Фіброміалгія – невловима хвороба:«болить усе», діагностувати складно

У чому підступність фіброміалгії, як її виявити і лікувати, розповідає лікар-нейрохірург, альголог, доктор медичних наук, співзасновник та медичний директор Центру медицини болю «SPRAVNO» (Київ) Вадим БІЛОШИЦЬКИЙ.

Біль у м’язах і суглобах — лише верхівка айсберга

В основі фіброміалґії лежать зміни в центральній нервовій системі – порушення балансу больової та протибольової систем головного мозку. Досить часто це трапляється після сильних стресів.

Наскільки поширене це захворювання і кому воно загрожує?

– У світі вважають, що на фіброміалгію хворіє 2-4% людей. Але рівень поширеності цієї недуги в Україні наразі невідомий, оскільки вона недостатньо діагностується, наші лікарі мало з нею обізнані, тому не встановлюють такий діагноз.

Жінки страждають на фіброміалгію у 7-9 разів частіше ніж чоловіки. Зазвичай, ця хвороба діагностується у віці від 20 до 50 років, хоча може розвинутися ще в дитинстві.

Які симптоми вказують на наявність фіброміалгії?

– Передусім це біль, він спазматичний, локалізується переважно у м’язах, а також у суглобах. Пацієнт відчуває у всіх чотирьох квадрантах тіла (умовно ділимо людське тіло на чотири зони – квадранти — двома лініями, горизонтальною та вертикальною, проведеними через пупок). Хоча часто пацієнти скаржаться на найбільш відчутний біль в окремій частині тіла, а про інші больові зони згадують лише під час опитування.

Ці точки розміщені на потилиці, внизу шиї, на трапецієподібному та надостьовому м’язі, реброво-хрящових суглобах, ліктях, колінах тощо.

Також пацієнти часто мають і характерний вигляд — вони виснажені, скаржаться на втому, яка виникає вже зранку після пробудження, безсоння, прояви депресії, проблеми з концентрацією уваги та запам’ятовуванням.

Окрім найтиповіших ознак у частини пацієнтів виникає синдром подразненого кишківника, діарея чи, навпаки, закрепи, нудота, печія, біль або судоми в животі, особливо в нижній частині, оніміння/поколювання в тілі, запаморочення, м’язова слабкість, головний біль, нервозність, помутніння зору, лихоманка, сухість у роті, свербіж, синдром Рейно, кропив’янка/висипання, дзвін у вухах, виразки в ротовій порожнині, втрата/зміна смаку, сухість очей, задишка, втрата апетиту, чутливість до сонця, проблеми зі слухом, схильність до синців, випадання волосся, часте чи болісне сечовипускання.

Не вір очам своїм?

Біль у м’язах виникає при багатьох хворобах. Як не сплутати з ними фіброміалгію.

– Існує певна особливість.

Тобто лікарі взагалі не знаходять жодної патології, березультатно намагаються лікувати якісь невралгії, а якщо пацієнт знову приходить до них з дивними скаргами на те, що «болить усе» попри хороші результати обстежень, відправляють його до іншого спеціаліста, аж доки він з роками не дійде до психотерапевта чи й психіатра (особливо враховуючи те, що у таких пацієнтів дуже поширені зміни настрою, депресія, тривога).

На жаль, наші лікарі неохоче ставлять діагнози, які ґрунтуються на клінічних критеріях і не мають підтвердження у вигляді результатів додаткових досліджень.

Розбалансування може бути спричинене стресом

Як часто біль турбує пацієнта і чим він провокується?

– Можуть бути певні коливання в інтенсивності болю (від ледь відчутного до дуже сильного), але зазвичай він виникає щодня. Може боліти переважно в одному місці, потім в іншому. Хоча є такі ділянки тіла, де біль відчувається постійно.

В основі фіброміалґії лежать зміни в центральній нервовій системі – порушення балансу больової та протибольової систем головного мозку (виникає дефіцит протибольових нейромедіаторів і надлишок больових). Досить часто це трапляється після сильних стресів.

На жаль, останніми роками серед хворих, яким ми поставили такий діагноз, побільшало переселенців з Донецької та Луганської областей. Тому очікувано, що під час воєнних дій і ще довго після них таких пацієнтів стане дедалі більше.

Також існує припущення, що у розвитку хвороби винний генетичний фактор — монозиготні близнюки мають шанси «парної» фіброміалгії у 15% випадків.

Наразі вчені працюють над розкриттям таємниць фіброміалгії. На жаль, їх ще багато.

До кого має звернутися пацієнт, щоб діагностувати й лікувати цю недугу?

– Це швидше за все парафія неврологів, якщо говорити про Україну. Натомість у США настанови і протоколи лікування фіброміалгії розробляє асоціація ревматологів.

Цей діагноз потрібно диференціювати з ревматичною поліміалгією, тому таких пацієнтів має обстежити ревматолог і виключити «свої» причини виникнення болю

У МКХ-11 фіброміалгія кодується як «хронічний поширений біль». І такий діагноз встановлюється, якщо біль турбує понад три місяці.

Три складові лікування

Чи можна вилікувати такого хворого?

– На жаль, це довічний стан, але він піддається корекції. Тактика лікування має три складові.

1. Медикаментозна терапія. Вона відіграє визначальну роль. У міжнародні протоколи лікування фіброміалгії внесено три препарати, два з яких належать до групи сучасних антидепресантів — мілнаципран та дулоксетин (останній підвищує рівень певних нейромедіаторів, відновлює баланс больової та протибольової систем). До того ж згадані препарати виявляють антидепресивний та антитривожний ефект, яких також потребують пацієнти з фіброміалгією.Третій препарат — прегабалін, який був створений як протиепілептичний, однак використовується переважно для лікування хронічного болю. Одразу хочу зауважити, що типові знеболювальні (анальгетики, НПЗП) таким хворим не допомагають.
2. Фізична терапія. Таким пацієнтам необхідно відвідувати фахівців з фізіотерапії, робити масажі, гімнастику. Це важлива складова комплексного лікування. Вправи покращують загальний стан, а також можуть зменшувати інтенсивність болю. Корисні водні процедури, плавання, але лише у теплій воді.
3. Психотерапія. Враховуючи те, що дуже часто фіброміалгія атакує після стресів, психологічна підтримка також є дуже корисною. Також відомо, що люди, схильні до депресії, частіше хворіють на різноманітні больові синдроми.

Тому ми розглядаємо коморбідність такого стану й для кращого результату лікування пацієнтів з хронічним болем радимо оцінювати наявність у них депресії, тривоги і надавати відповідну допомогу — як медикаментозну, так і психологічну. Дітям показана музикотерапія та арт-терапія.

Можливе поступове зменшення дози препаратів. У випадку відновлення скарг потрібно посилити терапію. У своїй практиці я спостерігав пацієнтів, у яких уже після першого курсу лікування виникало значне полегшення й вони припиняли терапію. Але були й такі, що роками змушені були приймати ліки, при цьому якість їх життя значно поліпшувалася.