Іспанська модель трансплантації: як країна 34 роки утримує світове лідерство

Іспанія вже багато років утримує статус світового лідера у сфері трансплантації органів, демонструючи стабільні результати навіть у періоди високого навантаження на систему охорони здоров’я. У 2024 році країна встановила історичний рекорд, провівши 6 464 трансплантації органів за участі понад 2 562 донорів, що ще раз підтвердило ефективність національної моделі донорства й трансплантації. 

У 2025 році показники залишилися на надзвичайно високому рівні — було виконано близько 6 300 трансплантацій, а рівень донорства сягнув 52 донори на мільйон населення, що є одним із найвищих показників у світі. 

Таким чином Іспанія вже 34 роки поспіль є країною з найбільшою кількістю трансплантацій у світі.

За рахунок чого досягається лідерство?

Ключову роль відіграє централізована організаційна модель, яку координує Organización Nacional de Trasplantes (ONT, Національна організація з трансплантації). Це незалежна установа Міністерства охорони здоров’я Іспанії, відповідальна за розвиток компетенцій, пов’язаних із забезпеченням та клінічним використанням органів, тканин і клітин. Саме вона забезпечує єдині правила, безперервну координацію між лікарнями, швидкий розподіл органів і контроль за всіма етапами трансплантаційного процесу на національному рівні.

Іспанське медіа опублікувало інтерв’ю із директоркою Національної організації з трансплантації (ONT) Беатріс Домінгес Хіль. 

«Я вважаю, що ми маємо співчутливе суспільство, яке завжди готове допомогти, навіть у найтрагічніші моменти втрати близької людини, погоджуючись на донорство. 

По-друге, ми вважаємо, що дуже важливим елементом […] є наша державна та універсальна система охорони здоровʼя. Ми живемо в країні, де кожен, хто потребує такої складної та дорогої терапії, як трансплантація, може отримати до неї доступ без будь-якої дискримінації, позитивної чи негативної. 

І по-третє, успіх Іспанії також ґрунтується на організаційній моделі, яка дозволяє перетворити цю солідарність на реальність донорства та трансплантації, тому що недостатньо мати турботливе суспільство…І важливо — і це суть нашого успіху — щоб у нас були навчені та кваліфіковані фахівці та координатори трансплантації, які високопрофесійно та співчутливо підходять до скорботної родини та порушують питання про можливість донорства. Це поєднання факторів є вирішальним», — розповіла Беатріс Домінгес Хіль.

Ще одним важливим чинником іспанського лідерства є системна робота з підвищення обізнаності суспільства про донорство і трансплантацію, зокрема за активної участі медіа. Як наголошує директорка ONT, інформування громадян про значення донорства є постійним завданням, адже трансплантація як терапевтична практика не може існувати без підтримки населення. Вона звертає увагу на ключову тезу, яку послідовно доносять до суспільства: ймовірність того, що людині знадобиться трансплантація протягом життя, є значно вищою, ніж імовірність стати донором після смерті. Такий підхід формує раціональне й відповідальне ставлення до донорства як до елементу колективної безпеки в системі охорони здоров’я.

Дедалі більше впливає на сталість системи здатність Іспанії масштабувати трансплантаційну діяльність і водночас усвідомлювати її межі. За словами Беатріс Домінгес Хіль, за останні десять років обсяги трансплантацій у країні зросли приблизно на 50%, що створює значне навантаження на координаційні та медичні команди. У цьому контексті вона наголошує на необхідності посилення людських ресурсів — не лише для проведення хірургічних втручань, а й для довгострокового післятрансплантаційного супроводу пацієнтів. Саме усвідомлення того, що трансплантація не завершується операцією, а потребує системного догляду за тисячами пацієнтів щороку, є ще одним елементом зрілої та відповідальної моделі, яка дозволяє Іспанії зберігати лідерські позиції.

Законотворчі засади, що забезпечили успіх

Вагомим чинником, що пояснює стійке лідерство Іспанії у сфері трансплантації, є іспанська модель донорства і трансплантації, узагальнена в науковій публікації «Ten Lessons From the Spanish Model of Organ Donation and Transplantation», опублікованій у журналі Transplant International у 2023.

У статті наголошується, що високі показники трансплантації є наслідком організаційних рішень, а не лише клінічної досконалості. Автори підкреслюють, що донорство органів в Іспанії інтегроване в повсякденну роботу лікарень, передусім відділень інтенсивної терапії, де системно ідентифікуються потенційні донори. 

Окрему увагу в дослідженні приділено ролі професійно підготовлених трансплант-координаторів, які поєднують медичну експертизу з навичками організації та комунікації з родинами потенційних донорів. Саме якість цієї комунікації автори називають одним з ключових чинників високого рівня згоди на донорство в Іспанії, навіть у ситуаціях раптової смерті пацієнтів.

Підкреслюється і значення прозорості, некомерційної суті системи та постійного навчання медичного персоналу. Саме довіра суспільства до системи охорони здоров’я й відсутність фінансових стимулів у сфері донорства створюють умови для тривалого збереження високих показників трансплантаційної активності. У підсумку іспанська модель розглядається як універсальний приклад того, як інституційний дизайн і управління можуть визначати успіх трансплантаційної системи.

Ley de Trasplantes (Закон про трансплантацію), ухвалений у 1979 році, став фундаментом сучасної іспанської системи донорства і трансплантації та одним з ключових довгострокових чинників її успіху.

Цей закон уперше на національному рівні закріпив принцип безоплатності та некомерційності донорства органів. Будь-яка форма фінансової винагороди за донорство була заборонена, що одразу відмежувало трансплантацію від ринкових механізмів і заклало основу для високого рівня суспільної довіри. Саме відсутність економічних стимулів згодом стала одним з наріжних каменів іспанської моделі, яку часто протиставляють менш регульованим системам.

Ще одним принциповим положенням закону стало впровадження презумпції згоди на донорство після смерті. Водночас на практиці іспанська система завжди робила акцент не на формальній юридичній нормі, а на діалозі з родиною померлого, що дозволило уникнути конфліктів і зберегти високий рівень суспільного прийняття донорства. Таким чином, закон створив правову рамку, а реальна реалізація була доповнена етичними та комунікаційними стандартами.

Закон також чітко визначив державну відповідальність за організацію та контроль трансплантаційної діяльності. Саме ця норма згодом дозволила вибудувати централізовану систему управління, у межах якої трансплантація стала частиною публічної політики охорони здоров’я, а не сукупністю локальних ініціатив окремих лікарень.

А що у світі?

За даними Global Observatory on Donation and Transplantation (GODT) та ВООЗ, у світі щороку виконують понад 150 000 трансплантацій органів (нирки, печінка, серце, легені тощо). 

Відповідно до GODT, ключовим індикатором ефективності системи дедалі частіше є не абсолютна кількість операцій, а кількість донорів і трансплантацій на мільйон населення (pmp). Саме цей показник дозволяє коректно порівнювати країни з різною чисельністю населення.

Другу позицію впевнено посідають США, де у 2024 році було проведено понад 48 000 трансплантацій. За даними OrganDonor.gov, США є світовим лідером за кількістю прижиттєвих донорів та інноваціями у сфері логістики органів. Показник ефективності системи тут становить 48,1 pmp, що є найвищим результатом для країн із населенням понад 100 мільйонів осіб.

До п’ятірки лідерів також стабільно входять Португалія (36,67 pmp), Бельгія (32,60 pmp) та Хорватія (31,25 pmp) — за даними 2024 року. Приклад Хорватії є особливо показовим для України, адже ця країна зуміла збудувати одну з найкращих систем у Європі, маючи відносно невелике робітництво.

Аналізуючи динаміку останніх років, можна чітко виділити нових фаворитів та країни, що стикнулися з кризою системи. Безумовним «проривом» на азійському континенті стала Південна Корея, яка завдяки державній стратегії 2024–2025 років та впровадженню донорства після зупинки кровообігу (DCD) стрімко нарощує показники, наближаючись до європейських стандартів. 

Натомість «пасти задніх» серед розвинених країн продовжує Німеччина: попри високий рівень медицини, вона демонструє критично низькі показники (близько 11,19 pmp) через консервативне законодавство «презумпції незгоди» та відсутність політичного консенсусу щодо реформи, що змушує німецьких пацієнтів чекати на орган у 5–8 разів довше, ніж в Іспанії чи США. Але Німеччина суттєво відстає від лідерів саме за показником посмертного донорства, хоча має високу частку живих донорів — у відносному вимірі (8,26 pmp) вона навіть випередила Португалію (7,35 pmp) у цій категорії.

Це підкреслює: успіх трансплантації залежить не від багатства країни, а від довіри суспільства до системи.

Україна належить до 50 країн, де проводять складні органні трансплантації (нирки, печінку, серце, легені) — тобто до країн із розвиненою системою трансплантації. Загальна кількість трансплантацій в Україні 2025 року становить 0,4% від світової — значно нижча, ніж у провідних країнах Європи чи США, але демонструє динамічне зростання порівняно з попередніми роками.