Журналіст, редактор The PharmaMedia
Нині спостерігаємо пожвавлення інтересу до довгострокових наслідків вірусних інфекцій. Постінфекційні синдроми стали новим викликом для клініцистів – обговорюються кардіо-, нейро- та метаболічні ускладнення, публікуються нові дані про постковідну дисфункцію нервової системи, порушення мікробіому тощо. Мабуть, більшість людей переконані, що постінфекційні синдроми обмежуються лонг COVID.
Однак вагома кількість звернень до лікарів демонструє, що схожі прояви можуть виникати й після грипу, аденовірусу, інших ГРВІ та навіть кишкових інфекцій.
Тож про те, як «звичайна застуда» стає тригером для тривалих системних порушень, а головне – про те, що з цим робити, щоб повернутися до звичайного життя, ThePharmaMedia розпитала д.мед.н., професора кафедри клінічної фармакології НМУ імені О.О. Богомольця Миколу Валентиновича ХАЙТОВИЧА.
Постінфекційні синдроми «помітили» не сьогодні
Що таке постінфекційний синдром?
Постінфекційний синдром – це сукупність симптомів, які зберігаються або з’являються після перенесеної інфекційної хвороби. Коли основна інфекція вже елімінована, але організм продовжує реагувати патологічно.
Ці синдроми ще інколи називають: «поствірусний астенічний синдром», «постінфекційний синдром втоми», «синдром хронічної втоми», «вегетативна дисфункція».
Симптоми постінфекційного синдрому можуть бути як легкими, так і тяжкими, іноді навіть загрозливими для життя.
Які хвороби найчастіше провокують появу цього синдрому?
Це можуть бути:
- вірусні інфекції – COVID-19, вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, віруси грипу та парагрипу, респіраторно-синцитіальний вірус тощо,
- бактеріальні – борелії, хламідії, мікоплазма, туберкульоз, сальмонельоз, кампілобактер
та деякі
- паразитарні інфекції – токсоплазмоз тощо.
Зверніть увагу (!), що постінфекційний синдром також може виникати після вакцинації.
На які симптоми найчастіше скаржаться пацієнти?
Переважно пацієнти скаржаться:
- на швидку втомлюваність, що не минає після сну;
- зниження працездатності;
- головні болі;
- труднощі з концентрацією уваги;
- забудькуватість;
- порушення сну;
- підвищену пітливість;
- біль у м’язах та/або суглобах;
- відчуття жару в тілі або субфебрилітет;
- оніміння або поколювання в кінцівках;
- гастроентерологічні розлади: функціональна диспепсія або синдром подразненого кишківника (біль у животі, відчуття здуття, закреп або пронос);
- респіраторні: задишка, кашель при навантаженні (навіть під час сміху) тощо.
Також часті скарги – на підвищену тривожність і навіть депресивні симптоми, ортостатичну інтолерантність (зниження артеріального тиску та/або виражена тахікардія при вставанні).
Лонг-COVID, рекурентні інфекції чи постінфекційний синдром: чи є принципова різниця?
Чим постінфекційний синдром відрізняється від лонг-COVID або рекурентних інфекцій?
Лонг-COVID, викликаний вірусом SARS-CoV-2 є одним з клінічно тяжких проявів постінфекційного синдрому.
При цьому можуть спостерігатись стійкі порушення нюху/смаку, зниження сатурації кисню при навантаженні, дисфункція ендотелію, міокардит, перикардит, мікротромбози тощо.
Важливо відрізняти постінфекційний синдром (постзапальний чи автоімунний розлад) і рекурентну інфекцію, спричинену іноді іншими штамами або збудниками, при якій є ознаки активного інфекційного процесу (лихоманка, лейкоцитоз, позитивні культури).
Зазвичай при рекурентних інфекціях симптоми зникають після елімінації збудника (у період ремісії).
У випадку з постінфекційним синдромом у людини зберігається погане самопочуття, що жодним чином не пов’язано з рецидивом основної хвороби.
Хто в групі ризику?
Група ризику щодо розвитку постінфекційного синдрому включає:
- пацієнтів, які перенесли інфекцію в тяжкій формі;
- молодих жінок (особливо при Епштейна-Барр інфекції, COVID-19);
- пацієнтів з автоімунними хворобами, з ускладненим алергологічним анамнезом, з дисбіозом (що проявляється, наприклад, СРК);
- пацієнтів з тривожними/депресивними розладами та хронічними стресовими розладами;
- пацієнтів з низькою фізичною активністю до хвороби;
- людей похилого віку тощо.
Лікування після… лікування та одужання
Як лікувати? Зокрема, яке фармакологічне лікування втоми можливе?
Немедикаментозна терапія може передбачати:
- дозоване фізичне навантаження;
- когнітивно-поведінкову терапію;
- нормалізацію сну;
- збалансоване харчування (багате на білки, омега-3 та інші антиоксиданти) тощо.
Медикаментозна терапія має бути максимально персоналізованою:
- при вираженому астенічному синдромі призначають засоби, що покращують метаболізм: карнітин, коензим Q10, вітаміни групи B;
- при значному больовому синдромі – нестероїдні протизапальні препарати, габапентин або прегабалін, трициклічні антидепресанти (амітриптилін);
- при тривожно-депресивних розладах – антидепресанти з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (сертралін, флуоксетин);
- при порушенні сну – мелатонін тривалого вивільнення, міртазапін;
- при ортостатичній інтолерантності – бета-блокатори (пропранолол), селективний інгібітор if-каналів синусового вузла серця івабрадин;
- при розладах травного тракту – спазмолітики, пробіотики (особливо на основі Bifidobacterium infantis, а також Lactobacillus rhamnosus plantarum та суміші лактобактерій).
Можуть бути ефективними також антидепресанти з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну в невисоких дозах.
Резюме
Постінфекційний синдром може розвинутися не лише після COVID-19 або грипу. Такі стани впливають на працездатність та якість життя. Тому миритися з симптомами не варто, адже й у цьому випадку найефективнішим є раннє втручання.
Оскільки стандартизованих протоколів діагностики та лікування поки немає, пацієнти повинні покладатися на клінічне мислення лікаря та індивідуалізований підхід до лікування.
