Пацієнт контролює реплікацію ВІЛ… власними силами

Дослідники описали випадок чоловіка з Нідерландів, якому протягом 23 років вдається пригнічувати вірус самостійно після короткого курсу антиретровірусної терапії.

Цьому пацієнту діагностували ВІЛ у 1998-му, коли йому було 49 років. Вірусне навантаження на початковому етапі склало 2,7 мільйона копій, кількість CD4 становила 440 клітин, і тест на антитіла дав позитивний результат.

Через два тижні після постановки діагнозу чоловікові призначили складну схему антиретровірусної терапії: три нуклеозидних інгібітори зворотної траскриптази (ставудин, ламівудін, абакавір), ненуклеозидний інгібітор зворотної траскриптази (невірапін) та інгібітор протеази (індинавір). Останній режим лікування, який він вирішив припинити у жовтні 2000 року, базувався на ефавірензі.

Таким чином, АРТ було розпочато через 2 тижні після постановки діагнозу та припинено через 26 місяців.

Його вірусне навантаження стало невизначеним (лікаря він відвідував регулярно, перевіряючи свої імунологічні та вірусологічні показники). І протягом усіх 23 років вірусне навантаження залишалося вкрай низьким — за винятком одного викиду в 400 копій через 7 місяців після припинення терапії.

Протягом 23 років у чоловіка зберігався дуже низький, але виявлений рівень вірусу в крові (нижче 5 копій), а ВІЛ у його клітинах все ще зберігав життєздатність.

Намагаючись пояснити причини успішного вірусологічного контролю без ліків, вчені згадали сильні реакції CD8 на оболонковий білок вірусу. Також дослідники припустили, що ВІЛ, ховаючись від імунітету, тривалий час видозмінювався, у результаті виникла така мутація, яка частково уповільнила реплікацію вірусу.

Зазначається, що у цього пацієнта визначалимся антитіла до ВІЛ, але вони не мали широкої нейтралізуючої дії.

ʼНаразі здається, що замість єдиного набору механізмів, необхідних для вірусологічного контролю, виявлено безліч шляхів, які можуть незалежно забезпечувати такий контрольʼ, — резюмували дослідники.