Легіонельоз: смерть із води

Види легіонельозу

Легіонельоз, він же хвороба легіонерів була виявлена ​​в 1976 після документування численних епізодів важкої пневмонії на зʼїзді Американського легіону у Філадельфії. У 1976 році, під час першого спалаху, 34 з 221 людини, яка заразилася цією інфекцією, померли.

Незабаром після цього було ідентифіковано збудник хвороби – грамнегативна паличка, що отримала назву Legionella pneumophila. Хоча згодом було ідентифіковано декілька інших видів роду Legionella (L. longbeachae, L. feeleii, L. micdadei, L. anisa.), найбільш поширеним винуватцем легіонельозу людини та відносно частою причиною позалікарняної та госпітальної пневмонії у дорослих є L. pneumophila, котра утворює колонії-біоплівки.

До легіонельозу відносять і такі клінічні синдроми, як лихоманка Понтіака (гостре, гарячкове, самообмежується вірусоподібне захворювання) і схожа на другу інфекцію лихоманка Лохгойлхед, яку викликає Legionella micdadei. Але оскільки хвороба легіонерів є найпоширенішою і найнебезпечнішою, ці два терміни стали синонімами.

Передача інфекції: ризики

Хворобою легіонерів можна заразитися при вдиханні частинок води з кондиціонера, зволожувача повітря або гідромасажної ванни, які зазвичай містять набагато більш високу концентрацію бактерій, ніж зустрічається в природі.

Рідше повідомляється про зараження після контакту з ґрунтом, наприклад після роботи в саду або на городі.

Найлегше – найбільш поширене місце інфекції. Рідко можуть зустрічатися позалегеневі форми легіонельозу, які проявляються синуситами, різними рановими інфекціями, міокардитами і перикардитами, часто без пневмонії.

Фактори, що збільшують зростання колоній легіонел у системах водопостачання:

• прорив водопроводу,
• зміни якості міської води,
• коливання температури та pH води (оптимальна температура для зростання бактерії – 25-45 °С),
• недостатній рівень дезінфекції,
• зміни тиску води,
• застій води.

Як запідозрити легіонельоз

Хвороба легіонерів найчастіше проявляється як важка пневмонія, що супроводжується мультисистемним захворюванням.

Хвороба протікає з гострою лихоманкою, ознобами, нездужанням, міалгіями, головним болем або помутнінням свідомості, можливі також кашель, артралгії та прояви ШКТ (нудота, діарея, біль у животі).

На момент госпіталізації тяжкість захворювання може змінюватись від легкої неспецифічної симптоматики до тяжкої дихальної та/або поліорганної недостатності.

Клінічні особливості:

• Зазвичай спостерігається гарячка (98% випадків).
• Гіпотонія була зареєстрована у 17% пацієнтів із позалікарняною пневмонією.
• При обстеженні легень виявляються хрипи та ознаки консолідації на пізніх стадіях захворювання.

У пацієнтів із позалегеневим легіонельозом фізикальні дані стосуються уражених органів.

Деякі групи людей більш уразливі до хвороби легіонерів, ніж інші. Так, до цієї інфекції більш сприйнятливі люди середнього та старшого віку, курці та пацієнти з респіраторними захворюваннями. У групі ризику легіонельоз призводить до смерті приблизно в 12% випадків, проте ця цифра може бути значно вищою у госпіталізованих людей і людей з ослабленим імунітетом.

Діагностика легіонельозу

Загальний аналіз крові у пацієнтів із хворобою легіонерів показує неспецифічні відхилення.

Діагноз не можна виключити, якщо один або кілька з наступних аналізів дадуть негативний результат (збіг позитивних результатів у кількох тестах збільшує ймовірність підтвердження діагнозу легіонельозу):

1. Тест сечі на антиген (цей експрес-тест простий, швидкий і дуже надійний, але виявляє тільки L. pneumophila серогрупи 1, на яку припадає 70% таких інфекцій).
2. Фарбування за Грамом та посів мокротиння, бронхоальвеолярної рідини, тканин або крові.
3. Пряме флуоресцентне фарбування антитіл визначення виду Legionella.
4. Серологічні тести для визначення антитіл до легіонел.
5. ПЛР.

Результати рентгенографії органів грудної клітини варіюються, неспецифічні та не відрізняються від результатів, що спостерігаються при інших пневмоніях.

Лікування легіонельозу

При хворобі легіонерів вирішальне значення для покращення клінічних результатів мають високий рівень підозри та швидкий початок адекватної антимікробної терапії (в/в азитроміцин, фторхінолони, доксициклін та деякі ін.).

Емпірична антимікробна терапія легіонельозу має бути комплексною та охоплювати всі потенційні збудники. По можливості антибіотики вибирають з урахуванням чутливості посіву крові.

Навпаки, при лихоманках Понтіак чи Лохгойлхед (остання обмежена одним регіоном у Шотландії), котрі не супроводжуються пневмонією, проводиться тільки симптоматичне лікування — протимікробна терапія не рекомендується.