Фітопрепарати у лікуванні сечокамʼяної хвороби: терапія альтернативна чи компліментарна?

Фітопрепарати у лікуванні сечокамʼяної хвороби: терапія альтернативна чи компліментарна?

Традиція застосування лікарських рослин при сечокамʼяній хворобі (СКХ) – окремо чи в поєднанні з іншими методами терапії – обговорюється десятиліттями. Та як щодо доказової медицини?

Хоча низка публікацій повідомляють про позитивний ефект такого альтерантивного (або компліментарного) лікування при СКХ, досі немає «визнаних» рослинних засобів, які б рекомендувалися до широкого застосування у міжнародній клінічній практиці.

Фітопрепарати при лікуванні сечокамʼяної хвороби: питання профілактики

Насамперед невирішеною залишається проблема рецидивів – утворення нового каміння. За статистикою, частота рецидивів сечокамʼяної хвороби становить приблизно 15% протягом першого року та 50% – протягом 5 років після формування першого конкременту.

Незважаючи на відсутність одностайності в цьому питанні, для лікування симптомів СКХ і лізису каменів у сечовивідних шляхах і нирках активно використовуються багато рослинних засобів у різних формах (починаючи з відварів). Наприклад, у вітчизняній фітотерапевтичній традиції були популярні такі рослини:

  • при оксалатах — польовий хвощ, спориш, кріп, мʼята перцева, кукурудзяні приймочки і суниця;
  • при фосфатних та кальцієвих каменях – брусниця, петрушка, звіробій, рута, мучниця, марена фарбова, лопух, лепеха;
  • при уратах – листя берези, насіння кропу, суниці, брусниці, петрушки, польового хвоща.

Деякі з народних засобів справді підтвердили свою ефективність у клінічних дослідженнях. Наприклад, заявлена ​​сечогінна, протизапальна та дезінфікуюча дія хвоща польового пояснюється тим, що він працює як діуретик і до того ж стимулює регенерацію тканин. Крім того, екстракт хвоща польового коригує фосфорно-кальцієвий обмін, а флавоноїди, що містяться в листі рослини, зміцнюють стінки капілярів і мають кровоспинну дію. Таким чином, ця рослина допомагає при гематурії, повʼязаної з пошкодженням тканин камінням. А екстракт марени фарбувальної, як виявилося, сприяє лізису оксалатів та фосфатів, допомагає виведенню конкрементів та піску з нирок та сечовивідних шляхів: він нормалізує перистальтику ниркових балій та сечоводів, зменшуючи спазм.

Як було показано у різноманітних клінічних дослідженнях, багато фітопрепаратів демонструють різну ефективність у лікуванні захворювань нижніх відділів сечового тракту з порушеннями уродинаміки. Серед лідерів, які постійно фігурують у випробуваннях, – суданська троянда (Hibiscuss abdariffa), філлантус (Phyllantus niruri), коровʼячий горох (Dolichosbi flores), бузина чорна (Sambucus nigra), золотарник звичайний (Solidagovirg aurea).

В центрі уваги

Хоча, мабуть, найбільш ретельно у цьому контексті вивчався потенціал журавлини (Vaccinium macrocarpon, Vaccinium oxycoccus). Вважається, що журавлинний сік або екстракт цих ягід допомагає знизити частоту рецидивів уролітіазу. Доведено, що сік цієї ягоди здатний впливати на біохімічні та фізико-хімічні фактори утворення каменів CaOx. У той же час наявні в науковій літературі дані про такий вплив мають суперечливий характер. Деякі автори виявляли підвищення вмісту кальцію в сечі, інші взагалі не виявляли будь-яких змін у концентрації кальцію в сечі після вживання журавлинного соку. Аналогічним чином відрізняються і дані по оксалату (різними авторами відзначалося як підвищення, так і зниження рівня цих сполук в сечі), а також дані за значеннями рН. Можливими причинами таких суперечностей можна назвати різницю у кількості соку, що споживався добровольцями (від 330 мл до 1 літра на добу) або тривалістю курсу прийому (від 5 днів до кількох тижнів).

Фітопрепарати в контексті сечокамʼяної хвороби: як вони «працюють»?

Було запропоновано безліч гіпотез щодо механізмів дії рослинних екстрактів. Зокрема, деякі автори вважають, що вони регулюють біохімічний баланс у сечовивідній системі та покращують ниркову функцію. На думку ряду дослідників, в сечі є ряд кристалоїдів різних типів (оксалати, сечова кислота, кальцій, цистин), які в присутності колоїдів (муцину та сірчаної кислоти) утворюють розчин. При розвитку дисбалансу у співвідношенні «кристалоїд-колоїд», тобто при збільшенні рівня кристалоїдів та зниженні рівня колоїдів, запускається процес утворення каменів. В експериментах на тваринах було показано, що деякі рослини (наприклад, пол-палуа хвощ, морингу) відновлюють цей баланс.

Ще один механізм – підвищення діурезу. При СКХ швидкість клубочкової фільтрації знижується — каміння перешкоджає відтоку сечі. У звʼязку з цим у крові накопичуються відходи, особливо азотисті речовини, такі як креатинін та сечова кислота. Фітотерапевтичні засоби стимулюють виділення сечовини та креатиніну, тим самим покращуючи функцію нирок.

Передбачається, що рослинні засоби регулюють метаболізм оксалату. Гіпероксалурія є найбільш значущим фактором ризику в патогенезі ниркового каміння, що утворюється за рахунок осадження кристалів оксалату кальцію (CaOx).

Також вважається, що антилітичний ефект деяких рослинних засобів зумовлений антимікробними властивостями, адже СКХ часто супроводжується інфекцією. Поширені при цій патології збудники змінюють ферментну активність у сечовивідних шляхах і це підвищує ризик уролітіазу. А фітопрепарати із протимікробною активністю перешкоджають утворенню каменів.

Також рослинні засоби мають аналгезуючий та протизапальний ефект, що допомагає пацієнтам з нирковою колікою пережити напади гострого болю.

Ну і куди без теорії вільних радикалів: передбачається, що антиоксидантна активність рослинних засобів помʼякшує наслідки окислювального стресу, індукованого гіпероксалурією та іншими механізмами розвитку СКХ. Звичайно ж, окислювальний стрес незмінно супроводжується пошкодженням та запаленням тканин сечовидільної системи, зокрема епітеліальних клітин нирок та сечовивідних шляхів. А рослини, що є багатим джерелом природних антиоксидантів, захищають органи від окисних ушкоджень.