Хто може бути власником аптеки: як це регулюється у світі

Дуже важливим аспектом регулювання аптечного ринку є установлене в державі право власності на аптеки – чи може ними володіти будь-який інвестор, чи тільки провізори (фармацевти), та скільки аптек може бути в одного власника. У країнах ЄС переважає підхід, коли власником аптеки має бути дипломований фармацевт, хоча рівень суворості такої вимоги в різних державах відрізняється.

• У Франції ліцензію на аптеку може отримати тільки фармацевт, який особисто керує цією аптекою. Один фармацевт може мати лише одну аптеку, оскільки існує «обов’язок особистої практики». Він може інвестувати як співвласник ще максимум у дві інші аптечні компанії, але не більше. Тобто фактично мережеве володіння обмежене дрібними об’єднаннями (не більш ніж 3 аптеки за участю одного фармацевта).
• У Німеччині також діє принцип «один власник-фармацевт = одна головна аптека», дозволено мати до трьох філій (відділень) поруч з основною аптекою. Таким чином, один німецький фармацевт може контролювати максимум 4 аптеки, і всі мають бути в тому самому або сусідньому районі.
• В Італії традиційно один фармацевт міг володіти лише однією аптекою. Проте з 2017 року в рамках лібералізації дозволено корпоративне (нефармацевтичне) володіння: тепер інвестори можуть купувати аптеки, але одна компанія може контролювати не більше 20% аптек в межах однієї області. Вимога про фармацевта-керівника аптеки при цьому зберігається, але більше не обов’язково, щоб він був мажоритарним власником.
• Іспанія, Греція, Австрія, Угорщина та ряд інших країн дотримуються жорсткого правила: тільки провізор може відкрити аптеку, при цьому горизонтальна інтеграція (створення великих мереж) суттєво обмежена або заборонена. В Іспанії, наприклад, один фармацевт – одна аптека (мережі як такі відсутні, аптеки переважно незалежні). У Греції також аптеки приватні й лише фармацевтам дозволено їх відкривати, що призвело до великої кількості дрібних аптек.
• Польща з 2017 року ввела вимогу, що нову аптеку може відкрити лише фармацевт (або компанія, де 100% власників – фармацевти. Крім того, один фармацевт-власник може мати не більше 4 аптек (подібно до моделі Німеччини). Це нововведення покликане обмежити експансію великих мереж та підтримати незалежні аптеки. (Закон не має зворотної дії, тому мережі, що існували до 2017 р., продовжують працювати).
• Великобританія, Ірландія, Норвегія, Нідерланди – приклади ліберального підходу. В цих країнах немає вимоги бути фармацевтом для відкриття аптеки, дозволені корпоративні мережі. Як результат, значну частку ринку займають великі мережі (у Британії – Boots, LloydsPharmacy та інші). У Норвегії після дерегуляції понад 90% аптек контролюються трьома великими мережевими компаніями.

У більшості країн ЄС також заборонено вертикальну інтеграцію – виробники ліків та оптові дистриб’ютори не можуть володіти аптеками, щоб уникнути конфлікту інтересів. Загалом, Європейський суд справедливості у 2009 р. підтвердив право держав-членів встановлювати такі обмеження.

В Україні фактично склалася ситуація, коли аптечними мережами можуть володіти будь-які підприємці. Це сприяло появі великих аптечних мереж. За даними на сьогодні, майже 70% ринку контролюють 5 найбільших мереж, при цьому більшість аптек – приватні (решта близько 10% – комунальні аптеки при місцевих органах влади). Водночас відсутність вимоги щодо фармацевта-власника іноді критикують, оскільки комерційні власники можуть ставити прибуток вище за професійні стандарти. Наразі в Україні обговорюються законодавчі ініціативи запровадити правило «аптека для фармацевта» за прикладом Польщі, що обмежило б власниками лише провізорів і дозволило б їм мати до 4 аптек. Впровадження таких норм кардинально змінить структуру власності й може привести до скорочення кількості аптек.

На основі аналізу ситуації в країнах ЄС можна зробити відповідні рекомендації для України щодо вимог до власників-фармацевтів та підтримки незалежних аптек. 

Запровадження принципу «аптека – для фармацевта» могло б підвищити професійний рівень керівництва аптек та убезпечити від диктату виключно комерційних інтересів. У країнах ЄС, де фармацевти керують аптеками, наголошують на незалежності їхніх порад пацієнтам і пріоритеті охорони здоров’я над продажами.

Водночас слід врахувати українські реалії: вже існують великі мережі, які забезпечують робочі місця та певні стандарти.

Можливо, оптимальним шляхом буде компроміс: дозволити як незалежні аптеки фармацевтів, так і мережі, але запровадити для останніх жорсткіші вимоги до обслуговуванню віддалених районів (наприклад, зобов’язати мережу, що має N аптек у містах, відкрити аптеку в сільській місцевості або партнерство з місцевою владою). Також варто стимулювати молодих провізорів відкривати аптеки поза мегаполісами грантами чи пільговим кредитуванням.