Закреп: чому важливо скерувати до лікаря?

Журналіст, редактор The PharmaMedia

Закреп – скарга, яка навряд чи змусить фармацевта надовго замислитись над вибором лікарського засобу, що допоможе людині. Все начебто зрозуміло без зайвих пояснень. Натомість ви ж розумієте, що йдеться про симптом якогось захворювання або побічну дію ліків, а тому повинні порадити звернутися до лікаря.

Про те, чому при закрепі важливо розпочати з діагностики, а не лікування, розповів в рамках науково-практичної конференції «Сімейний лікар на сторожі здоров’я нації у воєнний час», присвяченої Всесвітньому Дню сімейного лікаря, проведеної Українською асоціацією сімейної медицини, Олександр ПОЙДА, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії № 1 НМУ імені О.О.Богомольця.

Фото з особистого архіву

Трохи корисної медичної інформації

Щодо визначення, поширеності й гендерних та інших відмінностей

Хронічний коло-проктогенний стаз – це функціональне спочатку, а потім й органічне ураження товстої кишки, симптомами якого є стійкі закрепи, що супроводжуються болем та здуттям живота, а у тяжких випадках – явищами механічної непрохідності у товстій кишці та інтоксикацією.

Стаз (з грецької – нерухомість, застій) – це зупинка фізіологічного вмісту у просвіті якого-небудь трубчастого органу, як, приміром, кров’яний стаз – це гемостаз, так каловий стаз – копростаз.

Причиною стазу можуть бути хімічні та фізичні фактори: отрута бактерій або порушення інервації судин, зміна складу крові тощо. При тривалому стазі може утворитися тромб.

Закреп – це хронічна затримка випорожнення товстої кишки, що триває понад 48 годин і спостерігається протягом не менш як 3 місяці та супроводжується хоча б однією з наведених ознак:

  • відчуття неповного випорожнення;
  • невелика кількість (< 100 г);
  • густа консистенція калу;
  • надмірні зусилля (туження) під час >25 % дефекацій.

Нормальна частота стільця – від 1-3рази/день до 2-3 рази/тиждень.

Це дуже поширена проблема сьогодні. За різними даними, кожна третя-четверта доросла людина в світі страждає на хронічний коло-проктогенний стаз. Цій патології належить від 25 до 60% усіх захворювань травного тракту. Така розбіжність у статистичних даних обумовлена недосконалістю збору, подання й обробки інформації.

Особливо поширена патологія серед жителів економічно розвинених країн. До п’ятірки країн, де захворюваність має найбільший медико-соціальний внесок, належать: Великобританія – 50%, Німеччина – 30%, Франція – понад 20%, США – 25%, Україна – понад 37% населення.

Цікаво, що США всього за декілька десятиліть змогли знизити захворюваність й віддати пальму першості Великобританії, змінивши ставлення населення до харчування, значущості в повсякденному житті людей дієтологічних рекомендацій, усвідомленого ставлення до споживання їжі. Сучасні американці поступово змінюють погляди на свій раціон, продукти, з яких він складається. Харчування більше не є лише засобом тамування голоду або задоволення від смаку, тепер це засіб подовження активного життя та зміцнення здоров’я.

У жінок хронічний коло-проктогенний стаз зустрічається втричі частіше, ніж у чоловіків.

У більшості випадків хворіють люди працездатного віку. Саме тому до закрепу доцільно ставитися, як до важливого симптому захворювання товстої кишки. Сучасні терапевтичні підходи вимагають, аби при наявності закрепу, розв’язання цієї проблеми розпочинали не з лікування, а з діагностики й пошуку причин його виникнення. Адже закреп – це не захворювання, а лише його симптом. Існує чимало загрозливих для життя і здоров’я людини станів (странгуляційна через вузлоутворення, защемлення або заворот; обтураційна непрохідність через ракову пухлину тощо), які можна виявити на ранніх стадіях саме, завдяки своєчасній діагностиці.

Причини виникнення коло-проктогенного стазу

В основі патології лежить порушення пластичних, кінетичних та сенсорних властивостей ободової та прямої кишки, внаслідок вроджених або набутих порушень судинної та нервової трофіки кишкової стінки. Зокрема, вроджені або набуті порушення трофіки стінки товстої кишки:

судинні – це порушення мікроциркуляції через зменшення мікросудин, хронічну ішемію стінки товстої кишки, а щодо нервової тканини – це зменшення кількості нервових гангліїв у нервових сплетіннях підслизової основи та м’язової оболонки й клітин Кахаля (клітини, що містяться в гладенькій мускулатурі, зокрема, у тканинах ШКТ) – водіїв ритму гладеньких м’язів товстої кишки.

Ці порушення призводять до погіршення перистальтики (спроможності скорочуватися): міопатії (аж до атрофії м’язів), м’язової дистрофії (незворотні зміни: слабкість та руйнування м’язів), міжм’язового фіброзу, атрофії м’язових нервових сплетінь товстої кишки та зникненню з переважної більшості з них клітин Кахаля. 

Діагностика хронічного коло-проктогенного стазу

1 етап діагностичного алгоритму складається з:

  • анкетування хворих
  • оцінка скарг та анамнезу захворювання.
  • стандартне обстеження органів та систем з метою виключення вторинних закрепів,
  • проктологічний огляд,
  • рентгенографія черевної порожнини,
  • іригоскопія, колоноскопія.

Додатково можуть знадобитися КТ, МРТ органів черевної порожнини та малого таза.

2 етап діагностики складається з функціональних методів досліджень транзиту кишкового вмісту травним каналом, пластичних, кінетичних та сенсорних властивостей прямої кишки методом комп’ютерної пневмокінезометрії тощо.

Диференційна діагностика хронічного коло-проктогенного стазу проводиться з пухлинами ободової та прямої кишки (органічна перешкода просуванню кишкового вмісту); рубцевими стриктурами (як ускладнення виразкового коліту, хвороби Крона, ішемічного коліту тощо); запальними інфільтратами (ускладнення дивертикулярної хвороби товстої кишки) та синдромом подразненої кишки 1 типу (функціональне порушення — спастична товста кишка).

Лікування

Хірургія чи консервативне лікування?

Хірургічного лікування потребують лише 2-3% хворих. Показами для оперативного втручання є:

  • рефрактерність до адекватного консервативного лікування при субкомпенсованій стадії понад 6 місяців;
  • декомпенсована стадія хронічного колостазу;
  • розвиток ускладнень захворювання (копростаз, хронічна механічна непрохідність товстої кишки, перфорація товстої кишки).

Консервативне лікування включає:

  • поведінкова терапія: режим дня, формування рефлексу до дефекації, гімнастика, посилення фізичної активності;
  • дієтотерапія: 70% — продукти рослинного походження багаті на клітковину, вживання рідини – min 2-2,5 л/добу, препарати, що містять харчові волокна;
  • послаблювальні ЛС (per OS або ректально);
  • очисні та лікувальні клізми;
  • про- та пребіотики;
  • препарати з групи прокінетиків;
  • ЛФК, масаж живота, рефлексотерапія, магнітотерапія;
  • біофітбек-тренінг – метод біологічного зворотного зв’язку (навчання тіла давати команди мозку та керувати реакціями тіла);
  • санаторно-курортне лікування (мінеральні води, бальнеологічне лікування тощо).