Категорія: Бізнес

Державне регулювання аптечних націнок – спільна риса всіх скандинавських країн

Дата публікації: 20 лютого 10:00
Кількість переглядів: 127

Іванна Коваль

Журналіст

У Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії та Ісландії роздрібні націнки на рецептурні ліки контролюються державою через регресивні моделі або фіксовані тарифи. Це гарантує однакову ціну на рецептурні препарати по всій країні, незалежно від аптеки. Однак є багато цікавих аспектів.

Фармацевтичні ринки Скандинавії (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія) традиційно характеризуються жорстким державним регулюванням — держави контролюють ціноутворення на ліки через встановлення граничних оптових і роздрібних цін та регулювання націнок в аптечному сегменті.

Аптечні маржі диференційовані за вартістю препарату

Для дешевих ліків маржа вища (до 20-45%), тоді як для дорогих – знижується до 2-10% або встановлюється фіксована надбавка. Такий підхід балансує прибутковість аптек і забезпечує доступність як дешевих, так і дорогих препаратів.

Оптова націнка не регулюється державою, але контроль роздрібних цін впливає на ринок

Дистриб’юторські маржі визначаються ринковими механізмами, хоча в деяких країнах (Фінляндія, Ісландія) є верхні обмеження на оптову ціну для виробників. У Норвегії та Данії оптова націнка зазвичай нижча через конкуренцію між великими постачальниками.

Лібералізація власності аптек — наслідки

У країнах, де дозволено мережеву власність аптек (Швеція, Норвегія, Ісландія), кількість аптек значно зросла. Однак через контрольовані ціни конкуренція між ними обмежена сервісом, а не вартістю ліків.

Регулювання цін дозволяє знижувати витрати пацієнтів без шкоди для аптек

Наприклад, у Швеції реформа 2009 року призвела до зниження середньої вартості добової дози ліків на 18%, при цьому маржа аптек залишилася стабільною. У Фінляндії та Данії діє механізм перерозподілу доходів аптек, що підтримує економічну стійкість аптек у малих населених пунктах.

Ціни на безрецептурні ліки (OTC) частково або повністю вільні

У Швеції, Норвегії та Ісландії ціни на OTC формуються ринково, що стимулює конкуренцію між аптечними та неаптечними точками продажу. У Данії та Фінляндії держава встановлює максимальну допустиму ціну на деякі групи OTC, що обмежує можливість завищених націнок.

Скандинавська модель дозволяє знизити загальні витрати на ліки

Сукупна аптечна та дистриб’юторська націнка в регіоні – одна з найнижчих у Європі (~20-25% від кінцевої ціни), що вигідно для пацієнтів. Водночас рівень сервісу та доступність аптек залежать від конкретної моделі: у лібералізованих країнах (Швеція, Норвегія) краще розвинена онлайн-доставка, а у Фінляндії та Данії аптеки отримують стабільну маржу за рахунок єдиної тарифної сітки. Скандинавський підхід до регулювання аптек та націнок демонструє, що державний контроль може ефективно знижувати ціни на ліки без шкоди для аптечного бізнесу. Водночас рівновага між ринковими механізмами та державним регулюванням впливає на кількість аптек, рівень конкуренції та сервіс для пацієнтів.

В чому відмінності?

Хоча всі згадані держави контролюють ціноутворення на ліки через встановлення граничних оптових і роздрібних цін та регулювання націнок в аптечному сегменті, моделі регулювання відрізняються: від колишніх державних монополій (як у Швеції до 2009 року) до ліцензованих приватних аптек (Данія, Фінляндія) і лібералізації власності (Норвегія, Ісландія).

Попри певні відмінності, всі п’ять країн реалізують державне регулювання цінової надбавки в аптеках на рецептурні ліки.

Основні параметри зведені в таблиці:

Країна	Аптечна націнка на рецептурні ліки	Оптова націнка	Ціни на OTC
Швеція	Регульована регресивна маржа для відшкодовуваних препаратів (від 20% + 30,5 SEK для дешевих, до 2% для дорожчих; стеля ~1046 SEK); +12,75 SEK доплата за відпуск генерика. Невідшкодовувані Rx та OTC – вільне ціноутворення (маржа не обмежена).	Не регулюється державою – виробники та гуртові компанії домовляються про ціну постачання.	Вільне, ціни можуть відрізнятися. OTC дозволено у магазинах (певні позиції), конкуренція помірна.
Норвегія	Фіксована схема: 2% від закупівельної ціни + 29 NOK за упаковку; +0,5% (холодові ліки) або +19 NOK (наркотичні) за особливі препарати. Ціна єдина по країні.	Не регулюється (ринкова). Фактично оптовий сегмент олігополістичний, середня маржа ~44% від ціни виробника (2019).	Переважно вільне. Деякі OTC продаються поза аптеками (супермаркети) без держ. контролю цін, крім спец. податку.
Данія	Єдина державна формула: 3,6% від оптової ціни + 9,45 DKK маржі, +фіксований 8 DKK збір за рецепт (без ПДВ). На все нараховується ПДВ 25%. Тариф забезпечує однакові ціни в усіх аптеках	Не регулюється (конкуренція між 2 гуртовиками). Ціни виробників можна оновлювати кожні 14 днів; держава моніторить через список цін.	Частково регулюється. Аптечні OTC: ціна ≤ тарифної стелі (регресивна націнка, трохи вища за Rx); OTC поза аптеками: вільні ціни, обмежений асортимент.
Фінляндія	Єдина тарифна сітка (визначена урядом): маржа 45%→35%→25%+5,54€→15%+15,63€→10%+36,65€ залежно від діапазону оптової ціни. Додатково плата ~2€ за відпуск рецепту. Ціни уніфіковані, ПДВ 10%.	Не фіксується законом. Оптову (відпускну) ціну погоджує комітет Hila (заявлена виробником з огляду на ціни у Скандинавії). Оптовики отримують знижки від виробників, їх конкуренція обмежена (2 основних дистриб’ютори).	Регульована стеля. OTC продаються лише в аптеках, ціна ≤ тариф (50%→…→12,5% + фікс). Аптеки можуть робити знижки.
Ісландія	Державна стеля: макс. маржа встановлюється регулятором – два ступені: X% + фіксована сума до порогу, і лише фіксована сума понад поріг. (Напр., умовно 24% до 6 000 ISK + 300 ISK; понад – +500 ISK незалежно від ціни).	Не регулюється. Макс. оптову ціну (для виробника) затверджує IMA на основі зовнішнього референтного ціноутворення. Гуртова надбавка вільна, але обмежена низьким обсягом ринку; можуть дозволяти +15% до ціни на малоприбуткові ліки за потреби.	Вільне. Ціни на OTC не обмежуються; конкуренція між мережами в основному за рахунок акцій та додаткових сервісів.

Як бачимо, всі країни застосовують регресивні або комбіновані моделі націнок для забезпечення справедливості цін: аптеки отримують більший відсоток маржі на дешевих ліках і менший – на дорогих, що запобігає надмірним націнкам на дороговартісні препарати. Дистриб’юторські (оптові) націнки ніде не регулюються безпосередньо законом (усюди діє ринкове ціноутворення), але вплив держави опосередкований через контроль кінцевої ціни. Наприклад, якщо держава знижує граничну роздрібну ціну (як у Норвегії через «ступені цін» чи у Фінляндії через рішення Hila), то оптовики і виробники мусять відповідно знизити свою частку, щоби їх товар продавався.

Роль держави у регулюванні аптечного бізнесу скрізь залишається визначальною, але форми різняться. У Данії та Фінляндії держава навіть обмежує право власності аптеками (тільки провізор з ліцензією, фіксована кількість аптек), тоді як Швеція, Норвегія, Ісландія лібералізували власність і дозволили мережі. Ці реформи підвищили конкуренцію в плані доступності: так, у Швеції після 2009 р. число аптек зросло більш ніж на 50%, в Ісландії після 1996 – на 41%, у Норвегії також спостерігався значний приріст аптек на початку 2000-х. Проте конкуренція в площині цін залишилася обмеженою. В усіх цих країнах пацієнт не обирає дешевшу аптеку – ціна однакова всюди на більшість ліків. Тому реформи не дали прямого зниження роздрібних цін (це підтверджено дослідженням по Ісландії). Зниження цін досягається іншими заходами – регулюванням цін виробників, розвитком системи генеричної заміни (усюди діють програми обов’язкової пропозиції дешевшого генерика в аптеці).

Вплив моделей на ринок проявляється в іншому: у рівні сервісу, інвестиціях та фінансовій стійкості аптек. У більш ліберальних моделях (Швеція, Норвегія) аптеки належать великим мережам, що дозволило запровадити сучасні сервіси (онлайн-замовлення, доставки) і розширити години роботи. Але й прибутковість мереж низька через регульовані маржі – шведські аптеки мають ~1–2% операційного прибутку, норвезькі – теж на рівні 1–3%. У більш консервативних системах (Данія, Фінляндія) аптеки гарантовано отримують стабільну маржу за державною тарифною сіткою, а додаткові збори (як фінський аптечний податок) перерозподіляють доходи, щоб забезпечити життєздатність сільських аптек. Це підтримує широку мережу покриття, хоча кількість аптек на душу населення там дещо менша, і менш розвинена конкуренція в сервісах.

З точки зору цін для споживача, всі північні країни досягають порівняно низьких витрат на ліки. За даними досліджень, сумарна торговельна націнка (опт+роздріб) у Скандинавії – одна з найнижчих в Європі: близько 20–25% від кінцевої ціни, тоді як у деяких країнах вона сягає 40% і більше. Це результат жорсткого контролю з боку держави. Моделі регулювання дещо відрізняються: шведська і фінська – через регресивні формули з більшим упором на відсоткову маржу, норвезька і данська – через низький відсоток + фіксовану плату, але спільна мета – збалансувати інтереси пацієнта та аптеки. Досвід показує, що такі моделі можуть успішно стримувати ціни. Наприклад, шведська реформа 2009 р. (запровадження конкуренції генериків і нових правил ціноутворення) привела до зниження середньої вартості добової дози ліків на 18% для споживача, причому маржа аптек навіть трохи зросла завдяки доплатам за генерики. Це свідчить, що правильне регулювання може бути «win-win» – і для пацієнтів, і для аптек.

Скандинавський досвід може слугувати орієнтиром для країн, що прагнуть знайти баланс між ринковими механізмами та державною опікою в фармацевтичному секторі.