Гіпербарична оксигенотерапія: міць кисню

Ера кисню

Кисень було виділено у 1775 році, а вже спочатку 19 сторіччя цей газ уже прославився як панацея. Lancet і British Medical Journal опублікували в той час багато статей, в яких оспівувалися численні «чесноти» кисню. Наприклад, перше видання у 1869 році пропагувало використання кисневих хліба та води.

Протягом 19 століття киснева терапія фактично не отримала якоїсь «притомної» наукової бази (що й не дивно), проте була доступна для широкого загалу. До наших часів дійшло чимало рекламних матеріалів продуктів на основі кисню. Найчастіше це були суміші закису азоту з карбонатом заліза в поєднанні хлоратом калію – покупці отримували кольоровий газ, й саме колір переконував їх в ефективності рекламованого засобу.

Перша світова війна змінила настрій публіки на більш серйозний, і це відбилося на всіх галузях медицини. Власне, прогрес в терапії киснем різко прискорився частково через жахи отруєння газом в окопах війни й частково – через досягнення фундаментальної медицини. В той час кисень в основному використовувався для лікування отруєння фосгеном, який у високих дозах викликав набряк легенів через 6-10 годин після вдихання, що призводило до гострого респіраторного дистрес-синдрому.

На тему застосування кисню за таких обставин було опубліковано доповідь в British Medical Journal. Ну, а першим вченим, який побудував науковий фундамент для кисневої терапії, вважається шотландець Джон Скотт Холдейн (1860-1936), який викладав фізіологію в Оксфорді. Холдейн приділяв велике значення вентиляції легень при певних патологічних станах й опублікував на початку 1917 року книгу «Терапевтичне застосування кисню», яка навчила генерацію лікарів раціональному використанню цього газу в лікувальних цілях.

Звісно, його праця не вберегла наступні покоління від безлічі помилок чи навіть відвертого недбальства в клінічному застосуванні кисню. Проте як позитивний, так і негативний досвід дозволили накопичити значний обсяг інформації для професійної оцінки та поглибленого аналізу, за підсумками яких можна зробити певні умовиводи. І вони ще далекі від однозначності.

В наші дні одні фахівці пропонують гіпербаричну оксигенотерапію для неврологічного відновлення для пацієнтів, що постраждали від струсу мозку, інші – розглядають доцільність додаткового лікування киснем для певних категорій пацієнтів з онкологічними захворюваннями.

Неврологічні переваги

Більшість людей, котрі постраждали від струсу головного мозку, відновлюються до норми, проте близько 5% з них докучають тривалі симптоми – головний біль, запаморочення, втома, зміни настрою, різноманітні когнітивні розлади тощо. Сукупність цих проявів класифікується як посткомоційний синдром – стан, який виникає внаслідок струсу головного мозку і вважається типовою проблемою спортсменів та військовослужбовців. Такі симптоми здебільшого обумовлені пошкодженням кровоносних судин головного мозку, що ускладнює адекватне постачання кисню до цього органу. Логічно допомогти цим пацієнтам, давши їм додатковий кисень.

Одне дослідження показало, що лікування хворих із посткомоційним синдромом чистим киснем значно покращує їхні когнітивні функції та якість життя. Згідно з поясненням автори роботи, як тільки додатковий кисень поступає у пошкоджені ділянки, це постачає їм енергію і таким чином запускає в цих зонах процеси регенерації. За цими даними, додатковий кисень допоміг регенерувати кровоносні судини та нервові волокна у головному мозку добровольців. Ізраїльські вчені підтвердили свої дані за допомогою чутливих технік МРТ. Вони однозначно показали, що гіпербарична оксигенотерапія індукувала ангіогенез у головному мозку та ініціювала регенерацію нервових волокон в його різних мікроструктурах. В свою чергу, у тестах мікроструктурні зміни корелювали із покращенням когнітивних показників.

Допомога в лікуванні пухлин

Ще один аргумент на користь застосування оксигенотерапії, правда, в іншій формі, знайшли експерти з США. Вони продемонстрували, що кисневі мікробульбашки при внутрішньовенному введенні здатні покращувати ефективність променевої терапії. Принцип наступний: гіпоксія пухлини обмежує чутливість ракових клітин до радіації, а дози кисню, подані локально у стабілізованих системах доставки під контролем ультразвуку, знімають з раку цей захист – відновлюють чутливість пухлини до радіації. Фокусуючи енергію ультразвуку на пухлину та ініціюючи руйнування мікробульбашок, можна доставити кисень локально (мікробульбашки циркулюють у системі кровопостачання пухлини).

Спочатку розробники довели дієвість цього підходу на моделі мишей з пухлинами молочної залози, але зараз триває дослідження за участю пацієнтів із розвиненою гепатоцелюлярною карциномою й дослідники сподіваються досягнути значної сенсибілізації пухлин печінки до радіації й у людей.