Артем Прощенко: «Менше половини аптек Києва забезпечили повну безбар’єрність для людей з інвалідністю»

Сьогодні багато говорять про доступність ліків, не лише цінову, а й фізичну. При цьому роблять акцент на віддалених чи прифронтових територіях. Чи не виникає таких проблем у великих містах, де аптеки як то кажуть на кожному кроці? 

На жаль, навіть у мегаполісах існує проблема фізичної доступності до аптек, а отже й до ліків, якщо говорити про людей з інвалідністю та інші маломобільні категорії населення. І справа вже не у віддаленості аптечних закладів, а в їх безбар’єрності, тобто можливості таких людей самостійно потрапити у приміщення аптеки і придбати там необхідні ліки. Про це свідчать результати моніторингу стану безбар’єрності різних об’єктів, в тому числі й аптек, який проводило Міністерство розвитку громад та територій України у 2025 році. Я оприлюдню його результати тільки по місту Києву, де за даними Держлікслужби станом на початок поточного року роздрібну торгівлю лікарськими засобами здійснювало 337 суб’єктів господарювання. Так от згаданий моніторинг торкнувся третини таких закладів – було перевірено 103 аптеки міста. І лише 45%, тобто менше половини з них, визнано повністю безбар’єрними. Ще 43% перевірених аптек виявилися частково безбар’єрними. Тобто вимоги не виконані повністю, лише формально. Решта 12% аптек взагалі не дотримуються пункту 165 Постанови КМУ від 30 листопада 2016 р. № 929, який зобов’язує їх створити доступність та безбар’єрність для людей з інвалідністю, і це є однією з основних умов отримання ліцензії на зайняття господарською діяльністю у цій сфері. Можна уявити ситуацію в інших містах і містечках, якщо столиця країни показує такий негативний приклад! 

Що таке часткова доступність? Які її критерії? 

У законодавчому полі такого терміну не існує. Тож і відповідних критеріїв також. Тож правильніше це назвати спотвореним виконанням суб’єктами господарювання своїх обов’язків та ліцензійних вимог. Я наведу приклад з власного досвіду. Кілька років тому я намагався перейти дорогу підземним переходом на Майдані Незалежності. Але не зміг, бо рівень нахилу пандусу там такий, що його можна назвати «дорога смерті». І мені не залишалося нічого іншого, як викликати поліцію, яка перекрила дорогу на Хрещатику, щоб особа на кріслі колісному змогла перебратися на інший бік вулиці. І це в центрі столиці! Такий от репрезентативний фрагмент загальної доступності для осіб з інвалідністю в Україні. Нещодавно я спостерігав подібний приклад і біля Пенсійного фонду України. Я це називаю паперовою інклюзією. На папері все чудово, по факту – жахіття і знущання. 

Безбар’єрність аптек для людей з інвалідністю має особливе значення. 

Так. Але по факту ця категорія населення отримує її здебільшого не повною мірою або не отримує взагалі. Нещодавно ми моніторили стан безбар’єрності аптек неподалік військового шпиталю. Їх там було дві, на відстані  50 метрів одна від одної! Різних мереж, але ставлення до людей з особливими потребами у них виявилося однаково «частково турботливе». В першій аптеці є підіймач, але кнопка його виклику відсутня. Тобто людина з інвалідністю мала просити когось з перехожих, щоб викликали працівника аптеки, який «подасть» підіймач. А коли нарешті вдалося покликати в такий спосіб завідувачку аптеки, виявилося, що підіймач привʼязаний… на ланцюгах. 

А в аптеці, що поруч, його взагалі не змогли спустити, бо він був перекошений. І кнопка виклику взагалі не працювала. 

Чимало прикладів, коли для людей з порушенням зору в аптеках не забезпечено тактильну навігацію. Іноді доходить до повного абсурду. Вивіска шрифтом Брайля в аптеці розміщена на дверях … за склом, тобто з внутрішньої сторони приміщення! Тобто її видно, але скористатися жодним чином неможливо, навіть зрячій людині. Як це можна розцінити як не знущання? Формально вимога виконана – табличка є, і ніде не прописано, що вивішувати її потрібно на скло зовні, а не під скло. Здавалося б для такого «усвідомлення» достатньо здорового глузду. 

Так само є пандус, але під кутом, який ніхто не подолає. По суті це невиконання ліцензійних вимог. Бо безбарʼєрність — це коли людина з обмеженими можливостями може потрапити в аптеку без жодної сторонньої допомоги. 

І це ж не поодинокі історії, а як кажуть «через аптеку». Є й протилежні приклади. Наприклад, біля мого будинку дві аптеки тих же мереж, що я наводив негативні приклади, але пандуси в них ідеальні, доступність забезпечена, все зроблено для людей якнайкраще. 

Тому це питання відповідальності – завідувача, фармацевтів, які мають доносити до керівників мережі про те, що є проблема і її потрібно вирішити. І безперечно, в першу чергу, власника мережі. 

Як на такі факти реагує Держлікслужба? 

Держлікслужба здійснює відповідні перевірки, але річ у тім, шо її фахівці не є експертами з будівництва. Тобто перевірити правильність встановлення того ж пандуса вони не можуть. Та й повноважень на це у них немає. Раніше Держлікслужба виходила на перевірки з експертами з будівництва чи з фахівцями Державної інспекції архітектури та містобудування України. На жаль, сьогодні у них такої можливості немає. 

Якщо ж надходить скарга від людини, котра «перевірила» пандус на собі, і при цьому не змогла потрапити в аптеку, Держлікслужба реагує на цю скаргу й дає час аптеці певний термін на виправлення ситуації. З особистого досвіду скажу –на всі мої скарги Держлікслужба відгукнулася й примусила аптеки усунути проблеми бар’єрності. Але в цілому ситуація така, що власники аптек відчувають в цьому питанні безкарність, тому й ставляться до нього безвідповідально. В кого є людяність – той подбає про безбар’єрність, іншим – байдуже. Не раз потрапляв у ситуацію, коли фармацевти, розуміючи проблеми людини з інвалідністю, яка не може фізично потрапити в аптеку, виходили назустріч і пропонували оформити покупку та винести ліки на вулицю. Але ж це не вихід. Відвідувач має сам вибрати асортимент продукції, це право визначене в чинному законодавстві про захист прав споживача й не може бути порушене чи обмежене. 

Ви, як юрист, знаєте, куди звертатися, щоб усунути проблему. Порадьте, що робити іншим людям, які через стан здоров’я потребують особливого доступу до аптеки, а його не забезпечено. 

Головне – не обмежуватися обуренням на кухні. Потрібно домагатися захисту своїх прав. Якщо ви дійсно зіштовхнулися з тим, що безбар’єрність в аптеці відсутня (повністю чи частково), обов’язково попросіть фармацевта надати вам з куточка споживача реєстраційні документи.

Це свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, де прописано, хто є власником цієї аптеки, вказано її номер, точна адреса місцезнаходження. Ці дані потрібно буде вказати у скарзі до Держлікслужби. У скарзі згідно з Законом України «Про звернення громадян» обовʼязково слід вказати ваші ПІБ, місце реєстрації, номер телефона, адресу електронної пошти, якщо така є, бо анонімні звернення не розглядаються. Далі у скарзі описуєте проблему, у довільному стилі, жодних юридичних формулювань не потрібно, але дуже бажано вказати, що ви стикнулися з порушенням Ліцензійних умов, передбачених  абзацом 5  пунктом 165 Постанови КМУ № 929 в такій-то конкретній аптеці. І перерахуйте ці порушення: немає пандуса, він не працює, не відповідає державним будівельним нормам щодо кута нахилу, в аптеці відсутня чи не працює кнопка виклику, завузька ширина дверей для проїзду візка (вона має бути не менше 90 см згідно з нормами), не працює підіймач тощо. Скаргу можна відправити електронною чи звичайною поштою на адресу Держлікслужби України або її територіального підрозділу у вашому регіоні. Інспектори служби здійснять позапланову перевірку аптеки за вашою скаргою і за її результатами повідомлять, що виписаний акт про усунення порушення. Зазвичай проблема має бути вирішена впродовж 2-3 місяців, адже така процедура має бути погоджена в кількох інстанціях. Якщо вам не вдалося взяти реєстраційні документи аптеки, наприклад, вам сказали, що їх немає (хоча вони мають бути обов’язково у вільному доступі), тоді чітко ідентифікуйте аптеку самі – вкажіть у скарзі точну адресу розміщення і обов’язково назву мережі, бо нині в 1 великому будинку може бути розміщено й кілька аптек. Держлікслужба має чітко розуміти, на яку конкретну аптеку ви скаржитеся. 

 Втім, якщо вам відмовляються надати документи з куточка споживача, можете навіть викликати поліцію, заявивши, що відбувається порушення захисту прав споживача. У мене був такий інцидент, і повірте, реєстраційні документи вмить «знайшлися». 

Чи завжди такі скарги дають потрібний результат? 

На жаль, не у 100% випадках. Бо є ситуації, коли аптека взагалі недоступна, але у відповідь на скаргу Держлікслужба проводить позапланову перевірку, під час якої отримує «ідеальні документи», тобто сертифікат експертів про те, що ця аптека повністю відповідає вимогам доступності. Знову ж таки Держлікслужба не має ні повноважень, ні фахівців, щоб перевірити достовірність висновків асоціації експертів будівельної галузі. І виданий ними сертифікат відповідності працює як щит від перевірок Держлікслужби. Щоб цьому протидіяти, потрібно вже залучати представників Державної інспекції з архітектури та містобудування (ДІАБ). Але є ще одна перешкода — до звітів згаданих експертів (щодо всіх об’єктів, не лише аптек) немає публічного доступу, вони закриті, тож виявити таких горе-експертів практично неможливо. Тобто законодавчо не прописано механізм впливу на недостовірні висновки.

Ви можете запропонувати, як розірвати це замкнуте коло? 

Передусім має бути громадський контроль. На його тиск мережі реагують однозначно. По-друге, в ідеалі потрібно змінити законодавство, щоб звіти експертів були відкритими, тоді не було б «липових» сертифікатів про безбар’єрність там, де її немає. По – третє, слід забезпечити тісну прив’язку до роботи Держлікслужби компетентного органу в будівельній галузі, наприклад ДІАБ, їхня співпраця усунула б невизначеність у цих питаннях. 

Можливо, з’явиться шанс налагодити таку співпрацю для нового органу державного контролю, який створюють в Україні за європейськими стандартами, котрі не допускають такого порушення прав людей з інвалідністю. 

І це ще один шлях – використовувати досвід країн ЄС щодо формування безбар’єрності. Я зі своєю колегою , докторкою юридичних наук, професоркою Ольгою Тильчик провели дослідження правового регулювання доступу осіб з обмеженою мобільністю до якісних медичних препаратів в Україні в умовах війни, в якому зокрема, навели приклад Іспанії, де дуже жорсткі регуляторні вимоги до аптек, в тому числі й до їх архітектурної безбарʼєрності. Якщо її не забезпечено – прощай, ліцензія. А отримати її дуже складно. У нас же замість цього – як правило, приписи, максимум штрафи, які порівняно з доходами аптечного бізнесу є мізерними. Хоча я знаю декілька прецедентів, коли аптеки ігнорували припис контролюючого органу й не виправляли порушення, за що їх позбавляли ліцензії. Такі приклади «надихають» інших дбати про безбар’єрність, хоча часто вона знову ж таки по факту виявляється частковою, тобто на папері. Тому досвід країн ЄС для нас має бути орієнтиром. До речі, в Іспанії до вирішення проблем долучається не тільки держава, а й Генеральна рада фармацевтів (професійне об’єднання) та Офіційні колегії фармацевтів. Це приклад розвитку заходів контролю не пов’язаних з перевірками спеціальним суб’єктом державного контролю. 

Тобто можна сподіватися, що з такими орієнтирами проблема з доступністю ліків для людей з інвалідністю в Україні в перспективі може вирішитися? 

Хотілося б сподіватися, але на сьогодні поки що з’являються нові проблеми. Зокрема, пов’язані з Постановою КМУ від 26.12.2025 року №1802, якою в аптеках, розміщених у державних і комунальних лікарнях, дозволено продавати лише ті ЛЗ, ціна яких не вища, ніж три найдешевші пропозиції Нацкаталогу. 

З одного боку, ця ініціатива виглядає привабливою, адже йдеться про забезпечення цінової доступності ліків для населення. Тобто малозабезпечені люди хоч десь гарантовано зможуть купити найдешевші ліки, і їм ніхто не пропонуватиме дорожчі аналоги. Але з іншого боку це — обмеження вибору пацієнта практично в усіх лікарняних аптеках. Тобто пацієнти пологових будинків, онкоцентрів, паліативних, травматологічних, хірургічних, опікових відділень, яким потрібен якийсь інший препарат аніж найдешевший, змушені будуть ходити в інші аптеки і шукати там «свої», перевірені часом ліки. Але чи зможуть вони це робити фізично? Так само як і люди з інвалідністю, котрі лікуються в стаціонарі. До того ж вони стикнуться ще й зі згаданою вже псевдобезбар’єрністю аптек, котрі розміщені поруч з лікарнями. І всі розуміють, що препарати-аналоги не завжди дають однаковий ефект, не завжди мають однаковий ступінь очищення, чи АФІ одного й того ж виробника. Але це вже медичні аспекти. А щодо доступності – сьогодні у наших лікарнях багато пацієнтів з тяжкими пораненнями. Чи зможе людина з ампутованою кінцівкою шукати необхідні ліки деінде ніж в лікарняній аптеці? 

Ще один аспект. У Законі України «Про захист економічної конкуренції» чітко прописана пряма заборона органам державної влади ухвалювати будь-які нормативні акти, що можуть призвести до спотворення конкуренції шляхом надання переваг одній групі субʼєктів господарювання порівняно з іншими. Натомість  внаслідок реалізації вимоги відпускати лише найдешевші ліки лікарняні аптеки  не зможуть конкурувати з іншими, котрі отримують перевагу продавати будь-які ЛЗ. Тож я вважаю, що доцільно було б скасувати  Постанову №1802 і в крайньому разі виокремити певну кількість комунальних аптек, які б обов’язково відпускали ліки за найнижчими цінами, і підтримати їх з боку місцевої влади. 

Бо проблема ще й у тому, що у віддалених громадах чи містечках, де нині працюють лікарняні аптеки, які часто є єдиними, вони можуть закритися, бо не зможуть вижити, продаючи тільки найдешевші ліки. І це стане величезною проблемою для місцевого населення. Або ж ці аптеки «вийдуть» з лікарень, і стануть «як всі», тож ідея Постанови також зведеться нанівець.

Тож усі рішення щодо доступності ліків населенню мають бути узгодженими з чинним законодавством, представниками ринку, громадськістю, якщо ми хочемо досягти цієї мети. Так само й щодо безбар’єрності аптек, адже Україна заявляє про намір виконати вимоги кластера інклюзивності в рамках євроінтеграційного курсу  та забезпечити їх повну імплементацію на шляху до членства в ЄС.