ІХС: перехід з тикагрелора на кангрелор не несе ризику взаємодії

Кангрелор та тикагрелор – прямі інгібітори рецептора тромбоцитів P2Y12, які блокують АДФ-індуковану активацію тромбоцитів та їхню агрегацію. Хоча дія тикагрелору оборотна, інгібування тромбоцитів, ініційоване цим сильнодіючим препаратом, триває не менше 3 днів.

При ішемічній хворобі серця (ІХС) все частіше використовуються представники нової генерації інгібіторів P2Y12-рецепторів, проте різні режими застосування таких ліків все ще вивчені недостатньо.

«Зараз кангрелор використовується у пацієнтів, які попередньо не отримували лікування пероральним інгібітором P2Y12. Однак у реальній клінічній практиці, особливо в умовах високого ризику, наприклад при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST, багато пацієнтів проходять лікування попередньо. Як відомо, ефекти ряду пероральних препаратів зазвичай виявляються із затримкою, що може посилюватися в умовах ІМПST або при використанні продуктів морфіну. При цьому даних, які оцінюють вплив кангрелору на пацієнтів, які попередньо отримували тикагрелор, і виключають лікарську взаємодію, не зібрано», — зазначили співробітники Центру серцево-судинних захворювань UF Health та Медичного коледжу Університету Флориди в Джексонвілл, які заповнили цю прогалину.

Вони проаналізували дані 20 дорослих зі стабільною ІХС, які попередньо отримували навантажувальну дозу 180 мг тикагрелору (Brilinta, AstraZeneca), а потім болюс та інфузію кангрелору (Kengreal, Chiesi) або плацебо через 1 годину. Для фармакокінетичного аналізу досліджувалися рівні тикагрелору та його активного метаболіту у плазмі. Для фармакодинамічного аналізу застосовувалися: реакційні одиниці (PRU) тесту VerifyNow P2Y12, світлова трансмісійна агрегометрія, судинорозширювальний фосфопротеїн (VASP) та загальна система повного аналізу тромбоутворення (T-TAS); кожен із них виконувався у семи тимчасових точках.

У порівнянні з плацебо в учасників, які попередньо отримували тикагрелор, а потім кангрелор, спостерігалося зниження PRU через 30 хвилин і 1 годину після початку інфузії. Під час інфузії кангрелору у пацієнтів відзначалося негайне та виражене інгібування тромбоцитів на додаток до ефектів, які забезпечують тикагрелор. Після припинення інфузії автори не виявили будь-якої міжлікарської взаємодії, повʼязаної з переходом на інший препарат.

«Загалом у клінічній практиці можна використовувати кангрелор у пацієнтів, які отримували тикагрелор. Важливо наголосити, що дослідження не проводилося в гострих умовах; пацієнти отримували попереднє лікування всього за 1 годину до початку введення кангрелору й інфузія тривала 2 години. Очевидно, що ми не можемо коментувати параметри, які виходять за межі цих умов», — уточнили дослідники.