Антибіотики. Альтернативний шлях складний, але рятівний

Про це розповідає доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації НМУ імені О.О. Богомольця Микола ХАЙТОВИЧ.

Антибіотикорезистентність: оновлені прогнози гірші за попередні!

Які реалії сьогодні – супербактерій більшає?

– На жаль, тенденції виявилися значно гіршими, ніж думали вчені, які досліджували цю проблему раніше. Адже за прогнозами 2016 року смертність від антибіотикорезистентності до 2050 року могла сягнути 10 млн людей. На час опублікування цих прогнозів, у світі від неконтрольованих інфекцій щороку помирали 500-700 тисяч людей. Але вже зараз помирають 5 мільйонів людей.

Пневмонія лідирує нині серед причин смертності. Так, у США 80% всіх смертей спричинені саме пневмонією. В Україні проти такої поширеної інфекції, як Klebsiella pneumoniae безсилими є більшість антимікробних препаратів (АМП).

Отже, ситуація погіршується стрімко, діяти необхідно негайно!

Які шляхи розв’язання проблеми доступні людству?

– Ми долаємо цей шлях не самі, тож можемо спиратися на досвід інших країн світу. Один з таких прикладів – зменшення використання фторхінолонів, призначення яких стало справжнім «бумом» під час пандемії й продовжує бути доволі високим. Натомість коли їх використання зменшили, побачили й зниження поширення резистентних штамів MRSA, Pseudomonas aeruginosa тощо.

Одне з пояснень такого результату напрочуд просте. Синьогнійна паличка має т.з. помпи, що буквально викидають антибіотик з себе. Цікаво, що ці помпи активуються саме антибіотиками (тими ж таки фторхінолонами): до того моменту, поки помпа неактивна, патоген чутливий до антибіотиків, але щойно помпа активується, не лише фторхінолони, а й будь-які інші антибіотики стають неефективними щодо цього патогенезу. Цей механізм й забезпечує постійне зростання пулу інфекцій, нечутливих до антимікробних препаратів.

Які успіхи України на цьому шляху?

– Один зі шляхів бодай пригальмувати цей процес – раціональне використання антибіотиків. В Україні зроблено перший великий крок щодо цього - впроваджено адміністрування використання АМП. Нагадаю, що мета цього адміністрування – створити певну «парасольку», що захистить споживачів ліків шляхом створення у лікарнях відділів інфекційного контролю, де працює команда адміністрування АМП, фахівці якої мають допомагати всім лікарям, які призначають АМП (щодо відповідності призначення, корегування, зміни ЛЗ у разі необхідності тощо).

Спеціалісти також можуть використовувати рекомендації, викладені у практичному посібнику ВООЗ «Втручання для забезпечення раціонального використання протимікробних препаратів: практичний посібник», перекладеному українською. Його легко знайти в інтернеті й можна завантажити для зручності користування.

Слід зауважити, що дотримання цих рекомендацій потребують певних знань. Приміром, потрібно бути обізнаним щодо класифікації антибіотиків AWaRe* (база даних щодо антибіотиків, в якій всі АМП поділені на три групи: доступні; піднаглядні АМП та резервні), а для створення ефективних клінічних протоколів необхідно мати відомості щодо резистентних штамів в регіоні.

Зверніть увагу, що до української версії класифікації внесено певні зміни. Так, до групи резерву віднесено:

• Цефтриаксон, адже так склалося, що в останні 10 років – це єдина молекула, що на емпіричному рівні призначалася у всіх стаціонарах, що спричинило поширення резистентних Enterococcus, Klebsiella pneumoniae тощо;
• Левофлоксацин (препарат резерву, який, на жаль, часто призначається на амбулаторному етапі).

Отже, обидва ці препарати опинилися у справжніх «бестселерах» за кількістю призначень лікарями в Україні в останні декілька років всупереч вимогам наказу МОЗ від 23.08.2023 № 1513, яким визначено індикатори якості антимікробної терапії (Зокрема, за ними оцінюватиметься, якість медичних послуг в ЗОЗ)

Стратегія відкладеного призначення антибіотиків

Необґрунтовані призначення АМП при респіраторній інфекції

Респіраторні інфекції лідирують щодо використання АМП. Аби це виправити в усьому світі зараз застосовується стратегія відтермінування, яка полягає у тому, що при респіраторній інфекції з симптомами гострого отиту середнього вуха або болю в горлі тощо, виписувати рецепт на АМП, але рекомендувати відстрочити використання антибіотиків, сподіваючись, що симптоми минуть.

Виняток – діти! Особливо віком до 3 міс, які ще практично не мають імунної системи й у них частіше спостерігається прихована бактеріємія.

А малюки до 2 років не можуть повідомити про свої симптоми, тож для них ця стратегія може бути використана, але не рутинно.

Отже, відкладати призначення АМП потрібно щоразу, коли немає чітких доказів (клінічних та лабораторних) саме бактеріальної інфекції.

Від альтернативних підходів – до альтернативних препаратів

Що можна запропонувати пацієнтові, відклавши антибіотикотерапію?

– Окрім місцевих антисептиків та засобів народної медицини, а інколи й плацеботерапії (вона інколи непогано спрацьовує), є препарати, що мають доказову базу – біорегуляційні препарати.

Як працюють ці препарати?

– Через ліквідацію запальних цитокінів зменшується інтенсивність запалення, а відтак й симптоми респіраторної інфекції.

Останнім часом з’явилося чимало публікацій щодо впливу біорегуляційних ЛЗ на перебіг інфекційного захворювання через змінений позаклітинний матрикс.

Ці препарати поділяють на групи:

1. Реакційні засоби. Вони безпосередньо стимулюють захисні сили організму;
2. Органотропні засоби – тропні до певних органів та оптимізують їхні функції;
3. Біокаталізатори/енерготропні засоби, що виготовляють з кислот ЦЛК, коензиму А, АТФ, хінонів, вітамінів, мікроелементів тощо. Вони усувають блокаду ферментів, вітамінів, мікроелементів на різних етапах окислювальновідновних процесів організму; входять до складу комплексних біорегуляційних препаратів (КБП) групи «compositum»: Acidum alpha-ketoglutaricum D8; Adenosinum triphosphoricum D10; Coenzym A D8; Manganum phosphoricum D6; Nadidum D8; Acidum ascorbicum D6; Nicotinamidum D6; Anthrachinonum D10, Hydrochinonum D8 тощо;
4. Суїс-органні компоненти, що виготовляють з тканин та органів молочних поросят, ембріонів. Вони діють безпосередньо на гомологічний орган, оптимізуючи його функції через підтримку фізіологічної регенерації всіх структурних елементів органу, а також як «провідники», що направляють дію інших компонентів комплексного АГТП в гомологічні органи та входять до складу КБП групи «compositum»: Mucosa nasalis suis; Cerebrum suis D8; Cartilago suis D6; Embryo totalis suis D6, Funiculus umbilicalis suis D6; Placenta totalis suis D6 тощо;
5. Нозоди. Їх виготовляють за гомеопатичною технологією з убитих культур мікроорганізмів чи продуктів розпаду органів чи секретів організму. Вони у потенційованому вигляді сприяють виведенню гомотоксинів, депонованих в міжклітинному матриксі та клітинах після перенесених захворювань; активують заблоковані захисні реакції при хронічних інфекційних захворюваннях; самостійні препарати – ін’єлі або входять до препаратів групи «compositum»: Grippeimpfstoff Nosode D13; Streptococcus haemolyticus Nosode D18; Staphylococcus Nosode D18; Sinusitis-Nozode D13; Pyrogenium Nosode D 198 тощо;
6. Потенційовані алопатичні компоненти розблоковують захисні системи організму та відновлюють їх нормальну реакційну здатність застосовуються для лікування наслідків алопатичного лікування, хімієтерапії (!), щоб зменшити наслідки поліфармації; за принципом ізопатії — лікарський препарат, що викликав ураження організму, вводиться у високій потенції як протидійний засіб. Представники: Cortisonum aceticum D13; Histaminum D 10; Acidum acetylsalicylicum D10; Levothyroxinum D12; Nitroglycerinum D10 / D30 / D200 тощо.

Резюме

В умовах необхідності мінімізації використання антибіотиків (там, де це насправді необхідно), одним з дієвих кроків є застосування стратегії відкладеного призначення. А альтернативними засобами терапії у цьому випадку можуть слугувати КБП.

Їхні властивості, зокрема: особливості фармакокінетики, надмалі дози, що не метаболізуються й не вступають у взаємодію з іншими ЛЗ (це дуже важливо для пацієнтів з хронічними захворюваннями, адже фторхінолони, наприклад, можуть викликати розвиток гіпоглікемічної реакції у хворих на ЦД, пригнічуючи дію похідних сульфонілсечовини), відсутність фармакогенетики (на відміну від ЛЗ, відповідь на КБП не залежить від наших генів, що часто є зміненими) тощо, наділяють їх певними перевагами – від безпеки у застосування, можливості тривалого приймання, не перенавантаження органів виведення, до відсутності потреби у транспортерах, а відтак й додаткових енерговитрат.

Отже, ми лише на початку цього шляху, але маємо його подолати!