Чому вітчизняна наука в галузі розробки ліків працює «під сукно»

Про це – розмова із завідувачем відділу біомедичної хімії Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, доктором хімічних наук, професором Сергієм ЯРМОЛЮКОМ.

Не кількістю, а ефективністю

Фахівці Інституту працюють над розробкою ефективних антибіотиків для лікування резистентних форм туберкульозу. Чому саме ця проблема опинилася у фокусі уваги?

– Річ у тім, що туберкульоз (ТБ) – це проблема економічно слабких країн, тож потужні фармкомпанії західних держав не вкладають кошти в розробку нових препаратів цього напрямку, для них це не актуально. У Західній Європі проблеми з туберкульозом не існує. Натомість у «вразливих» країнах (в тому числі й в Україні) активно поширюються резистентні форми ТБ. Тож передусім потрібно не просто багато ліків, а саме ті, що ефективні проти резистентних форм туберкульозу. У 2019 році FDA вперше за багато років зареєструвало новий препарат для лікування високорезистентних форм туберкульозу — претоманід у комбінації з бедаквіліном та лінезолідом. Цікаво, що цей метод лікування розроблений некомерційним протитуберкульозним альянсом (TB Alliance), який працює на пожертви благодійників.

Природу обманути складно

Тоді в чому унікальність напрацювань фахівців Інституту?

 – Для розробки досконаліших форм препарату ми використовували стратегію, за якої антибіотик зв’язується з двома молекулярними мішенями, що повинно значно знизити ймовірність розвитку резистентності. Річ у тому, що в перебігу конкретної хвороби задіяні певні метаболічні, сигнальні шляхи. За кожний їх етап відповідає певний фермент, білок. Якщо ми підберемо ліки, які його заблокують, то загальмуємо або повністю зупинимо перебіг хвороби. Але блокування одного шляху її розвитку «включає» інший, запасний. Природу обдурити важко. Коригувати цей процес намагаються призначенням інших ліків, тож доходить до того, що хворі поступово починають приймати по 5-10 препаратів, кожен з яких має свій негативний вплив на організм, але при стійких формах ТБ і це не допомагає.

Тому потрібно розробити ліки, які зможуть одночасно впливати на кілька мішеней.

Це і було нашою метою. В якості мішеней ми використовували два ферменти, що відповідають за синтез білків мікобактерій і підібрали ефективні інгібітори цих ферментів.

Найбільше коштів потрібно на біологічні дослідження

Скільки часу і коштів потрібно на розробку нових ліків?

– Розробка ліків – це тривалий процес, який відбувається у кілька етапів. Ми провели лише перший етап досліджень – розробку біологічно активних сполук, які можуть бути потенційними ліками. Зазвичай розробка хороших інноваційних ліків триває 10 -15 років і за світовими даними обходиться приблизно понад 3, 5 млрд доларів. Найбільше коштів потребують біологічні дослідження та оформлення дозвільних документів. Якщо говорити про перший етап, то із сотень чи й тисячі досліджених речовин до клініки доходять лише кілька.

Патентне законодавство потребує перегляду

Перший етап ви завершили. Що далі?

– А нічого. Ми написали звіт і на цьому все призупинилося. Аби рухатися далі, потрібно, щоб підключалася фарма, біотехнологічні кампанії. На Заході науковці працюють дещо в інших реаліях. Основний їхній «продукт» – патент. І керівництво наукових установ стимулює їх до цього. Потім ці патенти продаються невеличким фірмам, вони з ними працюють, якщо вбачають перспективу, вкладають додаткові зусилля й кошти у цю справу і продають патенти більш потужним фірмам. Бо власне розробка ліків набагато дорожча, її може осилити тільки велика фарма. В Україні найбільша проблема — в недосконалому патентному законодавстві.

За нинішнього законодавства науковій установі вигідно передати права на патент на майбутні ліки лише у форматі ліцензійної угоди. Це не влаштовує бізнес.

Він хоче отримати патент у повну власність і не хоче виплачувати відсотки за користування ним. Думаю, що не помилюся, коли висловлю припущення, що за останні 10 років установи НАН України не продали бізнесу жодного патенту. Тож вітчизняна наука в галузі таких розробок працює лише для публікацій та звітів. Та і для чого брати патенти, якщо їх не можна продати?

Фірми не хочуть іти на додаткові витрати

А якщо український фармвиробник таки захоче купити вашу розробку, це можливо?

- Це дуже складно, але в Інституті молекулярної біології і генетики такий досвід є. У 2017 році ми з академіком Михайлом Тукалом за пристойну суму продали ліцензію на користування двома нашими патентами одній з українських фармацевтичних компаній. Це також була цікава розробка нових антибіотиків проти резистентних форм ТБ. Але щоб завершити наші дослідження (на першому етапі вони завжди «сирі»), фірма також повинна мати для цього можливості. Матеріальну базу, достатні кошти, аби запатентувати результат і швидше за все перепродати патент іншій, вже більш потужній фірмі (як правило, закордонній). Це цивілізований шлях, але на ньому в Україні виникають певні перешкоди.

Наприклад, щоб купувати патенти, нашим фірмам потрібно мати кваліфікованих консультантів, запрошувати науковців, платити їм за оцінку патентів.

Наразі все це додаткові витрати, на які фірми не хочуть іти.

Фінансування науки змінено – який результат?

Однак частіше говорять про те, що українські вчені не мають цікавих розробок, які варто було б купити, бо наука в Україні фінансується за «копійки».

– Якщо говорити про розробку ліків, то біологічні дослідження дійсно дуже дороговартісні, а в Україні вони фінансуються вкрай недостатньо.

До того ж донедавна це відбувалося за старим радянським принципом — у ручному режимі, тобто «всім потроху, лише близькому колу — найбільше». Кілька років тому була реалізована прогресивна ідея: створено Національний фонд досліджень України (НФДУ), змінився принцип розподілу фінансування науки, та й рецензування проєктів стало більш прозорим (для цього запрошували не тільки вітчизняних, а й міжнародних експертів). У новій справі ще багато недоліків, але є надія на те, що ми вийдемо на цивілізований шлях у цих питаннях. Хоча у тих, кого відсторонили від ручного розподілу коштів, не зникли наміри повернути все як було. А було так, що нам виділяли на проєкт 10-20 тис. грн (!). За ці кошти потрібно було рік — два платити зарплату, купувати реактиви та обладнання. Завдяки НФДУ фінансування нашого відділу почало обчислюватися мільйонами гривень, ми змогли купити сучасне обладнання. Єдине, на що хотілося б сподіватися, що робота фонду буде не такою бюрократичною, бо наразі величезна кількість папірців та різних форм просто вражає.

Наукові кадри – основний дефіцит

Отримання таких коштів обнадіює, чи все одно мало?

– На жаль, нині така ситуація, що ці кошти незабаром не буде кому освоювати.

За довгі роки нехтування долею вітчизняної науки робота у цій сфері стала неперспективною.

Не йде молодь у науку! Наприклад, у мене перший рік немає аспірантів. Взагалі. Ми констатуємо вимивання кадрів – після закінчення університету молодь виїздить за кордон. Тож ймовірність появи нових і цікавих відкриттів в українській науці зменшується з року в рік.

Майбутнє – за біологічними ліками. Ми готові?

Сьогодні від цього потерпає наука. Чи не постраждає завтра вітчизняна фарма?

– Сучасна світова фарміндустрія переорієнтовується із виробництва традиційних «хімічних» препаратів на біологічні ліки, які є значно дорожчими.

Тому якщо заспокоювати себе, що на генериках ще вдасться «їхати» довго й спокійно, можна світовими тенденціями й не перейматися. А якщо розуміти, що в конкурентній боротьбі виграє той, хто думає на крок вперед, тоді потрібно ворушитися. Бо навіть генерики (biosimilars) біологічних ліків не всі виробники зможуть відтворити. А на думку деяких експертів, у 2025 році саме біологічні ліки становитимуть 50% (у фінансовому вимірі) на світовому ринку. Відсутність фінансування наукових розробок у галузі біології, відтік кадрів і втрата престижності професії вченого в Україні призведуть до того, що винаходів у біологічній сфері буде мало. То ж яке наше майбутнє?

Шукайте кошти і таланти!

Чи ж під силу фармі вирішити проблеми, які не вирішує держава?

– Для розробки генериків особливих проблем з кадрами у неї не виникне. Але якщо орієнтуватися на розробки нових сучасних продуктів, то потрібно запасатися інтелектуальним ресурсом, якого на разі у неї немає.

Потрібно шукати і «вести» талановитих студентів з прицілом на майбутнє, відкривати кафедри при навчальних закладах.

Приклади такої стратегії в Україні є, зокрема, від фірм, які працюють у сфері інформаційних технологій.

Західні компанії теж не хочуть вкладати кошти в розробку нових антибіотиків.

– Є така проблема. Це невигідно, бо кошти вкладають великі, а вже через рік-два до нових антибіотиків виникає резистентність. Тому потрібно боротися з цим явищем не тільки шляхом запровадження рецептурного продажу антибіотиків, а й через активне стримування їх використання у сільському господарстві, харчовій промисловості тощо.

Як концентрувати зусилля і ресурси

Чи можна очікувати, що наші академічні інститути стануть флагманами у розробці нових ліків, і коли це станеться за вашими прогнозами?

– Академічна установа не може самостійно розробляти ліки. Це дуже масштабна робота. Подивіться, як до цього підходять на Заході. Науковцям виділяють кошти для створення певної бази даних, якою згодом користуються як наука, так і бізнес. Наприклад, уряд Австралії виділив мільйони доларів для пошуку нових речовин з антимікробною активністю проти групи внутрішньо лікарняних інфекцій. Один з університетів освоїв цей грант – провів скринінг, опублікував дані щодо активності майже 2 млн речовин(!). І це відкриті дані. Ними можуть користуватися як і науковці, так і бізнес. Такий підхід, на мій погляд, – єдино вірний. А щодо національної науки, то її потрібно добре фінансувати — на конкурентній основі й за пріоритетними напрямками, які визначає держава.