«Реімбурсація — це сьогодні найдієвіший важіль зниження цін на лікарські засоби, який має держава», — Євгеній Гончар

Чи є у МОЗ та у країни привід бути задоволеними програмою «Доступні ліки», тобто реімбурсацією?

Так, привід є, і він не субʼєктивний, а підкріплений конкретними цифрами. Реімбурсація – це сьогодні найдієвіший важіль зниження цін на лікарські засоби, який має держава. І важливо, що цей важіль системно застосовується. Подивіться на динаміку. Програма стартувала у квітні 2017 року з 21 діючої речовини (для лікування серцево-судинних захворювань, цукрового діабету другого типу та бронхіальної астми). У 2019 році її адміністрування перейшло до Національної служби здоровʼя України, що дозволило використовувати цифрові підходи. Сьогодні в програмі 121 позицій (діючі речовини та їх комбінації), з липня 2026 року їх буде 172. Фінансовий ресурс програми також зростає. На 2026 рік початково передбачалося 8,72 мільярда гривень. З урахуванням розширень фінансування перевищить 10 мільярдів. Але ключовий показник – скільки пацієнтів реально отримують ліки. І тут динаміка теж позитивна: програмою користуються мільйони українців, переважно це люди старшого віку з хронічними захворюваннями ті, для кого вартість ліків може бути критичним барʼєром доступу до лікування. 

Якщо з самого початку, то як виробнику ліків потрапити у програму і яким є виграш для пацієнтів?

Механізм простий, якщо описати його по кроках.

Крок перший – визначення списку діючих речовин. Кабінет Міністрів своєю постановою затверджує перелік міжнародних непатентованих назв, які підлягають реімбурсації. Цей список щороку розширюється, а вже включені позиції зазвичай залишаються.

Крок другий – визначення граничної ціни. Для кожної позиції Національна служба здоров’я України встановлює граничну оптово-відпускну ціну за добову дозу через зовнішнє реферування з пʼятьма країнами. Це планка дорожче якої препарат у програму не потрапить.

Крок третій – збір заявок виробників. НСЗУ двічі на рік відкриває збір заявок. Кожен виробник, який має зареєстрований препарат за відповідним МНН, подає свою ціну. Вона має бути не вищою за граничну.

Крок четвертий – редукціон (внутрішнє реферування). Серед усіх заявок НСЗУ визначає найнижчу ціну за добову дозу. Це і є базою повного відшкодування. Виробник, який запропонував найнижчу ціну, потрапляє до групи повного відшкодування і його препарат пацієнт отримує безоплатно. Інші виробники, чия ціна вища за мінімальну, але нижча за граничну, потрапляють до групи часткового відшкодування і пацієнт доплачує різницю.

Як це працює на практиці.

Людина отримує ліки безоплатно або з невеликою доплатою. Для пенсіонера з гіпертонією, який щомісяця приймає бісопролол, периндоприл і аторвастатин, це економія в кілька сотень гривень щомісяця. Для пацієнта з діабетом на інсуліні – це вже кілька тисяч гривень на місяць.

Також не менш важливо, що реімбурсація знижує ціни на самому ринку. Виробники конкурують за статус повного відшкодування, бо це означає потенційно вищу частку охоплених пацієнтів. Ця конкуренція тисне на ціну вниз. У результаті виграють не лише ті пацієнти, які користуються програмою, а всі пацієнти, бо ціна в аптеці для всіх стає нижчою.

Наприклад, з цього року в програму реімбурсації було включено лікарський засіб аторвастатин (раніше в програмі був лише симвастатин). На початку 2026 року упаковка аторвастатину 20 мг № 28 одного українського виробника коштувала в аптеці орієнтовно 160 гривень, зараз після потрапляння до програми реімбурсації – 100 грн, аналогічно відбулось і з іншими виробниками.

На основі яких даних видно, що якась позиція по МНН має запит від пацієнтів, а якась — ні? 

Через рецепт. Уся програма працює через електронну систему. Лікар виписує рецепт, пацієнт отримує його на свій телефон, іде в аптеку, фармацевт відпускає препарат і фіксує це в системі. НСЗУ потім компенсує аптеці вартість.

Тож ми маємо повну інформацію: який препарат, який бренд, який виробник, у якій області, якого віку пацієнт. Усе це збирається в одну базу, і ми бачимо картину в реальному часі.

Що це нам дає? Дуже багато. Ми бачимо, які препарати реально потрібні людям, а які лежать у переліку, але ніхто їх не виписує. Бачимо, де по областях програма працює добре, а де гірше. Бачимо середній вік пацієнтів по кожному напрямку і це, до речі, окрема цікава тема, бо по інсулінах та антиастматичних препаратах вік один, а по серцево-судинних зовсім інший.

І ще важливо, ми бачимо, де нема попиту взагалі. Є зараз кілька МНН, по яких немає жодної заявки від виробника, або препарат непопулярний, або ринок занадто вузький, або гранична ціна низька для нашого ринку. Це теж сигнал, з яким треба працювати.

Як обираються 5 референтних країн? 

Це історичне рішення. Зараз у переліку Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина і Латвія. Це країни нашого регіону.

Міжнародні організації, той же ВООЗ, рекомендують брати країни, які подібні до твоєї: географічно близькі, з порівнянним рівнем доходу на душу населення, з прозорою публічною системою цін. Усі пʼять країн відповідають цим критеріям. Важливо, що там є офіційні бази даних, де ці ціни можна реально перевірити.

Чи можна цей перелік змінювати? Так. Це не сакральна річ. Можна додати країну, можна забрати. Це постійна тема для дискусій, наприклад, чому немає Молдови, у нас з нею більше спільного, ніж може здатися. Питання відкрите. Але будь-яка зміна вимагає ретельного аналізу: чи стабільні там ціни, чи доступні дані, чи не отримаємо ми перекосу.

І тут варто сказати про ще один цікавий момент. Україна сама запровадила Національний каталог цін на лікарські засоби. Тож тепер уже інші країни починають реферувати своїх ліки на наші ціни. Тобто ми стали джерелом референтних даних для регіону.

Для українських виробників це виклик. Бо коли наша компанія експортує свій препарат у сусідню країну за ціною, скажімо, вищою за українську, а та країна бачить наш каталог цін, і починаються питання. 

Як саме реімбурсація впливає на рівень цін?

Працюють два чинники одночасно. І обидва тиснуть ціну вниз.

Перший – зовнішня референтна ціна. Препарат не може потрапити в програму, якщо його ціна вища за ту, що ми побачили в пʼятірці референтних країн. Але цей чинник, чесно кажучи, не найсильніший. Бо по багатьох позиціях українська ціна і так уже нижча за європейську, а особливо у наших виробників. Тож сама по собі планка не змушує всіх знижуватися.

Другий – конкуренція за повне відшкодування. Ось це працює сильніше. Кожен виробник хоче, щоб саме його препарат пацієнт отримував безоплатно. Бо безоплатний – це обсяги, це впізнаваність, це частка в аптеці. Тому в редукціоні виробники самі заявляють ціни нижче за граничну, конкуруючи один з одним. І ця конкуренція реально тисне.

Тут є цікаві патерни поведінки. Українські виробники здебільшого йдуть у повне відшкодування і заявляють найнижчу ціну і працюють з масовим попитом. Іноземні виробники частіше залишаються в зоні часткового відшкодування. Логіка така: у них препарат добре продається в аптеці за 300 гривень. Референтна ціна – 290. Мінімальна реімбурсаційна – 190. Вони не готові обвалюватися до 190, але можуть зайти за 280. Тоді пацієнт доплачує 90 гривень, препарат стає доступнішим, але виробник зберігає прийнятну для себе маржу.

Чи всі позиції МНН в програмі реімбурсації отримують постачальника?

Ні. На сьогодні є кілька МНН, по яких немає жодної заявки від виробника. Точно їх 10 позицій.

 Причини різні. Іноді ринок занадто малий і виробникам економічно невигідно вкладатися в подачу заявки, реєстраційні процедури, логістику. Виробник дивиться на потенційний обсяг і розуміє, що навіть з реімбурсацією це збитково.

Іноді гранична ціна виявляється нижчою, ніж реальна собівартість плюс маржа. Тоді виробник просто не може зайти за такою ціною. 

В цьому році ми почали активніше працювати з такими ситуаціями. Йдемо одразу за кількома напрямками.

По-перше, ми вирішили проблему з розрахунком граничної ціни в ситуаціях, коли НСЗУ просто не має даних, наприклад, коли препарат відсутній у референтних країнах або інформація про його ціни недоступна. Раніше це блокувало процес. Тепер у таких випадках за основу беремо найнижчу ціну з Національного каталогу цін. Це дозволяє рухатися далі, навіть коли зовнішнього реферування недостатньо.

По-друге, ми запровадили ексклюзивний річний період для першопрохідців. Якщо виробник заходить у програму з препаратом, на який раніше не було жодної заявки, він отримує ексклюзивне включення на 1 рік. Без конкуренції з боку інших виробників протягом цього часу. Це прямий стимул зайти першим, навіть якщо економіка виглядає на межі. 

По-третє, і це поки що в опрацюванні, ми розглядаємо можливість індивідуальних відступів по цінах для тих позицій, де роками немає жодної заявки. Якщо звичайні правила розрахунку граничної ціни роблять заявку економічно нереальною, треба мати інструмент гнучкого реагування. Не для того, щоб переплачувати, а для того, щоб закривати реальні прогалини в доступі пацієнтів до лікування. 

Усі три інструменти спрямовані, щоб зробити програму гнучкішою там, де її жорсткість сама собі шкодить.

Всередині кожної групи продуктів, по кожній МНН, хто вирішує що купувати – пацієнт чи лікар? 

Лікар виписує рецепт за діючою речовиною, а не на конкретний бренд. А далі вибір відбувається в аптеці, і це переважно діалог пацієнта з фармацевтом.

Як це виглядає на практиці. Людина приходить з рецептом на, скажімо, бісопролол 5 мг. У аптеці може бути 5 торгових марок різних виробників. Фармацевт показує варіанти: ось ці безоплатні, а ці з доплатою від 5 до 30 гривень. Вітчизняні чи імпортні? Пацієнт обирає.

У більшості випадків працює простий критерій ціна. Особливо для пенсіонерів, які приймають препарат роками. Вони беруть безоплатний варіант.

Але не завжди, оскільки можуть бути особисті суб’єктивні вподабання, власний клінічний досвід тощо. Також є елементи маркетингу. 

Всі пацієнти переключаються на реімбурсовані препарати?

Ні, не всі. І це окрема цікава тема, бо логіка людей не завжди така, як ми очікуємо.Є випадки, коли реімбурсація працює чудово. Наприклад, інсуліни, бо там охоплення понад 90%. Пацієнт з діабетом приймає інсулін щодня, місячні витрати складають кілька тисяч гривень, і йому однозначно вигідно отримати препарат за рецептом безоплатно. 

Але є випадки, де працює гірше, особливо там, де препарати відносно доступні. Там пацієнти відносно повільно переходять на реімбурсацію, бо звикли купляти препарати власним коштом, але звісно що люди старшого віку значно швидше переходять на безоплатні препарати. 

Які подальші кроки програми «Доступні ліки»?

Ми працюємо одночасно за двома напрямками: розширення переліку та зміна правил гри.

Розширення переліку. До програми вже в цьому році було додано два важливі класи препаратів.

Перший – SGLT2-інгібітори, або, як їх ще називають, гліфлозини. В цьому році ми їх реімбурсуємо для пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в наступні роки думаю ми їх розширимо і на серцево-судинні захворювання.

Другий — DOAC, прямі оральні антикоагулянти (ривароксабан, апіксабан, дабігатран, едоксабан). Це сучасні препарати для запобігання тромбоутворення. Вони блокують конкретні фактори згортання крові, без необхідності постійного контролю показників, як у випадку з варфарином. У цьому році вони доступні для пацієнтів з фібриляцією передсердь, в наступні роки думаю показів стане більше. Так рухались інші країни. 

У бюджеті 2026 року на цe розширення передбачено додатково 1-2 мільярди гривень.

Зміна правил гри. І це окрема стратегічна історія. Ми запроваджуємо новий принцип, який називаємо «переможець отримує все», він почне працювати з липня цього року для нового розширення на 51 препарат. 

Як це працює. Якщо найнижчу ціну в редукціоні пропонує український виробник, він отримує ексклюзивну реімбурсацію на 1 рік. Тобто протягом цього року тільки його препарат буде безоплатним для пацієнтів, інших виробників у повному чи частковому відшкодуванні не буде. Це прямий стимул для українських компаній заходити в програму з максимально низькою ціною, бо виграш – реальна гарантія обсягів.

Але якщо найнижчу ціну пропонує іноземний виробник, працює стандартний механізм: він отримує статус повного відшкодування, інші можуть бути з доплатою.

Логіка зрозуміла. Ми не закриваємо ринок для іноземних компаній, але створюємо гарантований ринок збуту для українського виробництва, але лише за умови, що вітчизняний виробник пропонує найкращу ціну. Це справедлива конкуренція з вбудованим стимулом для розвитку локальної фармацевтичної промисловості.

Якщо цей механізм покаже себе позитивно, наступного року будемо пропонувати розширення програми на нові групи — гастроентерологію, неврологію, ще декілька напрямків. Усе залежить від того, наскільки знизяться ціни в цьому році і скільки бюджету ми зможемо вивільнити для подальшого розширення.

Крім того, в цьому році ми почали встановлювати клінічні умови для реімбурсації окремих препаратів, які є відносно дорогими. Це підхід країн з розвиненою системою реімбурсації і він дозволяє поступово розширювати критерії для нових пацієнтів 

Розкажіть більше про логіку підходу «переможець отримує все» і чи є такі підходи в світі? 

Логіка тут проста, але глибша, ніж може здаватися на перший погляд. Реімбурсація це не просто програма компенсації вартості ліків. Це 10 мільярдів гривень на рік. І важливе питання, як одночасно розширити доступ до лікування і стимулювати власну економіку.

Поясню на кількох прикладах. 

Перше, безпека постачання. Війна показала нам дуже просту річ: найнадійніший постачальник той, що поряд. Але щоб український виробник реально виробляв ліки, у нього має бути достатній ринок збуту. І саме це може забезпечити програма реімбурсації.У чому проблема нашого стандартного механізму? Виробник може зайти в програму з повним відшкодуванням, а толку від цього мало, якщо одночасно з ним туди ж зайшли ще 10 виробників. Попит розмазується. Для індійського виробника український ринок один з десятків, він не дуже цим переймається. А для українського це може бути єдиний серйозний канал. І якщо ми не даємо йому стабільності, він просто не зможе працювати. 

Як приклад, криза з левотироксином у 2022 році. На початку війни іноземні виробники не могли постачати препарат, а пацієнти ажіотажно скупили те, що було в аптеках. Постачання на якийсь час просто зупинилося. Тоді ми спільними зусиллями ситуацію вирішили, серйозних наслідків вдалося уникнути. Але висновок очевидний: залежати від однієї іноземної компанії в питанні препарату, який сотні тисяч людей приймають довічно, це ризик, з яким держава не має права жити далі. Сьогодні в нас уже є український виробник левотироксину з нарощуваним обсягом, і це принципово інша ситуація. До речі, Європа дійшла до подібних висновків після COVID. Звідси і EU Critical Medicines Act у Pharma Package 2026. Документ прямо говорить про необхідність підтримки локального виробництва критичних ліків. Це вже не дискусія, це консенсус.

Друге, промислова політика. Український фармсектор пройшов через війну і зберіг виробничий цикл. Це окреме досягнення, яке варто цінувати. І якщо ми як держава платимо 10 мільярдів на ліки, логічно, щоб ця сума підтримувала розвиток локальної індустрії, а не просто йшла на дотацію імпорту. Але, і це принципово, не через дискримінацію іноземних виробників. А через створення стимулу для тих, хто пропонує найкращу ціну. Український виробник отримує перевагу тільки тоді, коли він конкурує і виграє за ціною. Це справедливо і це сумісно з усіма міжнародними правилами.

Третє, раціональне використання бюджету. Класична модель з повним і частковим відшкодуванням має дві слабкі сторони. Перша. Вона не досягає «цінове дно», як під час централізованих закупівель. Друге. Виробник, який встановив найнижчу ціну, отримує мінімальний прибуток. Ні стимулу інвестувати в якість, ні ресурсу на розширення виробництва. 

Гарантована ексклюзивна реімбурсація на 1 рік знімає обидві проблеми. Зниження ціни буде ще сильніше, оскільки на кону ексклюзивний доступ на ринок, як під час централізованих закупівель. Друге. Достатній обсяг. І це справедливо. 

Чи є такі підходи у світі? Так. Польща, наш найближчий приклад. Там працює механізм Refundacyjny Tryb Rozwojowy: виробники з виробничою присутністю в Польщі отримують пріоритет у реімбурсації. Механізм був нотифікований Єврокомісії і не оскаржений. Тобто подібні преференції цілком сумісні з європейським правом, якщо вони базуються на обʼєктивних критеріях.

Нова Зеландія, інший приклад, з іншого кінця світу. Там агентство PHARMAC як національний покупець має інструмент sole supply agreements: ексклюзивних угод з виробником на 2-3 роки в обмін на найнижчу ціну. Це майже точна копія нашої логіки, тільки в більших часових горизонтах. У Новій Зеландії одні з найнижчих цін на ліки серед розвинених країн. Їх підходи в забезпеченні ліками є прикладом найбільш ефективного використання бюджетних коштів. 

Яке співвідношення реалізації українських та іноземних лікарських засобів за програмою «Доступні ліки» зараз?

В упаковках український виробник домінує. Проте в грошах більшою є частка іноземних компаній. 

Як виглядає реімбурсація з точки зору часток, відсотків по типах захворювань, які реімбурсуються? Які критерії зараз діють для вибору МНН? 

Основа всього це Національний перелік основних лікарських засобів, затверджений постановою Кабміну № 333. Він великою мірою сформований на основі переліку Всесвітньої організації охорони здоровʼя з певними локальними уточненнями. До нього додаються інноваційні препарати, які пройшли оцінку медичних технологій і довели свою клінічну та економічну ефективність. І ось наша задача як держави полягає в тому, щоб всі ліки з цього переліку пацієнт міг отримати одним з трьох каналів. 

Перший канал, через медичну послугу в лікарні. Людині зробили операцію, наркоз, інфузійну терапію, лікарня сама закупила все потрібне. Це госпітальні закупівлі. 

Другий канал, через централізовані закупівлі. Сюди йдуть ВІЛ, туберкульоз, гепатити, рідкісні захворювання, онкологія. Тобто це дорогі та специфічні препарати, які потребують або прямих переговорів з виробниками, або консолідації потреби на національному рівні. 

Третій канал, це власне реімбурсація. 

Не все з Нацпереліку взагалі може йти через реімбурсацію. Не можна реімбурсувати наркоз, бо це частина медичної послуги в лікарні. Не можна реімбурсувати препарат, який пацієнт отримує у стаціонарі. Але є таблетовані препарати для амбулаторного лікування хронічних захворювань, і наша задача в тому, щоб всі вони опинилися в реімбурсації. 

Це ми вже майже зробили, лишилися окремі позиції, переважно з реєстраційних, а не системних причин.

Тепер про структуру за напрямками, які зараз у програмі. Найбільший напрямок в упаковках це серцево-судинні препарати. І це закономірно, бо серцево-судинні захворювання спричиняють близько двох третин усієї смертності в Україні. Це найбільша медична проблема країни. Саме тому розширення програми на 51 серцево-судинних препаратів у липні 2026 року стало пріоритетом номер один. Другий блок це препарати для лікування цукрового діабету, передусім інсуліни. Третій напрямок це бронхіальна астма та хронічне обструктивне захворювання легень. 

Куди рухаємося далі? Якщо механізм «переможець отримує все» спрацює і знизить ціни як ми очікуємо, у наступному циклі будемо розширюватися на гастроентерологію та неврологію. Це наступні великі категорії хронічних захворювань.

Що залишається поза реімбурсацією, це орфанні препарати для рідкісних захворювань. Тут логіка інша. Це часто унікальні препарати без конкуренції, де редукціон просто не запрацює, бо немає других чи третіх виробників, з якими порівнювати. Тому ми працюємо з ними через прямі централізовані закупівлі і переговори з виробниками. Це інший інструмент для інших задач.

Отже маємо 10 мільярдів на реімбурсацію. З іншого боку, роздрібний ринок загалом складає 172 мільярди. Чи обговорюється формування фонду співфінансування з боку пацієнтів, які регулярно купують ліки, де були б обʼєднані приватні та державні кошти, щоби додати до однієї державної гривні ще й гривні приватні. З тим щоб посилити переговорну позицію у закупівлях, наприклад. 

Тут треба розкласти все по поличках, бо ці 172 мільярди звучать страшно, а насправді картина зовсім інша.

Дивіться, як це виглядає, якщо рахувати чесно.

З 172 мільярдів роздрібного ринку лише близько 112 мільярдів припадає на рецептурні препарати. А реімбурсація стосується виключно рецептурних ліків. Тобто вже значно менше, ніж 172.

З цих 112, якщо взяти тільки ті препарати, які за своєю природою реімбурсабельні (виключити безрецептурні, виключити стаціонарні, виключити ті, що йдуть через централізовані закупівлі), залишиться приблизно 60-80 мільярдів.

Це ще не все. Є позиції, які з різних причин не варто реімбурсувати: препарати з низькою клінічною ефективністю, застарілі форми тощо. Якщо їх теж зняти, обсяг зменшується ще більше.

І нарешті, «переможець отримує все». Цей механізм, як я вже казав, призводить до кратного зниження цін на молекулу. Тобто навіть той обсяг, що залишиться, коштуватиме значно менше.

Якщо всі ці чинники складемо разом, реалістична оцінка така: щоб закрити базову потребу країни в рецептурних препаратах через реімбурсацію, треба близько 20-30 мільярдів гривень на рік. Це досяжно в середньостроковій перспективі, і саме в цьому напрямку ми рухаємося.

Тепер про сам фонд, про який ви питаєте.

Це може бути політичним рішенням, і такі рішення є в деяких країнах ЄС: створюються окремі фонди для лікарського забезпечення з кількома джерелами надходжень. Це може бути приватне фармацевтичне страхування, яке залучає додаткові кошти. Але «по книжці», тобто з точки зору ефективності системи, найкраща модель існуюча. Це коли кошти збираються в державний бюджет з загальних податкових надходжень, а звідти йдуть на реімбурсацію.

Це менші адміністративні витрати та солідарніше. Бо хто є основними користувачами програми? Люди старшого віку, пенсіонери. А хто платить податки? Працююче населення. Тобто за рахунок працюючих ми забезпечуємо ліками тих, хто заробив на це право своїм життям праці. Це базова логіка соціальної держави, і вона працює.

Тому моя позиція така, що спеціальні фонди можуть бути цікавим інструментом для окремих категорій ліків (наприклад, для орфанних, де є особлива логіка фінансування). Але системно реімбурсація має фінансуватися з державного бюджету, через загальне оподаткування. 

«Доступні ліки» діють виключно для рецептурних препаратів?

Саме так.

Патентовані препарати потрапляють в реімбурсацію? Є якісь чіткі критерії попадання або вибування з програми? 

Так, потрапляють. Хоча здебільшого такі препарати закуповуються централізовано через договори керованого доступу. Але є також деякі оригінальні препарати і в програмі реімбурсації.

З генериками все досить просто. Закінчилася ексклюзивність даних оригінатора, зʼявилося кілька виробників генериків, вони конкурують між собою і ми отримуємо найкращу ціну. Класичний ринковий механізм.

З патентованими препаратами інакше. Виробник один, конкуренції за молекулою немає, і просто включати такий препарат у програму за повною аптечною ціною для бюджету дорого. Тому ми використовуємо інший інструмент, оцінку медичних технологій.

Як це працює. Виробник подає заявку. Спеціалісти аналізують клінічну ефективність (наскільки препарат реально кращий за альтернативи), бюджетний вплив (скільки це коштуватиме системі), співвідношення ціни і користі. Якщо препарат проходить ці критерії, він може потрапити в програму, але з певними умовами.

Чи ви намагались дослідити, що впливає при виборі того чи іншого препарату в середині реімбурсованих на вибір пацієнта? Чи то лікар, чи то в соцмережі? 

Ми бачимо результат, а не завжди процес. Є загальне розуміння того, що на вибір пацієнта впливає лікар, фармацевтичний працівник, реклама. Давайте візьмем серцево-судинні захворювання. НСЗУ надало аналітику, що середній вік пацієнтів, які отримують по реімбурсації ліки проти серцево-судинного захворювання, становить 68 років. На діабет першого типу часто хворіють молоді люди. Це впливає на стосунки з лікарем і на готовність системно займатися лікуванням.

Також важливіша економіка для пацієнта. Пацієнт з діабетом приймає інсулін, дві-чотири тисячі гривень на місяць. Він має сильний стимул піти до сімейного лікаря, отримати рецепт, отримати препарат за реімбурсацією. А працездатна людина, що приймає бісопролол часто купляє його просто за власні кошти. Ми бачимо, що дешевший препарат, то меншу частку ринку займає програма реімбурсації. 

І можна сказати, що в ССЗ майже 100% попадання в цільову групу, найменш забезпечену. 

Тут логіка така. Група серцево-судинних препаратів в значній мірі потенційно реімбурсабельна. У АТХ-класифікації це категорія «С», кардіоваскулярні препарати. Загальний обсяг цього сегмента на українському ринку приблизно двадцять мільярдів гривень на рік, разом з інʼєкційними формами. Реімбурсабельні з них, переважно таблетовані, приблизно пʼятнадцять мільярдів. І саме цей сегмент за винятком деяких препаратів ми зараз включаємо в програму, близько тринадцяти мільярдів за обсягом.

Що ми очікуємо? Перше, ціни знизяться. Тринадцять мільярдів зменшаться вдвічі за рахунок конкуренції в редукціоні і механізму «переможець отримує все». Друге, не всі пацієнти перейдуть на реімбурсаційний канал, а перехід буде поступовим. Але також ми очікуємо, що багато пацієнтів перейдуть з застарілих препаратів на новіші. 

Тому реальний вплив на бюджет ми оцінюємо до пʼяти мільярдів гривень на рік. Але всі пацієнти з вразливих груп потенційно будуть мати доступ до безоплатних ліків.