Головокружіння: простий симптом складного стану

Про це та багато іншого дізналися від доктора медичних наук, завідувачки кафедри неврології та фізичної реабілітації ПВНЗ «Київський медичний університет», головної наукової співробітниці Центру інноваційних медичних технологій (ЦІМТ) Оксани КОПЧАК.

Від нібито простих симптомів до діагнозу не один крок

Cимптоми поширені, але причини щоразу індивідуальні

Близько 5% пацієнтів, які звертаються до лікарів первинки, скаржаться на запаморочення. Фармацевти також не раз протягом дня чують від відвідувачів аптеки про такий симптом та просять поради щодо його усунення. Отже, це дуже поширений симптом, але що він означає?

Терміни «запаморочення» та «головокружіння» використовуються для опису великого спектра симптомів – від відчуття обертання до похитування, нестійкості ходи, нудоти або неспокою/дискомфорту/невпевненості тощо.

Насправді простіше розібратися, знаючи класифікації. Розрізняють чотири категорії цього стану:

• запаморочення,
• порушення рівноваги,
• пресинкопе (стан передчуття непритомності, але без зомління),
• головокружіння.

Основних причин також чотири: доброякісне пароксизмальне позиційне головокружіння, хвороба Меньєра, вестибулярний неврит та лабіринтит.

Головокружіння часто спостерігаються при психіатричних розладах – депресії, тривозі, синдромі гіпервентиляції тощо.

Стан пресинкопе нерідко спричиняють ліки. Тож, якщо у людини саме такий тип запаморочення, слід разом з лікарем переглянути схему фармакотерапії.

Порушення рівноваги – часто є частиною клініки Хвороби Паркінсона та діабетичної нейропатії. 

У пацієнтів старших за 75 років головокружіння часто є провідним симптомом.

Існують й інші причини для виникнення головокружіння:

• Серцево-судинні: аритмії, постуральна гіпотензія, застійна серцева недостатність, недостатність серцевих клапанів;
• Медикаменти: антигіпертензивні, бензодіазепіни, снодійні, анксіолітики, протиепілептичні препарати;
• Мультимодальний розлад рівноваги;
• Інші причини: первинні та вторинні неоплазії (молочної залози та простати), соматоформне та психічне запаморочення, розлади опорно-рухового апарату, пропріоцептивні порушення та соматосенсорні розлади.

Головокружіння та запаморочення – не обов’язкові супутники літніх пані та панів

Щодо відмінності причин виникнення головокружіння у пацієнтів різного віку, в одній з Мюнхенських клінік, що займається проблемами вертіго було проведено дослідження, у якому взяли участь дві групи пацієнтів: <40 (5-39) років і >80 (81-99) років. Дослідники виявили, що у літніх пацієнтів частіше спостерігалися: двостороння вестибулярна недостатність, центральне запаморочення, доброякісне пароксизмальне позиційне головокружіння.

У пацієнтів молодого віку: хвороба Меньєра; соматоформне та фобічне постуральне запаморочення; однобічна вестибулопатія; вестибулярна мігрень; вестибулярна пароксизмія тощо.

Учені наголошують на тому, що не можна вважати запаморочення рутинним явищем для людей старших 70 років: «..якщо можна визначити конкретну причину, запаморочення та хиткості ходи в літньому віці, їх часто можна успішно вилікувати. Загальні причини можна виявити шляхом систематичного клінічного обстеження. Вкрай необхідні контрольовані клінічні випробування ефективності лікування людей похилого віку», — наполягають дослідники.

За тривалістю головокружіння може бути гостре (швидкий початок головокружіння, нестійкість, що триває день і більше та свідчить про появу нової дисфункції вестибулярної системи включно з нудотою, ністагмом та постуральною нестабільністю); епізодичне (триває секунди, хвилини або години з ознаками, що вказують на тимчасову дисфункцію вестибулярної системи включно з нудотою, ністагмом, інколи падінням) та хронічне (стан триває місяці й роки включно з симптомами, що вказують на дисфункцію, що персистує вестибулярної системи).

Вертіго у клінічній практиці

Клінічний випадок: що криється за простими проявами?

Спікер навела один з клінічних випадків з власної практики, на прикладі якого видно, який об’єм діагностики інколи потрібен для встановлення діагнозу.

Звернувся чоловік 52 років зі скаргами:

• головокружіння,
• головний біль,
• дзвін у лівому вусі.

Пацієнт зазначив, що симптоми виникали поступово близько трьох тижнів, й протягом цього часу його стан погіршувався – симптоми посилювалися.

Цікаво, як описує головокружіння пацієнт (і це завжди дуже суб’єктивно): коли він відхиляється у бік, виникають труднощі щодо утримання рівноваги, те саме він відчуває при їзді на велосипеді (головний критерій для нього, бо велосипед – частина його способу життя).

Головний біль слабкий, дифузний, не пульсуючий. Зорових симптомів немає, як і моторного або сенсорного дефіциту; він не відчуває нудоти.

Сам пацієнт вважав, що ці симптоми – прояви мігрені, яку у нього виявили десять років тому. Проти мігрені чоловік отримував успішне лікування суматриптаном.

Спонукали чоловіка звернутися до лікаря дві незвичні обставини: відсутність зорових аур перед нападом головного болю (як це бувало зазвичай) та відсутність ефекту від ліків. Щодо дзвону у вусі, пацієнт не пов’язує це зі зниженням слуху.

Свій загальний стан пацієнт оцінює як «задовільний», якби не симптоми, з якими він прийшов до лікаря. Адже він не відчуває впевненості при ходінні, інколи йому доводиться триматися за стіну або поручні. І ще це майже постійне головокружіння, відчуття, що кімната крутися навколо нього та дзвін у лівому вусі (без інших відчуттів всередині вуха).

З анамнезу відомо, що, окрім мігрені, у шкільні роки отримав травму голови з короткотривалим запамороченням та діагностованим струсом мозку та постконтузійним синдромом (головний біль, сонливість близько року по травмі).

Щодо анамнезу життя, відомо, що чоловік активний, дотримується дієти з низьким вмістом жиру, щодня проїжджає на велосипеді до 10 км, ніколи не курив, інколи випиває за вечерею трохи вина. Має всі щеплення, у т.ч. від COVID-19 та щорічні проти грипу.

Загальні уявлення про диференційний діагноз

Під час фізикального обстеження лікар не виявив жодних відхилень на відміну від неврологічного статусу, де певні незначні порушення все ж були.

Тож, на момент диференціальної діагностики, перелік патологій, що треба було виключити, був доволі довгим – від доброякісного параксизмального запаморочення, крововиливу у мозок, лабіринтиту, хвороби Маньєра, онкології, акустичної невроми, до невралгії трійчастого нерва та вестибулярного нейроніту.

Отже, лікар один за одним диференціював клінічні прояви, виключаючи/підтверджуючи один за одним діагнози. Приміром, лабіринтит: може викликати запаморочення, голокружіння і втрату слуху, так саме, як і хвороба Маньєра. Метастатичний рак головного мозку виключити без додаткових обстежень не можна через схожу симптоматику.

Для мігрені у цього пацієнта симптоми нетипові через відсутність зорової аури, тому її можна виключити, як і наслідки травми, що була 40 років. Невралгію трійчастого нерва теж виключаємо через відсутність болю або парестезії обличчя, а вестибулярний нейроніт можна виключити, адже він не проявляється слуховими симптомами, хоча й може супроводжуватися головокружінням.

Таким чином, для уточнення діагнозу пацієнтові, випадок якого наведено до прикладу, призначено:

• аудіометрію,
• загальний аналіз крові та метаболічний профіль,
• МРТ головного мозку з контрастуванням гадолінієм.

За результатми МРТ-обстеження виявлено об’ємне новоутворення лівого мостомозочкового кута, з залученням трійчастого нерва. Ймовірний діагноз: епідермоїдна кіста з мас-ефектом на сусідні структури.

Отже, наявна симптоматика у нашого пацієнта обумовлена саме цим доброякісним новоутворенням.

Чоловік був направлений до нейрохірурга для проведення хірургічного лікування.

Резюме

Отже, запаморочення голови може мати різні причини – від різкої зміни положення тіла до серйозних захворювань у т.ч. внаслідок черепно-мозкової травми або вибухової ЧМТ. Головокружіння може бути спричинене й віковими змінами, але це аж ніяк не означає, що з цим слід змиритися, у багатьох випадках, цей стан можна успішно коригувати. Але лікування може бути призначене після точного визначення причини головокружіння. Тож, гострий це стан, рекурентний або хронічний, людину слід спрямувати до лікаря-невролога. І це – найкраща порада від фармацевта у разі такого звернення, адже навіть ті ліки, що ми зазвичай використовуємо відповідно до чинного протоколу для фармацевтів «Симптоматичне лікування стресу» (гліцин, анксіолітики, седативні тощо), можуть погіршити стан людини.