Ліки для фронту – маленька аптека робить вклад у велику справу

Про те, на чиїх плечах тримається проєкт, у чому його унікальність, а також про проблеми, які нині непокоять фармспільноту, — наша розмова з керівницею проєкту, деканом фармацевтичного факультету Івано-Франківського національного медичного університету, кандидатом фармацевтичних наук, доцентом Іриною ФЕДЯК.

Все почалося з волонтерства

Чому виникла така ініціатива та як вдалося її реалізувати?

З перших днів війни наш колектив почав волонтерити – фармацевти були залучені до сортування ліків, які надходили як гуманітарна допомога. Коли почали створюватися загони територіальної оборони, також необхідно було акумулювати ліки першої необхідності, цим почала займатися наша університетська клініка. Коли на фронт та в ТрО пішли рідні, друзі, знайомі наших співробітників, звідти почали надходити запити, яких саме ліків вкрай не вистачає. Хоча надходило багато гуманітарки – все ж спостерігався дефіцит окремих груп лікарських препаратів. Позначилися й складнощі з логістикою на перших етапах війни, на що вплинуло руйнування складів з ліками. Зокрема, на фронті одразу виникла велика потреба в протигрибкових препаратах. Коли батько нашої студентки зателефонував з передової з-під Маріуполя, й запитав, чи можна застосувати уринотерапію для лікування грибкових уражень шкіри – тоді ми зрозуміли, що треба щось негайно з цим робити. Поспілкувалися з волонтерами, які возили ліки на фронт, вони підтвердили, що потреби катастрофічні й поцікавилися, чи можемо ми якось допомогти вирішити цю проблему. Ми запропонували виготовляти екстемпоральні ліки, адже цьому вчимо своїх студентів, і під час практичних занять вони це роблять (порошки, мазі, пасти, супозиторії тощо). Тож і проєкт стартував уже в травні 2022 року.

Хто був задіяний до його реалізації?

На початку нас, ідейників та виконавців проєкту, було троє. Окрім мене, Любов Грицик, кандидатка фармацевтичних наук, доцент кафедри хімії, фармацевтичного аналізу та післядипломної освіти, яка має понад 10 років стажу роботи у виробничій львівській аптеці, де працювала одразу після закінчення навчання. А також Наталія Гузьо, кандидатка фармацевтичних наук, яка на той час перебувала у декретній відпустці по догляду дитиною та разом з чоловіком Дмитром до сьогодні відправляє ліки харківським волонтерам за власний кошт. Студенти та викладачі факультету охоче підхопили нашу ідею та приходили волонтерити. Це наш вклад у перемогу. Проєкт реалізовується на базі Навчально-практичного центру «Фармація», тож власне процес виготовлення зараз забезпечують його працівники під керівництвом Наталії Палюджишин. Їм допомагають наші студенти та викладачі. Наш девіз: «Малими кроками щодня до великої перемоги». Процес виготовлення ліків зупиняло лише вимкнення світла.

Коли досвід виявився неоціненним

Як змогли налагодити не «навчальне», а реальне виготовлення ліків?

Прописи Любові Грицик виявилися дуже корисними. Звичайно, вони були розраховані на індивідуальні замовлення, які виконували в аптеці. Тому ми відібрали найпоширеніші прописи й залучили доцентів кафедри дерматології та венерології, аби вони відкоригували їх, щоб ліки підійшли для всіх. Також знайшли постачальників відповідних інгредієнтів та упаковок, виготовили етикетки за встановленими правилами. І передали на фронт першу партію виготовлених ліків. Коли отримали звідти схвальні відгуки й запит на ще більшу партію – налагодили постійне виготовлення протигрибкових паст, мазей, присипок для ніг (в тому числі й із загоювальним ефектом). Адже в умовах, коли берці на передовій практично не знімаються, таких проблем воїнам не уникнути. Також почали виготовляти креми для рук, «обпалених війною», засоби від мозолів тощо. Тобто всі зовнішні засоби, які рятували наших бійців. А з настанням холодів у них з’явилися нові проблеми – застуда, радикуліт, невралгії, м’язові болі тощо. Почали виготовляти зігріваючі мазі, порошки від застуди. Вони миттєво розходяться! Хлопці кажуть, що наші порошки дуже їм допомагають.

Собівартість ліків низька, бо це волонтерський проєкт – не враховується зарплата працівника, комунальні послуги, адже університет надає приміщення, платить комуналку та зарплату.

Оскільки запитів від волонтерів дедалі більшало, ми почали більше залучати студентів, вони працювали влітку й зараз приходять, щойно вільні від навчання. Бо навіть, аби ми робили ці ліки конвеєром не зупиняючись, у нас би однак все забирали на фронт. Втім, наші можливості обмежені, й за кількістю людей, які долучилися до проєкту, й за фінансовими ресурсами. Адже наша основна діяльність – освітня. Ми викладаємо, вчимося.

Де брали кошти на виготовлення ліків?

Усі, й фармацевти, й студенти, працювали на волонтерських засадах. І досі так працюють. Але кошти потрібні на придбання інгредієнтів, упаковки. Перший вклад зробили викладачі університету — зібрали 11 тис. грн. Потім ми дали інформацію в ЗМІ, відкрили рахунок на цей проєкт і почали акумулювати кошти. Всього ми зібрали приблизно 850 тис. грн — для нас це великі кошти. А виготовили станом на 08.11.2024 року 71 075 упаковок лікарських засобів. До того ж закуповуємо інгредієнти виключно у постачальників, які мають сертифікати якості. Також налагодили співпрацю з Івано-Франківською Держлікслужбою.

Друге життя університетської аптеки

Який статус аптеки, в якій відбувається виробництво?

Ми виготовляємо ліки на базі експериментальної аптеки навчально-практичного центру «Фармація». Колись це була наша університетська навчально-виробнича аптека, яка ще 2004 року отримала першу ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами з правом виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки.

Свого часу такі аптеки були й в інших медуніверситетах. Але потім було прийнято рішення, що ЗВО не можуть провадити два види діяльності: освітню й роздрібну торгівлю ліками. Тому такі аптеки були ліквідовані. Ми зберегли її, хоча її основна діяльність і була призупинена. Відтоді ця аптека стала навчально-практичним центром для студентів. Але всі умови для виробництва ліків, які відповідають ліцензійним, де-факто залишилися.

Наразі окрім працівників НПЦ «Фармація» лікарські засоби, виготовляють студенти старших курсів фармацевтичного факультету та фахового медичного коледжу за спеціальністю «Фармація, промислова фармація», а також інтерни цієї ж спеціальності під керівництвом викладачів.

Куди здебільшого відправляєте ліки?

На початку війни ми абсолютно безкоштовно відправляли їх на Київщину, на Запорізький та Харківський напрямки. Й нині волонтерам відпускаємо ліки безкоштовно, великими партіями. Місцеві волонтери теж допомагають нам шукати кошти на те, щоб «закрити» символічну ціну – 15 грн за одну позицію.

Як ви вважаєте, чому досі не зникла потреба у ваших ліках?

Наразі ситуація не зовсім зрозуміла. На мою думку, слід ретельно зібрати потребу фронту, потім зібрати всіх фармвиробників і оголосити цю потребу, аби вони, за можливості, «закрили» її як регульована й соціально відповідальна галузь. Надання гуманітарної допомоги теж не координоване – всі дають щедро, але те, чим можуть поділитися.

Ми передаємо ліки волонтерам, бо екстемпоральні ліки не входять в локальні протоколи ЗОЗ, тому ні лікарні, ні військові частини не можуть зробити офіційний запит на такі потреби.

Коли ентузіазм наштовхується на проблеми

А як ви оцінюєте загальну ситуацію з екстемпоральним виробництвом ліків в Україні?

До війни в Україні було близько 270 суб’єктів господарювання, які мали ліцензію на виготовлення ліків. Бо наша держава свого часу зробила ставку на готові лікарські засоби. Й на разі вітчизняний аптечний ринок зростає за кількістю точок відпуску готових ліків.

До всього було запроваджено мораторій на перевірку аптек, тому складно перевірити, як працює та чи інша аптека, хто там працює, як відпускає ліки. Оскільки на разі відбувається монополізація роздрібного аптечного ринку, то в аптеках, які виготовляють екстемпоральні ліки, як мені видається, мережі не зацікавлені.

Чи буде кому виготовляти такі ліки в умовах аптеки, чи навчають цього студентів?

Так, навчають, усі наші випускники зможуть це робити, оскільки на освоєння таких знань виділено багато годин. Хоча дехто нині пропонує викладати аптечну технологію в розділі «Історія фармації»! З такими «підходами» перспективи цього напрямку вкрай невтішні. Ми орієнтуємося на країни Європи. Чому ж не в усьому? Наприклад, у Німеччині кожен власник аптеки має бути магістром фармації й виготовляти ліки! Польща також виготовляє ліки в аптеках, не «в ступках», а вже засобами малої механізації, але ж не відмовляється від такого напрямку!

Інша справа, що наших випускників, уміння яких з виготовлення ліків охоче використовують за кордоном, дедалі меншає. Наразі вже маємо дефіцит фармацевтичних кадрів на вітчизняному ринку. Їх відтік триває. Щодо поповнення… Наші студенти денної та заочної форм навчання складають ліцензійні іспити Крок 1, Крок 2 й після закінчення інтернатури – Крок 3. Сама ідея «високої планки» схвальна, але під час війни, коли багато студентів навчаються онлайн, вони не можуть її подолати, й після кількох років навчання у підсумку залишаються поза професією. Так, цьогоріч поріг Кроку 1 з першого разу не подолали 94,1 % студентів заочної та 65,7% – денної форм навчання (сукупно по всіх 36 ЗВО, які готують майбутніх фармацевтів). Звичайно, багато студентів скористалися спробою перескладання. До слова, в нашому університеті виключно очне навчання практичних занять і Крок 1 пересклали 87% студентів денної та 62% студентів заочної форм навчання (це один з найкращих показників серед ЗВО). Водночас аптеки наймають працівників взагалі без фармацевтичної освіти. І про це всі говорять! Такі «фахівці» можуть займатися тільки торговельною діяльністю, і аж ніяк не фармацевтичною опікою чи виготовленням ліків! А наші студенти, які не склали Крок, їдуть за кордон або йдуть в інші галузі.

Все це відлякує й майбутніх абітурієнтів. До того ж цьогоріч для вступу на спеціальність 226 «Фармація, промислова фармація» спеціалізацію 226.01 «Фармація» потрібно було мати 150 балів НМТ, в тому числі й на заочну форму навчання. Внаслідок цього прийшло мало абітурієнтів на фармфакультети усіх ЗВО й усі вони разом отримали таку кількість першокурсників, як свого часу мали фармфакультети поодинці. Так, за результатами виконання держзамовлення станом на 20.08.2024 року підтвердили намір стати студентами-фармацевтами й здобувати другий магістерський рівень вищої освіти всього-на-всього 203 особи, з яких 168 — у ЗВО, підпорядкованих МОЗ України, та 35 – МОН України. І це при тому, що в нинішньому році виділено значно більше бюджетних місць для майбутніх фармацевтів. Наприклад, нашому університету — 15 місць (раніше не було жодного). На них вступило тільки 7 студентів денної форми навчання. Також на заочну форму навчання вступило 4 особи. Тобто цьогоріч ми випустили 114 фармацевтів, а через 5 років випустимо не більше 11. Хто працюватиме в аптеках? Також скільки вже говориться про необхідність створення банку даних фахівців з фармації, запровадження наскрізного реєстру фармацевтичних працівників, що дало б змогу аналізувати та прогнозувати різні аспекти фармацевтичної діяльності. Як, до речі, й реєстру пацієнтів, що дало б розуміння потреб у тих чи інших ліках. Але справа гальмує…

Україна — фармацевтична держава, тож ці питання має вирішувати першочергово, а спеціалістів у цій галузі (нинішніх і майбутніх) має берегти й цінувати.

Андрій ГРИЦИК, завідувач кафедри фармацевтичного управління, технології ліків та фармакогнозії ІФНМУ, доктор фармацевтичних наук, професор

Фармацевтична освіта в Україні стикається з багатьма викликами та серйозними проблемами, які поглиблюються через виїзд фахівців за кордон та брак кадрів на ринку праці. Ці виклики впливають на якість підготовки нових спеціалістів і здатність галузі задовольняти потреби населення.

Ситуація на ринку праці характеризується критичним браком фармацевтів. Багато аптек змушені залучати студентів для покриття кадрового дефіциту, людей, які не мають ніякого відношення до фармації, що своєю чергою може негативно позначитися на якості обслуговування.

Відсутність перевірок щодо дотримання ліцензійних умов на фармацевтичному ринку України створює серйозні проблеми, які негативно впливають на якість фармацевтичних послуг, безпеку пацієнтів та однозначно потребують термінового вирішення. Необхідно зміцнити контроль за дотриманням ліцензійних вимог, покращити навчання та підготовку фармацевтів, задля забезпечення населення України якісними фармацевтичними послугами.