Інгібування пептидів – шанс зупинити розвиток хвороби Паркінсона

При паркінсонізмі в головному мозку депонується патологічний білок альфа-синуклеїн — його накопичення у вигляді токсичних олігомерів або фібрил повʼязане з дофамінергічною нейродегенерацією при хворобі Паркінсона.

У звʼязку з цим багато дослідників сьогодні зосереджено на «очищенні» ЦНС від α-синуклеїну. Вчені з Торонто використовували альтернативний підхід, намагаючись знайти білок-білкові взаємодії, котрі можуть сприяти розвитку нейродегенерації та накопиченню α-синуклеїну при хворобі Паркінсона.

Для виявлення інгібіторів білок-білкових взаємодій, які знижують рівні олігомерів α-синуклеїну та повʼязану з ними цитотоксичність вони провели високопродуктивний протеомний скринінг і виявили, що найбільш потужний пептидний інгібітор порушує пряму взаємодію між С-кінцевою областю α-синуклеїну та зарядженим білком мультивезикулярних тілець 2B (CHMP2B), компонентом комплексу ендосомального сортування-III (ESCRT-III).

Ідентифікований канадськими авторами пептидний інгібітор знижував титри α-синуклеїну у кількох експериментальних моделях. Крім того, у серії досліджень на примітивних моделях він захищав дофамінергічні нейрони від дегенерації, опосередкованої α-синуклеїном. Ці результати показують, що взаємодія a-синуклеїн-CHMP2B є перспективною терапевтичною мішенню, яка може використовуватися у боротьбі з хворобою Паркінсона, а також для лікування інших патологій, таких як деменція з тільцями Леві.