Офтальмологічна допомога постраждалим від війни: досвід фонду «Світло в тобі»

З чого почалася історія створення Фонду «Світло в тобі»? Це була особиста історія, професійний досвід чи реакція на виклик війни?

Фонд був створений на початку 2024 року. Наша головна мета – комплексна офтальмологічна допомога та супровід людей, які повністю або частково втратили зір внаслідок війни. Ми працюємо як з військовими, так і з цивільними, а також звільненими з полону та дітьми. Тобто будь-яка людина, яка через військові дії Росії втратила зір частково або повністю, може звернутися до нас. На сьогодні працює три ключові програми – «Відродження», «Оновлення», «Погляд у майбутнє». «Відродження» – проєкт, спрямований на відновлення навичок, самостійності та психологічної рівноваги. Іноді ми маємо справу із залишковим зором, коли зберігається силуетність або світловідчуття, однак людина не може самостійно пересуватися без допоміжних засобів, наприклад, з тактильною тростиною. Реабілітація у нас проходить на базі реабілітаційного центру «Експерт Хелс» в Одесі. Має декілька напрямків: орієнтування у просторі, цифрові навички, вивчення шрифту Брайля, ерготерапія, навчання побуту та домашнім справам. Програма «Оновлення» – це виготовлення та встановлення індивідуальних очних протезів, у співпраці з клінікою Валдіса Валтерса (Латвія). «Погляд у майбутнє» – комплексні офтальмологічні обстеження, оперативні втручання та вітреоретинальна хірургія.

Чому фокус саме на втраті зору, адже на війні багато різних травм?

Коли почалася війна, я працювала в Міністерстві внутрішніх справ. І фокусом моєї діяльності було вивчення та робота з наземними роботизованими системами та засобами протиповітряної оборони. Коли почала розвиватися індустрія дронів, ми побачили перші конкретні наслідки війни. Мінно-вибухова травма, спричинена роботизованими системами, зазвичай в більшості випадків звʼязана з обличчям, з травматизацією черепа або верхньої частини кінцівок. Якось в інтернеті я зустріла пост чоловіка, який втратив дві руки і зір. Мене це вразило. Я почала цікавитися, скільки таких хлопців, як вони живуть, як взагалі живуть люди з втратою зору. Почала читати про реабілітацію, про те, що відбувається після поранення. Так зʼявилась ідея фонду «Світло в тобі». Це історія про те, що вибір шляху визначається тими випробуваннями, які є навколо.

Потім ми познайомилися з Віталієм Вересем. Це мій товариш, з яким ми разом і створювали «Світло». І ось через два роки наш проєкт – єдиний в Україні, що надає комплексну офтальмологічну допомогу для постраждалих всіх категорій.

Перші пів року ми постійно проводили переговори у пошуках фінансів. У нас були ідея та амбіції, але не було жодної гривні на рахунку. Було складно знайти тих, хто повірить в ініціативу, повірить у доброчесність. Рада, що раніше в моєму житті були виробники озброєння, які стали нам партнерами і фінансово підтримують фонд. У нас є сталі донори, з якими ми співпрацюємо на постійній основі. Ми не ведемо публічних зборів, не показуємо якийсь кейс і не збираємо на нього гроші. Я вважаю, що бізнес, який на сьогодні має змогу працювати в Україні, має чітко розуміти, завдяки кому він працює. Тому я й обрала мету – пояснити і залучити як можна більше коштів.

Яку системну проблему в допомозі людям із втратою зору ви побачили першою, і як саме вона визначила архітектуру програм фонду?

Найперша проблема, з якою ми стикнулися, – відсутність статистики. Менеджеру складно сформувати фокус-план, коли немає цілісної картинки. 

Друге, з чим ми стикнулися, це відсутність спеціалістів. Коли ми почали листуватися з фахівцями центру Бліста у Марбурзі і просити програми реабілітації, дізналися про таких фахівців як ерготерапевт, спеціаліст з орієнтування. Ми почали шукати їх в Україні на сервісах з підбору персоналу, але не знайшли. Згодом почали навчати – перших спеціалістів відправили в Ізраїль. Ми просили знання – нам треба було зрозуміти, з чого починати. 

Як ви вимірюєте ефективність своїх програм?

Це більше про результат роботи. Для мене результат моєї роботи, – коли я бачу, як хтось із бенефіціарів фонду відкрив власний бізнес: гончарну майстерню, майстерню з виготовлення свічок, хтось пішов в ІТ-технології. А хтось, хто отримав протезування, повернувся на фронт. Наприклад, ми змогли прооперувати двох снайперів, які з 2015 року захищають країну, але медичні показники зору почали знижуватися. У нас є історія Олександра, якому ми пересадили рогівку, і він зміг побачити, як його дитина пішла в перший клас.

Який на сьогодні найактуальніший запит?

Протезування. Коли ми починали, привозили протезиста двічі на рік. У 2024 році наш Фонд ​​уклав угоду з Центром очного протезування Валдіса Валтерса. Валдіс – один із провідних окуляристів країн Балтії з більш ніж 30-річним досвідом. 

У 2024 році за 10 днів першої місії, яка відбулася в травні, ми встановлювали 15-20 протезів. У грудні 2025 року протезування отримали 82 людини і тоді ми вже мали запис на лютий. 

Чи можемо ми говорити про якісь цифри? Скільком людям фонд допоміг за час свого існування?

Так, якраз звітувала перед Наглядовою Радою в грудні. Показник на той момент – тисяча дві особи. Якщо взяти програму протезування, то за час існування Фонду протези отримало 258 людей. Але це йдеться про постійні протези. Кріолітове протезування в Україні, окрім нашого фонду ніхто не робить. Багато ветеранів і військовослужбовців приходить перепротезовуватися, тому що з’являється запальний процес. Тіло не приймає пластик.

У нас були випадки, коли привозили хлопців на протезування, а в них замість конформера (медичний виріб, який формує порожнину після видалення ока) була встановлена гумова кришка від флакона з-під ліків. З цієї причини ми взяли на фінансування Центр мікрохірургії ока в Києві. На постійній основі передаємо щомісячно на 200 тисяч гривень витратні матеріали для операційних: операційні ножі, нитки, конформери.

Також ми заснували програму «Відродження 2.0». Хлопці та їхні сім’ї потребують емоційного відновлення. Возили хлопців із родинами в Буковель – були в аквапарку, ходили на тюбінг-гірки, піднімалися в гори. Робили все те, що вони робили до поранення, тільки по-новому.

Як можна отримати допомогу? Як звернутися до вас?

Звернутися до нас можна через сайт або соціальні мережі. Також лікарі в госпіталях діляться нашими контактами.

Але найбільший відсоток звернень – коли побратим надав інформацію побратимові. Або наш реабілітант поділився зі своїм командиром і потім вже з бригад до нас ідуть хлопці. 

Скільки в середньому триває шлях учасника від першого звернення до завершення програми?

Якщо звертається незряча людина, і потребує всіх трьох програм, ми супроводжуємо з моменту отримання поранення, коли пацієнт потрапляє в госпіталь. Місяць-півтора можуть контактувати тільки психологи. Або першочергово приїжджають наші кейс-менеджери, вони вміють комунікувати та підказати, як правильно вперше в житті взяти тростину. Десь через півтора місяці після поранення відбувається тимчасове протезування: людина записується на місію та отримує тимчасовий скляний протез. Вже на наступну місію – через три місяці – отримує індивідуальний протез.

Реабілітація – перший курс – півтора місяці. В середньому потрібен рік з моменту поранення. В перший рік після втрати зору людина має більшу базу знань з минулого життя, а через рік вже може втрачати навички. Тому краще починати працювати якомога швидше.

Чи підтримує Фонд учасників після завершення програми? 

Так, звичайно, ми підтримуємо звʼязок з кожним. Можемо збиратись на зустрічі, хлопці можуть зателефонувати і запросити на вихідні. Мої пацієнти стають друзями. Це навіть не про життєвий шлях, це про сенс існування. 

Яким ви бачите розвиток фонду через 3-5 років?

Маю великі плани. Хочу побудувати найбільше в Європі містечко, де кожна людина, яка втратила зір, буде відчувати себе в безпеці – з робочими місцями, з місцем для проживання. Декілька партнерів пропонували землю і в Латвії, і в Молдові. Але я хочу будувати його тут, в Україні. Я прекрасно розумію, як це починати з нуля. І вірю – у нас все вийде.