скупчення гною в просторі між задньою стінкою глотки та шийними хребцями. Запалення поширювалося на навколишні мʼякі тканини. Втім, ця знахідка не відповідала на питання, звідки взялася інфекція.
Під час спроби катетеризації сечового міхура були виявлені множинні постзапальні зміни та звуження зовнішнього отвору уретри. Це спрямувало думку лікарів в бік уросепсису. Проте після успішної катетеризації сеча виявилася прозорою, та, яка показала лабораторія, стерильною.
Пацієнту провели дренаж ретрофарингеального абсцесу – анатомічно цей простір сполучається з епідуральним, тому дренування мало декомпресувати обидві ділянки. Чоловіку наклали трахеостому. Та попри адекватне хірургічне втручання, стан пацієнта продовжував погіршуватися. Посів крові виявив метицилін-чутливий золотистий стафілокок (MSSA). Антибіотикотерапію скоригували на меропенем та клоксацилін, але інфекція вже встигла завдати системного удару.
Первинне джерело інфекції залишалося загадкою до того моменту, допоки анестезіологічна бригада не провела оцінку дихальних шляхів перед трахеостомією. Саме тоді хтось звернув увагу на стан ротової порожнини пацієнта і запідозрив одонтогенне походження сепсису.
Стоматологічна консультація підтвердила здогадку: масивний карієс, жахлива гігієна порожнини рота, зруйновані зуби. Було видалено кілька зубів, але час уже був втрачений. Одонтогенне вогнище визнали найімовірнішим джерелом інфекції. Ретрофарингеальний абсцес призвів до сепсису.
Пацієнт помер від серцевої недостатності, спричиненої септицемією.
Експерти, які описали цей клінічний випадок радять сприймати його як нагадування про просту істину: при системних інфекціях невстановленої етіології стоматологічна оцінка має бути частиною первинного обстеження, а не останньою думкою.
Глибокі інфекції шиї, які швидко прогресують і не мають патогномонічних симптомів потребують мультидисциплінарного підходу: ЛОР, щелепно-лицева хірургія, інфекціоністи, анестезіологи, стоматологи. Абсцеси понад 2,5 см або ті, що не покращуються після 48 годин антибіотикотерапії, зазвичай потребують хірургічного дренування.
Та найкращий спосіб уникнути цього сценарію — не допустити його початку: проходити регулярні стоматологічні огляди, своєчасне лікування карієсу, дотримуватися базової гігієни порожнини рота.
