Костянтин Косяченко: «Запровадженню самоврядування має передувати закон про фармдіяльність»

І чи все готове для становлення самоврядування? Про це – розмова з доктором фармацевтичних наук, професором, Заслуженим працівником фармації України Костянтином КОСЯЧЕНКОМ.

Чи потрібні «свої правила»

Це вже не перша спроба прийняти закон про самоврядування. Чи буде вона вдалою?

Водночас фармацевтичному самоврядуванню мав би передувати ще й закон про фармацевтичну діяльність, він є базовим для діяльності галузі, в тому числі й для її саморегулювання. Це було б ідеальним варіантом. Як і окрема самоврядна організація для професії фармацевта. Бо хоча фармація і є частиною системи охорони здоров’я, однак вона певним чином відрізняється від надання медичної допомоги й розвивається за власними правилами. Хоча це зовсім не означає її відокремленість – якби на законодавчому рівні все було правильно прописано й імплементовано, фармація могла б багато в чому допомогти системі охорони здоров’я, особливо на первинному рівні.

Адже в багатьох країнах світу аптеки – це ще й пункти вакцинації, первинного огляду, тестування, наприклад, на вагітність тощо. В Україні ж аптеки працюють більше як торгівля, тож фармацевтам складно буде разом з усіма медичними палатами.

Натомість Закон про фармацевтичну діяльність мав би прописати не лише функції фармацевта, а й функції аптеки, як закладу охорони здоров’я, як це всановлено в нормативних актах МОЗ.

Професійні стандарти вже на підході

Чи потрібно було б у такому разі вносити зміни до кваліфікаційних вимог до фармацевтів?

— Цей процес не стоїть на місці. Не чекаючи закону, ми вже розробляємо й представимо для публічного обговорення професійні стандарти для фармацевта, асистента фармацевта, промислового, клінічного фармацевта і навіть спеціаліста з фармаконагляду й експерта з оцінки медичних технологій.

Тепер Національне агентство кваліфікацій опікується тим, щоб для більшості професій були розроблені професійні стандарти, як це існує в усьому світі. Дуже багато їх розроблено в педагогічній царині, в робітничих професіях. Ми ж ініціювали стандарти для фармацевтичних спеціальностей.

Хто займається їх розробкою?

— Якщо говорити про світовий досвід, то найбільше на цей процес впливають роботодавці, а не ті, хто, наприклад, навчає професіоналів чи вони самі. На жаль, в Україні роботодавці від фармації більше зацікавлені в інших «показниках успіху» — фінансових, тобто скільки отримано прибутку, а не скільки надано фармпослуг, фармдопомоги, які, до речі, вже пописані у новому законі про лікарські засоби.

А коли б ще й закон про фармдіяльність прописав вимоги до власників аптек, ми б рухалися у правильному напрямку ще швидше і впевненіше. У більшості країн власники аптек працюють у цих закладах, таке явище як наші мегамережі там невідоме.

Тому всі ці моменти потрібно упорядковувати та прописувати. Наприклад, у законі про фармдіяльність обов’язково повинні бути прописані вимоги до відпуску препаратів, а, можливо, навіть і деякі регулювальні моменти щодо цін на ліки тощо.

А про що свідчить світовий досвід організації фармацевтичного самоврядування – ми його переймаємо чи ігноруємо?

— Досвід різних держав відрізняється, але в більшості країн існує окрема організація, яка прописує власні правила. Вона співпрацює з іншими громадськими об’єднаннями і є настільки впливовою (не лише в галузі, а й державі в цілому), що з очільниками фармпалат зустрічаються прем’єр-міністри, голови парламентів. Це свідчить про значний авторитет професії та її вплив на суспільну діяльність.

І при такій самостійності ніхто не ставить прибуток вище за професійні стандарти?

— Про це не може бути й мови! Якщо хтось так чинитиме, він взагалі не зможе працювати на ринку. Порушуєш етичні норми спільноти — будеш витіснений і з неї, і з діяльності.

Фармспільнота: за чи проти?

Наскільки активно наша фармспільнота лобіює свої інтереси у розробці самоврядного закону і чи до неї хтось дослухається?

— Свого часу я розробляв багато нормативних документів і достеменно знаю: все залежить від того, хто пише закон. Громадське обговорення потрібне, щоб отримати зворотній зв’язок, воно відбувається, але ці пропозиції згідно з чинним законодавством можуть враховуватися або й ні. Дуже важлива політика держави в тому чи іншому питанні, а також налаштованість авторів закону.

Тому потрібно не лише напрацьовувати й подавати пропозиції, а й спілкуватися з людьми, які пишуть законопроєкти, вносять до них зміни. Необхідно переконувати їх у тому, що деякі моменти вкрай важливі як для професії, так і для суспільства.

Тоді наскільки зацікавлена фармспільнота у впорядкуванні правил, чи її все влаштовує, як є?

— З досвіду роботи над професійними стандартами можу сказати, що найбільше зацікавлені в їхньому запровадженні виробники лікарських засобів. Вони є локомотивом позитивних змін у галузі, оскільки самі вже живуть за цивілізованими правилами та стандартами.

Натомість аптечні мережі можливо й не дуже зацікавлені у подібних змінах, в тому числі й у самоврядуванні професії. Їх все влаштовує. І це не дуже добрий знак, тому що потрібно дивитися вперед. Сучасний фармринок дуже змінюється. Наприклад, запровадження е-рецептів уже призвело до змін в ліцензійних вимогах. А з часом розвиватиметься індивідуальний підхід до лікування пацієнтів, внаслідок чого значно зросте роль фармацевта та цінність фармпослуг. Лікар дедалі «дорожчає», тож він встановлюватиме діагноз, призначатиме лікування, а решту повинен буде зробити фармацевт – пояснити пацієнту як приймати ліки, який спосіб життя при цьому вести, чого остерігатися, а про що подбати. Тому доведеться йти в ногу з реаліями життя, хочеться того комусь чи ні.

Хто захистить права фармацевта

Але поки що реалії нашого життя — великі аптечні мережі. Фармацевт залежний від роботодавця, тож чи зможе він при цьому «самоврядовуватися» у професії?

— У разі запровадження реального професійного самоврядування фармацевт вже не залишатиметься сам на сам з роботодавцем, він буде в когорті професіоналів, де захищатимуть його права. І не так формально, як це нині роблять профспілки. У більшості країн рішення фармпалати чи самоврядної організації може просто викинути з ринку того, хто порушує етичні принципи чи професійні стандарти.

Я, наприклад, абсолютно не сприймаю того, що фармацевти і відпускають ліки, і вантажать товар, і навіть миють підлогу в аптеці — «на всі руки майстри», аби лише роботодавець зекономив. Не можна так зневажати фахівця чи професію, якщо фармацевт згоден за додаткові гроші робити все підряд. Самоврядування має захистити інтереси фармпрацівників і водночас підвищити авторитет та повагу до професії. Кожен окремо цього не зробить. Сила тільки в спільноті.

А де гарантія того, що цю місію самоврядна організація також виконає, а не відбудеться формальними пунктами закону?

— Впевненості в цьому немає і не буде, доки спільнота сама не зорганізується. Все залежить від людей, які своїми прагненнями, знаннями, зусиллями відстоюватимуть честь професії, професійну єдність, етичні принципи діяльності.

Чи підтримає самоврядування держава

Держава нібито теж зацікавлена в самоврядуванні, оскільки перекладає на нього кілька важливих функцій. Чи вдасться їх виконати, якщо для цього не буде фінансової підтримки від держави?

— На мій погляд, те, що вкрай необхідне для розвитку галузі, буде зроблено у будь — якому разі: компенсуватиме держава ці витрати чи ні. Доведеться напружитися і зробити самим. Адже дуже багато громадських організацій зараз роблять важливі речі. Якщо це буде прописано ще й на законодавчому рівні – все виконається. Тим більше якщо деякі важливі функції держава не виконує, з цим потрібно щось робити. І гравці ринку до цього готові.

Але чи не закладуть вони ці витрати у вартість ліків?

— Щодо цін — справа не в згаданих компенсаціях чи їх відсутності. Я вважаю, що держава повинна регулювати ціни на життєво необхідні ліки, як це відбувається у світі. І це не позначиться на їх доступності чи на системі охорони здоров’я. На жаль, у нас багато ліків з недоведеною ефективністю, а населення платить за рекламу, яка включена у вартість лікарських засобів.

Тож у державі має бути справедлива ціна на ліки, до того ж бюджетні кошти на їх закупівлі мають витрачатися ефективно. Тобто потрібен цілий комплекс заходів. І референтна ціна може бути одним з інструментів впливу на доступність ліків.

Арбітром може бути тільки професіонал

Одним із зауважень до проєкту закону є те, що він наділяє самоврядну організацію правом притягнення до дисциплінарної відповідальності аж до позбавлення допуску до професії, попри те, що такі норми вже прописані в трудовому законодавстві.

— У багатьох країнах рішення про допуск до роботи, позбавлення права бути в професії, покарання за порушення етичних норм та професійних стандартів приймає професійна спільнота, бо вона ж їх і встановлює. Арбітром може бути тільки професіонал. Тож і ми повинні дорости до цього.

Чи виключені при цьому корупційні ризики?

— Аби їх уникнути, згадані механізми мають бути прописані таким чином, щоб не допустити жодних подвійних трактувань. Також має бути встановлена обмежена кількість причин, через які, наприклад, можна позбавити спеціаліста допуску до професії, а не встановлювати їх широке коло і віддавати це на чийсь власний розсуд. Також мають бути встановлені високі критерії відбору людей, які вирішуватимуть такі питання. Бо це дійсно своєрідний професійний суд, і якщо він несправедливий – усі зусилля навести лад даремні.

Система – важлива, але її кістяк – люди

Ми рухаємось в ЄС. Але норми, які до цього наближають аптечну практику відкладаються на кілька років. Чи встигнемо вскочити в останній вагон?

— Мені іноді здається, що до цього все готове вже сьогодні, тобто ми перебуваємо на низькому старті, але ніхто не хоче дати сигнал рушати. А якщо ніхто не дає завдання, то ніхто нічого й не робить. Тому я вважаю, що ми все зробимо і встигнемо, якщо на те буде політична воля.

До речі, про межу можливостей. Як вважаєте, аптечний ринок витримав випробування війною?

— На ньому все відбувалося як і в державі в цілому. Витримала не система, а люди. Передусім пересічні працівники аптек, які героїчно виконували свої обов’язки. Все залежало від конкретних людей, які виходили на роботу не тому, що так прописано в договорі, а тому, що іншим потрібна була допомога і вони її надавали. Тому є надія, що й професійні стандарти та самоврядування триматимуться на таких людях, їх відданості професії й високій відповідальності. А їх у галузі переважна більшість.

І ще один нюанс. Не знаю, чи встояв би аптечний ринок і медичні заклади, аби не наші фармвиробники (Дарниця, Фармак, інші), які в перші дні війни відкрили склади для того, аби забезпечити населення ліками. Єдине, про що потрібно було подбати – про транспорт та шляхи доставки. А скільки гуманітарної допомоги було надано переселенцям!

Маємо визнати, десь аптеки закрились, хтось злякався. Але залишився кістяк людей, які взяли на себе місію порятунку своїх співгромадян. Я захоплююся ними. А робота аптек в місцях бойових дій, на окупованих територіях – то як на передовій. І нині на деокупованих територіях одразу відкриваються аптеки. Це свідчення високої відповідальності фармацевтів і власників деяких аптечних мереж. Критичні моменти випробовують, хто чого вартий. Фармспільнота показала себе з кращого боку. Тож вірю в те, що і професійне самоврядування в Україні відбудеться.