- Категорія
- Бізнес
Служба крові в Україні: координація роботи під час війни й очікувані зміни для центрів крові та лікарень
- Дата публікації
- Кількість переглядів
-
571
Попри побоювання, що система крові в Україні «впаде» в перші дні війни, вона вистояла й забезпечила потреби держави власними потужностями із залученням лише українських донорів. Які рішення допомогли це зробити, чи вдається утримувати високу планку сьогодні та які зміни відбудуться в системі найближчим часом, — розповів заступник генерального директора Українського центру трансплант-координації Олександр Сергієнко.
Україна не потребувала компонентів крові з-за кордону
Сьогодні стійкість будь-якої системи перевіряється тим, чи змогла вона витримати виклики війни. Чи можемо це сказати про службу крові?
Так, вона дійсно гідно пройшла перевірку в умовах війни. Це підтверджує і той факт, що досі ми не отримували жодної одиниці компонента крові з-за кордону – у цьому не виникало потреби. Система впоралася зі своїми завданнями, що свідчить про її самодостатність. Вона витримує додаткові навантаження, що дивує наших західних партнерів, бо на початку війни взагалі лунали невтішні прогнози, що наша система крові «впаде» за два тижні. Але цього не сталося, завдяки правильному алгоритму дій, координації діяльності служби.
В чому полягала така координація?
Були задіяні певні механізми. По-перше, було забезпечено щоденний моніторинг запасів в усіх центрах крові – для розуміння того, чи потрібно збільшити обсяг заготівель. По-друге, було покращено комунікацію з громадськістю на місцях. Адже існує кілька способів заготівлі крові. Зокрема, традиційно в Україні це робили центри крові (приблизно 70–75% запасів, і тільки 25–30% — заготівля в умовах виїзду). Водночас у Європі все навпаки: виїзди – основний спосіб заготівлі крові, а в центрах – додатковий. Відтак і управління донорським фондом та рекрутинг донорів відбувається шляхом планування виїздів (на тиждень, місяць, рік), та через комунікацію з різними підприємствами, установами, неурядовими громадськими організаціями, які опікуються донорством і є дуже важливим ресурсом, який можна залучити до організації заготівлі крові. Тож зараз більшість центрів крові максимально використовують цей ресурс для заготівлі крові в умовах виїзду (окрім того, що здійснюють її стаціонарно).
Як співпрацюють військові та цивільні координатори
Моніторинг запасів та їх вчасне поповнення – надзвичайно важливо, але потрібне ще й ефективне управління ними. Чи налагоджено цей процес в умовах війни?
Так, розроблено механізм, за яким суб’єкти системи крові можуть безоплатно передати надлишки іншим суб’єктам у разі дефіциту запасів у останніх. До того ж дуже добре налагоджена взаємодія між цивільною системою крові й відповідними військовими службами. Окремою постановою затверджено порядок задоволення потреб сил безпеки та сил оборони в донорській крові та її компонентах в умовах воєнного стану. Там прописано ефективний механізм координації, який не потребує значних ресурсів з боку держави. Зокрема, визначаються координатори військових підрозділів, де здійснюється трансфузія, та регіональні координатори від різного роду військ. Вони щотижнево отримують від координаторів медичних підрозділів з різних секторів всю інформацію про запаси крові чи її компонентів в медичних підрозділах ввіреного ним регіону і передають дані про потреби цивільному координатору, який призначається по кожній області, що межує з зонами проведення бойових дій. Ті своєю чергою передають дані Українському центру трансплант-координації, який дає завдання допоміжним суб’єктам системи. поповнити запаси відповідно до потреб. Потім, відповідно до заявок, військовим регіональним координаторам передається затребувана кількість крові, яка розподіляється на місця потреби.
Найнадійніша — державна система крові
Додаткове навантаження на систему потребує збільшення фінансування. Чи можна розраховувати під час війни на державно-приватне партнерство в цьому секторі, про яке так схвально говорили в мирний час?
На жаль, досвід показав, що комерційні суб’єкти системи крові не взяли жодної участі в забезпеченні держави кров’ю та її компонентами. У мирні часи йшлося про ДПП щодо концесії. В умовах війни воно взагалі не працює – через правові механізми, а від того й ставлення приватних суб’єктів системи крові. Тому всі усвідомили, що найнадійніше — мати і розвивати державну систему крові, яка забезпечить все необхідне і в мирні часи, і під час війни.
Зараз держава зацікавлена в тому, щоб перевести всі суб’єкти системи крові державно-комунальної форми власності виключно на фінансування від держави. І воно має бути повноцінним, адекватним, з обґрунтуванням реальної вартості роботи центрів крові та самих компонентів крові. На вирішення цих завдань спрямована Постанова КМУ «Деякі питання реалізації донорської крові та компонентів крові суб’єктами системи крові, що здійснюють заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові та компонентів крові», проєкт якої перебуває на громадському обговоренні та погодженні з іншими міністерствами й відомствами. Держава дуже зацікавлена в її реалізації. Згадана Постанова нарешті дасть змогу прорахувати й затвердити середню референтну ціну на різні види компонентів крові та цільну кров. Відповідно, можна буде планувати бюджетні кошти.
Таке фінансування має передбачати забезпечення як цивільних, так і військових потреб з повною оплатою згаданої вартості. Тоді система буде стабільною.
Нові вимоги ліцензування: замість трансфузіологічних відділень – банки крові
Яке місце в цій системі відводиться стаціонарам, де функціонують трансфузіологічні відділення?
У згаданому проєкті Постанови йдеться й про те, що необхідно створювати дієву структуру надання трансфузіологічної допомоги в закладах охорони здоров’я, а саме лікарняні банки. І що лікарні, які не матимуть таких структур у своєму складі, не матимуть і права здійснювати трансфузію. На разі маємо неприйнятну ситуацію, коли всю відповідальність за те, що в лікарнях може не вистачати якось компоненту крові, покладають виключно на центри крові. А насправді виявляється, що заклад охорони здоров’я не вміє порахувати свої потреби, не розуміє механізму управління запасами. Відтепер усе планування потреб покладатиметься саме на лікарні, тому їм потрібні будуть і лікарняний трансфузіологічний комітет, і банк крові. Адже вони стали КНП, які ведуть самостійну господарську діяльність, тож і відповідальні за неї.
Це передбачає певні зміни в ліцензуванні?
Ліцензійні вимоги – ще одна із ключових складових упорядкування роботи всіх ланок системи, яка дає відповіді на цілий спектр питань: хто може заготовляти та переробляти кров, коли потрібно припинити таку діяльність тощо. Також це окрема вимога ЄС. Нові ліцензійні умови набувають чинності через рік з моменту прийняття (в червні 2025 року). Відтоді виготовляти донорську кров та компоненти можна буде виключно в центрах крові, а відділення трансфузіології в закладах охорони здоров’я будуть перетворені на лікарняні банки крові. Видачу відповідних ліцензій проводитиме Держлікслужба. Впродовж цього часу центри крові й ЗОЗ зможуть підготуватися до таких змін, щоб усе запрацювало комплексно й без «шторму». Центри крові отримають свою ліцензію, а для закладів охорони здоров’я вносяться зміни в ліцензійні вимоги з надання медичної практики (наявність лікарняного банку крові тощо). Також нові ліцензійні умови передбачають можливість переведення деяких функцій, зокрема тестування, на аутсорсинг.
Планується новий підхід до обладнання центрів крові
Тема якості донорської крові ніколи не втрачає актуальності. Чи може система гарантувати належну якість в умовах війни?
Щодо тестування, наразі нічого кардинально не змінилося – використовуються всі методи, визначені нашим законодавством. До початку широкомасштабного вторгнення закупівлі тестів та витратних матеріалів здійснювали міжнародні організації, але потім вони різко згорнули свою діяльність через евакуацію, а діяти потрібно було дуже швидко. Тож ми зверталися безпосередньо до власників компаній-постачальників, і вони пішли нам на зустріч, безоплатно передавши всю річну потребу матеріалів для суб’єктів системи крові. Крім того, у нас було дуже багато партнерів, які допомагали забезпечувати центри крові системами для заготівлі (пакети з консервантами).
Водночас ми здійснювали моніторинг залишків витратних матеріалів, своєчасно інформували МОЗ, а воно, своєю чергою, виділяло додаткові кошти, щоб проводити закупівлі через ДП «Медичні закупівлі України». Тому цей процес зараз забезпечується державою і нестачі матеріалів для тестування також не сталося. Хоча потреби в них також можуть зростати залежно від активності бойових дій, масових обстрілів населених пунктів. Ми проводимо гіпотетичні розрахунки, тож для надання трансфузійної допомоги в критичних ситуаціях все необхідне у нас було. Інша справа, що доводилося перерозподіляти це по системі, забезпечувати швидке транспортування, надолужувати витрачені запаси.
Які тест-системи закуповуємо?
А яка ситуація наразі з ПЛР- тестуванням?
Ми прагнемо його запровадити максимально широко. Але це не можна зробити швидко і тим більше в нинішніх умовах, в тому числі й фінансових. Для установки відповідного обладнання необхідні спеціально підготовлені приміщення, роботи по його інсталяції. До війни це вдалося зробити в 7 обласних центрах крові, де й зараз здійснюють ПЛР-тестування.
Заплановано, що одразу по закінченню війни ми продовжимо стандартизувати й, можливо, оптимізувати технології. Наприклад, щоб ПЛР проводити не в кожному центрі крові, а в міжрегіональних лабораторіях, котрі розміщуватимуться в найпотужніших центрах. Комплекс ПЛР дуже дорого вартісний і має бути постійно завантаженим, що можливо лише в окремих міжрегіональних центрах, з якими решта суб’єктів системи укладатимуть договір на аутсорсинг. Наприклад, 2-3 області підключаються до однієї точки тестування ПЛР.
Також наразі держава намагається оновити все обладнання центрів і водночас домогтися того, щоб його постачальники інсталювали й технічно обслуговували його за свої кошти (нині це за це платять центри крові), а також здійснювали постачання відповідних тест-систем.
Сьогодні багато уваги приділяють не лише економії на державних закупівлях, а й якості придбаного. Чи гарантована якість тест-систем для системи крові?
На разі ДП «МЗУ» керуються у закупівлях для системи крові виключно міжнародними або європейськими стандартами, саме під них прописують технічні завдання. Інша справа, що є недобросовісні постачальники, які починають прописувати якісь свої умови, писати скарги, затягувати процеси. Втім, такі перешкоди вдається долати. Тест-системи закуповуються через Prozorro, їх достатньо, вони надходять вчасно і відповідають міжнародним стандартам.
Чи можливі «стратегічні» запаси крові
Ще один виклик сьогодення — надійне збереження запасів крові за умови енергокризи. Коли були тривалі відключення світла, у ЗМІ навіть промайнула інформація, що десь такі запаси зіпсувалися…
Одразу після широкомасштабного вторгнення, відповідно до створеної МОЗ України можливості, ми почали займатися питаннями генераторів, нині їх мають усі без винятку центри крові, а деякі з них, (більш потужні за обсягами переробки) і декілька. Запаси пального також цілком достатні, про що центри періодично звітують. Тож якщо згадана вами інформація – не фейк, то це могло статися, можливо, у якомусь закладі охорони здоров’я, де немає генераторів. Але ніяк не в центрах крові.
Війна стривожила населення з приводу відсутності в державі «стратегічних» запасів крові на випадок екстремальних ситуацій. Чим можемо заспокоїти людей?
Така тривога – від нерозуміння того, що таке «стратегічні» запаси крові та якими вони можуть бути взагалі. Скажімо, цільна кров придатна до використання максимум 43 доби, а тромбоцити — лише 5, плазма зберігається до 3 років. В екстрених ситуаціях зазичай найбільше потрібна цільна кров та еритроцитарні компоненти. Що передбачає управління запасами? Це опрацювання статистичних щоденних даних за попередній період, мінімум – за пів року, максимум – за рік. І розрахунок показника середньої кількості по групах і резусах, щоб з’ясувати, яку кількість запасів утримувати. А для екстрених та надзвичайних ситуацій необхідно зберігати ще додатково 30% від цієї кількості. Тобто всього 130%. Кожен центр крові планує свою діяльність, щоб у нього щодня був такий обсяг з урахуванням витрат-забору.
І все-таки раптом масові жертви?
Щоб уникнути непередбачуваного, Кабмін прийняв Постанову від 29.08. 2023 р. № 921 «Деякі питання ввезення на територію України донорської крові та компонентів крові на період воєнного стану або під час виникнення надзвичайних ситуацій».
У документі описані «запасні» механізми врегулювання критичних ситуацій:
- перерозподіл компонентів крові в ті зони, які критично їх потребують
- підвищення рівня заготівлі донорської крові, якщо не вдається стримати тенденцію протягом 2-х тижнів
- якщо все це не допомагає Уряд доручає Міністерству закордонних справ зв’язатися з колегами за кордоном, щоб організувати постачання в Україну компонентів крові протягом 1-2 тижнів.
Які ініціативи щодо безпеки крові Україна ще має втілити на шляху до євроінтеграції?
Усі завдання по євро інтеграційному курсу в напрямку безпеки крові ми виконали. Офіс з Євроінтеграції це підтвердив. Ми переглянули й оновили всі регуляторні документи, максимально привівши їх у відповідність до міжнародних вимог. Залишаються тільки рутинні питання – як впровадити все це у щоденну практику. А це передбачає заходи з навчання, інформування тощо. Зараз ці всі заходи готуються.