Категорія: Ліки

Чимало пацієнтів з діабетом 2 типу припиняють прийом ліків через рік після початку терапії

Дата публікації: 23 лютого 11:00
Кількість переглядів: 367

Аналіз, опублікований в American Journal of Management Care, показує, що надто багато пацієнтів з діабетом 2 типу припиняють приймати призначені ліки протягом року після початку фармакотерапії. При цьому самостійна відміна ліків була найбільш поширена серед людей, які приймали популярні інкретини, що застосовуються також для зниження ваги.

Фахівці з Файнбергської школи медицини Північно-Західного університету (Чикаго, штат Іллінойс) провели дослідження, в якому вивчали схеми лікування понад 80 000 осіб, що почали отримувати рецепти на проти діабетичні препарати другого ряду (після метформіну) в період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року.

Загалом критеріям включення відповідали 82 624 дорослих з діабетом 2 типу, 61,5% не страждали від ускладнень хвороби. Більшість (57,0%) мали комерційну страховку.

Враховувалися ліки наступних п’яти класів:

Похідні сульфонілсечовини.
Інгібітори дипептидилпептидази-4 (DPP4).
Інгібітори натрій-глюкозного ко-транспортера 2-го типу (SGLT2).
Агоністи рецепторів глюкагоноподобного пептида-1 (GLP-1).
Тіазолідиндіони (TZD).

Найчастіше призначалися похідні сульфонілсечовини (51,0% випадків), за ними йшли інгібітори DPP4 (24,0%), інгібітори SGLT2 (11,6%), агоністи рецепторів GLP-1 (8,1%) і TZD (5,3%).

На період спостереження 63,6% пацієнтів модифікували фармакотерапію діабету: припинили 38,6%; посилили терапію 19,8%; змінили курс 5,2%.

Дослідники повідомляють, що припинення лікування було найпоширенішим явищем серед пацієнтів, яким спочатку призначали агоністи рецепторів GLP-1: у цій підгрупі таких було 50,3%. 36,6% відмін було зареєстровано серед тих, хто приймав препарати сульфонілсечовини, 39,5% — інгібітори DPP4, 39,4% — інгібітори SGLT2 і 34,2% — тіазолідиндіони.

Якщо препарат призначався ендокринологом, то в таких випадках показник самостійної відміни лікування був нижчим, аніж серед пацієнтів, які отримували рецепт від сімейного лікаря чи терапевта.

Також з’ясувалося, що на інші препарати найчастіше переходили ті, хто приймав похідні сульфонілсечовини.

Найчастіше модифікували лікування пацієнти у віці 18-44 років у порівнянні з літніми людьми (незалежно від призначеного препарату), при цьому чоловіки мали менший показник будь-якої модифікації фармакотерапії, ніж жінки.