Редактор thePharmaMedia
Надмірна вага зазвичай асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних патологій та низки інших хронічних захворювань. Але так званий парадокс ожиріння руйнує цей стереотип.
Парадокс ожиріння полягає в тому, що зайві кілограми часом забезпечують кращі показники виживаності при важких захворюваннях — порівняно з тим, що спостерігаються у людей з нормальною або недостатньою вагою.
«Парадокс ожиріння»: збільшення ваги під час госпіталізації з приводу інсульту покращує виживаність
Американські фахівці відзначили цікавий феномен: серед пацієнтів , госпіталізованих із внутрішньомозковим крововиливом, підвищене споживання калорій, яке призвело до збільшення ваги, було пов’язане з вищими шансами на виживання через 3 місяці після події.
«Хоча пацієнти з надмірною вагою ймовірно мають вищий ризик [внутрішнього мозкового крововиливу], вони також мають більше шансів вижити порівняно з пацієнтами з недостатньою або нормальною вагою», — відзначили дослідники з медичного коледжу Університету Цинциннаті, які недавно виступили з доповіддю на цю тему на щорічних зборах Американської неврологічної асоціації.
Хоча джерела, які б пов’язували вагу та показники виживаності при внутрішньомозковому крововиливі (ВМК), наразі обмежені, вони припустили, що, оскільки ВМК є висококалорійною подією, пацієнти з ожирінням або надмірною вагою можуть мати запас калорій, який дозволяє їм краще пережити інсульт. Таким чином, дослідники висунули гіпотезу, згідно з якою збільшення споживання калорій може покращити рівень виживаності після внутрішньочерепного крововиливу незалежно від початкової ваги.
Захист калоріями
Вивчивши дані про випадки спонтанних ВМК, вони включили в аналіз 86 осіб, які харчувалися виключно через зонд, а потім проходили контрольне обстеження протягом 3 місяців. Вага пацієнта реєструвалася під час первинної госпіталізації, на стаціонарі та при виписці, тоді як рівень гіпотрофії оцінювався за показником сироваткового альбуміну, виміряним під час госпіталізації. Також протягом перебування в лікарні збиралися дані про обсяги споживання калорій. Результат оцінювався як «гарний», коли пацієнт пережив госпіталізацію, і як «поганий», коли пацієнта виписували у хоспіс або він помирав.
Через три місяці серед усієї вибірки вижили 68 пацієнтів (середній вік 65,5 років), померли 18 (середній вік 73,3 року).
Мультифакторний аналіз показав значну кореляцію між збільшенням ваги під час госпіталізації та результатами виживаності. У тих, хто пережив перебування в лікарні з приводу ВМК, зафіксували середню різницю в плюс 2,6 кг, а серед тих, кого виписали у хоспіс або померлих, зафіксували різницю в мінус 0,3 кг. Окрім того, серед тих, хто вижив, спостерігалася вища середня калорійність харчування на час госпіталізації порівняно з тими, хто перебував у хоспісі або померлими (1831,4 проти 1611,6 ккал).
Зайва вага проти інсульту: пояснення гіпотези
Автори роботи пояснили виявлений парадокс ожиріння ендокринними змінами. На їхню думку, оскільки у людей з ожирінням або надлишковою вагою відзначається вищий рівень естрогену, який, як відомо, виявляє нейропротекторну дію, рівень виживаності при ВМК у них буде кращим, ніж у людей з меншою масою тіла.
Парадокс ожиріння в онкології
Більш новий аналіз реальних даних знову підтвердив існування парадокса ожиріння — цього разу в контексті імунотерапії солідних пухлин.
Згідно з дослідженням онкологів з Клівлендської клініки Ферв’ю, пацієнти з ІМТ 25 кг/м² і вище мали знижений ризик смертності протягом року, а також менший ризик розвитку певних ускладнень, таких як госпіталізація до реанімації, пневмонія та серцева недостатність, порівняно з пацієнтами з ІМТ нижче 25 кг/м².
В цьому досліджені онкологи використали платформу TriNetX, яка містить дані зі 104 медзакладів по всьому світу. Вони відібрали для аналізу понад 22 000 пацієнтів віком 18–65 років з дев’ятьма типами солідних пухлин (РМЗ, рак голови та шиї, легені, нирок, ендометрію, шлунку, стравоходу, сечового міхура або меланома). Усі пацієнти отримали принаймні одну дозу препарату імунотерапії раку (інгібіторPD-1, PD-L1 або CTLA-4). Більшість (61,7%) мала ІМТ 25 кг/м² або вище, тоді як 38,2% — нижче 25 кг/м².
Аналіз показав, що люди з ІМТ 25 кг/м² і вище мали вищий рівень загальної виживаності (ЗВ) протягом року порівняно з тими, у кого ІМТ був нижче 25 кг/м² (80,6% проти 64%). Група з ІМТ 25 кг/м² і вище також показала нижчий ризик певних ускладнень. Тенденція щодо ЗВ зберігалася для інших порогів маси тіла: ІМТ 35 кг/м² і вище проти ІМТ < 25 кг/м² (83,2% проти 64,6%) та ІМТ 40 кг/м² і вище проти ІМТ < 25 кг/м² (82,4% проти 63,8%).
Інтерпретація результатів
Дослідження підкреслює, що ІМТ може слугувати важливим прогностичним показником результатів імунотерапії раку і сигналізувати про ймовірність ускладнень після такого лікування.
Спеціалісти припускають, що у людей з низькою масою тіла може розвиватися більш виражена запальна реакція на інгібітори контрольних точок, що призводить до вищої частоти ускладнень. З іншого боку, ожиріння впливає на профілі цитокінів і змінює активність імунних клітин. На цей час накопичено деякі дані про те, що у людей з високим ІМТ може бути постійне «тліюче» хронічне запалення, яке тренує імунну систему та готує її до «адекватної» відповіді на інгібітори контрольних точок.
З урахуванням цієї інформації важливо стратифікувати ризик для кожного пацієнта, який розпочне імунотерапію раку. Ймовірно, найближчим часом фахівцям вдасться розробити дієвий калькулятор, який індивідуально прогнозуватиме результати та ускладнення терапії.
