Сказ: чи можна вижити, захворівши – ні. Чи можна вберегтися – так

Журналіст, редактор The PharmaMedia

В усьому світі відомо лише трохи більше десятка випадків, коли інфіковані люди, у яких вже проявилися симптоми хвороби, вижили, але мали серйозні ускладнення.

Поки готувався цей матеріал, не забарилося й підтвердження слушності цієї теми: 19 травня на Київщині на карантин закрили 12 населених пунктів через виявлений випадок сказу у кота.

Попри те, що поширеність захворювання у розвинених країнах доволі низька, в Україні питання його комплексної профілактики постає актуальним через війну.

У такий час контролювати інфекційні захворювання, особливо ті, що передаються тваринами, складно: кіт чи собака не звернуться по щеплення самі, а люди, на жаль, часто, нехтують імунопрофілактикою як для своїх хвостатих друзів, так і для себе

Тож, що маємо знати про це смертельне інфекційне захворювання, сучасні можливості лікування і профілактики сказу, розповіла доктор медичних наук, професор кафедри інфекційних хвороб Харківського національного медичного університету Катерина ЮРКО.

Сказ – гостре зоонозне вірусне захворювання, яке перебігає з тяжким ураженням нервової системи та завершується летально.

Сказ: ситуація в Україні

За оцінкою ВООЗ, сказ входить у п’ятірку найнебезпечніших інфекційних хвороб, що завдають величезні соціально-економічні збитки. Щороку від сказу в світі гине понад 59 тисяч людей і понад 1 млн тварин. Територія України залишається у цьому відношенні однією з найбільш неблагополучних країн Європи.

Джерело міського сказу в Україні у 50% – кішки, лісового – лисиці.

Зараз зустріти лисицю навіть у місті – не така вже й рідкість. Але не намагайтеся гратися з цією пухнастою гостею, це може бути фатальною помилкою! Всі випадки сказу, зафіксовані останнім часом у нашій лікарні, були спричинені укусами і ослиненням саме лисицею.

Якщо говорити про домашніх тварин, наприклад, кішок, вони активніше, ніж собаки передають сказ. Річ у тім, що собак частіше вакцинують від цієї інфекції.

Як заражаються сказом

Збудник захворювання – рабівірус (Rabies lyssavirus), нейротропний негативно спрямований одноланцюговий РНК-вірус.

Циркулюють два варіанти рабівірусу: вуличний(дикий), що циркулює в природі серед тварин, та фіксований.

Рабівірус чутливий до високих температур та дезінфектантів, але натомість роками (!) витримує заморожування.

Джерело інфекції – теплокровні тварини дикі, домашні й свійські – від котів, собак, їжаків до кажанів, лисиць та вовків. Зараження відбувається контактним шляхом.

Шлях передачі – рановий: під час укусу або потрапляння слини хворої тварини на ділянку пошкодженої шкіри/слизової тканини людини.

З моменту потрапляння збудника у слину тварини до її захворювання проходить 8 – 10 днів. Тому часто, якщо людину вкусила якась тварина, медики просять спостерігати за нею протягом 10 діб: за цей час або проявиться захворювання, або матимемо підстави сподіватися, що тварина НЕ була скаженою.

Сприйнятливість населення до вірусу загальна, але контагіозність становить 25%. Група підвищеного ризику – сільські мешканці, чоловіки.

Сказ. Як розвивається інфекція

  • З місця вхідних воріт (рани) вірус сказу периневрально потрапляє → у головний мозок → розмножується там → накопичується → спричиняє виникнення специфічного рабічного енцефаліту.
  • У клітинах відділів головного мозку (гіпокампі, гіпоталамусі) утворюються специфічні патогномонічні еозинофільні включення – тільця Бабеша-Негрі.

Симптоми сказу: перебіг захворювання

У розвитку інфекції виділяють чотири періоди:

  1. Інкубаційний – триває від 10 днів до 3-4 місяців;
  2. Продромальний або початковий (передвісники сказу) – триває 1–3 дні.
  3. Розпалу (збудження) – триває 1-4 дні.
  4. Термінальний (паралітичний) – триває від декількох годин до 2-3 днів.

Характерні клінічні ознаки сказу

  • Аеро- і гідрофобія;
  • гарячка;
  • специфічний характер нападів;
  • гіпергідроз, гіперсалівація;
  • розширення зіниць;
  • тахікардія, тахіпное;
  • зміна поведінки хворого;
  • в термінальній стадії – парези і паралічі за висхідним типом.

Як проявляється сказ у різні періоди

Доволі значна варіабельність інкубаційного періоду – від 10 до понад 90 днів, а в окремих випадках й до 1 року обумовлена різними факторами:

  • локалізацією укусу: найбільш короткий інкубаційний період при укусах у голову й кисті, а найдовший – при укусах за нижні кінцівки, стопи;
  • віком укушеного: у дітей інкубаційний період коротший, ніж у дорослих;
  • видом укусів;
  • реактивністю макроорганізму;
  • розміром і глибиною рани;
  • дозою збудника, що потрапив до рани.

Для продромального періоду характерні наступні прояви:

  • у місці укусу: припухлість і почервоніння рубця (хоча до того моменту рана починала загоюватись), свербіж і невралгічні болі по ходу нервових шляхів, найближчих до місця укусу;
  • виникають: загальне нездужання, головний біль, інколи диспепсичні явища, зниження апетиту, а також підвищена чутливість слухових і зорових сенсорів (шум, світло лякають, дратують); з’являється субфебрильна температура тіла;
  • хворий стає пригніченим, погано спить, його сон супроводжується жахливими сновидіннями; людина відчуває безпричинний страх, тривогу, тугу.

У період розпалу хвороби виникають:

  • різке занепокоєння, часте дихання і пульс;
  • з’являються і прогресують розлади дихання і ковтання – пароксизми і гідрофобія: хворий намагається пити воду, але у нього виникає нестерпно болючий спазм м’язів глотки й гортані через який з’являється жах перед процесом пиття. Пароксизми можуть бути спровоковані не лише видом води (гідрофобія), а й рухом повітря (аерофобія), яскравим світлом (фотофобія) або гучним звуком (акустикофобія).

Напади тривають декілька секунд, але вони дуже болісні і стають частішими у міру того, як прогресує хвороба. Навіть вигляд крапель розчину у системі введення ліків або шелест паперових сторінок історії хвороби здатні викликати ці болісні напади;

  • психомоторне збудження;
  • рясна болісна слинотеча (сіалорея);
  • шкіра вкрита липким холодним потом, кінцівки холодні, а температура тіла підвищена. Посилюється тахікардія, дихальні та серцево-судинні розлади;
  • якщо в період розпалу/нападів пацієнт не гине від зупинки серця чи дихання, хвороба переходить в паралітичну стадію.

Паралітичний/термінальний період характеризується:

  • психічним заспокоєнням: зникають страх, тривога, припиняються фобічні напади;
  • повертається здатність їсти й пити;

З’являється примарна надія на одужання, але…його не буде. Саме тому цей період ще називають «зловісним заспокоєнням»

  • наростають млявість, апатія, салівація;
  • з’являються різної локалізації паралічі кінцівок, черепних нервів, що часто відбувається за типом висхідного паралічу Ландрі;
  • порушується функція тазових органів;
  • температура тіла підвищується до 42˚С.

Смерть настає від паралічу серця або дихального центру.

Загальна тривалість хвороби – 3 – 7 днів, інколи понад два тижні.

Діагностика сказу

Прижиттєва:

  • РІФ (реакція імунофлюоресценції): мазки-відбитки рогівки й мазки пунктати волосяних фолікулів шиї;
  • ІФА (імуноферментний аналіз);
  • ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція).

Посмертна:

  • Тільця Бабеша-Негрі.

Лікування сказу

Основні терапевтичні підходи

  • обов’язкова госпіталізація;
  • особливий режим, дієта та догляд (ізольоване від шуму і яскравого світла приміщення);
  • терапія спрямована на зменшення страждань пацієнта;
  • в умовах стаціонару фіксують та застосовують заспокійливі (седативні препарати, нейролептики);
  • антирабічна вакцина;
  • специфічний імуноглобулін;
  • противірусні препарати;
  • антибіотики;
  • інфузійна терапія;
  • гормони;
  • наркотичні анальгетики;
  • ШВЛ.

Альтернативне лікування: протокол Мілуокі

Один з прикладів неординарного експериментального підходу до лікування, що мав успішний фінал, був розроблений і втілений лікарем з США Родні Віллоубі.

Суть методу – введення пацієнта в штучну кому з введенням противірусних препаратів. Протокол передбачає такі призначення:

  • Рибавірин, інтерферони, імуноглобулін проти сказу – спроба знищити вірус;
  • Седативні засоби, морфін, тіопентал натрію – для зниження збудливості;
  • Внутрішньовенна інфузія сольових розчинів, замінників плазми, глюкози;
  • Механічна вентиляція.

Натомість потрібно зазначити, що чимало спеціалістів критично ставляться до цього методу, адже він продемонстрував позитивний результат лише у 13% випадків – з 36 осіб, яких лікували за цим протоколом, лише 5 вижили.

Ще один його недолік – низька доступність через високу вартість терапії.

Профілактика сказу

Передконтактна – щеплення осіб, які належать до груп високого ризику зараження:

  • ветеринари,
  • зоотехніки,
  • лісничі,
  • мисливці,
  • таксидермісти,
  • дресувальники,
  • лаборанти, які працюють з диким вірусом.

Первинна імунізація: 3 ін’єкції на 0-й, 7-й та 30-й дні по 0,5 мл

Перша ревакцинація: через 1 рік – одна ін’єкція.

Наступна ревакцинація – кожні 3 роки однією ін’єкцією.

Постконтактна – промивання рани, активна або активно-пасивна імунізація.

Алгоритм дій: якщо вас вкусила тварина

  • Промийте рану (!):щонайменше 15 хвилин мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70% спирт, 5% розчин йоду), що нейтралізують вірус.
  • Зверніться до лікарні!
  • Зверніться до ветеринарної служби з твариною, яка вкусила, або наглядайте за нею 10 днів.

Антирабічні препарати, зареєстровані в Україні

  • Інактивована антирабічна вакцина Верораб або Індіраб.
  • Антирабічна культурна концентрована очищена інактивована суха (КоКАВ).
  • Антирабічний імуноглобулін (АІГ), гетерологічний (з крові коня).

Важливі аспекти імунізації проти сказу

  • Дози та схеми щеплень однакові для дітей та дорослих.
  • Для осіб, які раніше отримали повний курс лікувально-профілактичних щеплень, що закінчився не більше 1 року, призначають 3 ін’єкції вакцини по 1,0 мл на 0, 3, 7, 14, 30 і 90 дні.
  • Людський антирабічний імуноглобулін (HRIG) – 20 МО на 1 кг маси тіла або кінський антирабічний імуноглобулін (ERIG) – 40 МО на 1 кг маси тіла.

Кортикостероїди та імунодепресанти можуть призвести до невдач у вакцинації.

Вакцинація – єдиний спосіб запобігти смерті від сказу.