Medscape: українські лікарі готові померти за свободу

За словами українсько-американського рентгенолога та президента Української медичної асоціації Північної Америки (UMANA) доктора Лео Воланскі, це лише одиниці найменувань життєво необхідних медичних виробів, яких гостро потребують українські лікарі.

Лео Воланскі (Leo Wolansky), українець за походженням, який не забув про своє коріння і часто відвідував України, ще у 1996 році заснував спільно з організацією Friends of Radiology in Ukraine навчальну програму. З того часу він регулярно нас навідував та проводив курси для українських фахівців.

Востаннє він відвідував Україну у 2019 році (через ковід), але весь цей час підтримував звʼязок зі своїми колегами-медиками за телефоном та електронною поштою.

На вихідних UMANA провела збір коштів на підтримку України, зібравши понад 17 000 доларів США.

Найбільш авторитетний на Заході профільний ресурс Medscape поговорив з Воланскі про ситуацію в Україні та найгостріші проблеми його колег-лікарів.

В умовах війни

Medscape: Російське вторгнення на територію України стало величезним стресом для українського народу, в тому числі для медичних працівників країни. Як лікарі в таких ситуаціях справляються з травмами, які вони не можуть попередити? Як вони справляються з почуттям, що ситуація виходить з-під контролю?

Воланскі: Багато обʼєктів інфраструктури розрушено; виникли обмеження, з якими ви зазвичай не стикаєтеся. Україна розробляє безліч складних медичних технологій, але їй ще є куди розвиватися. У цих умовах, коли вибухають бомби, порушено транспортне повідомлення, виникли нові — і значущі перешкоди — для подолання старих проблем. Під час війни практикується зовсім інша медицина.

На наших рентгенологічних конференціях в Україні я бачив презентації поранень, травм, отриманих на війні — вогнепальних, переломів та ампутацій, а також інших видів ушкоджень. В майбутньому їм доведеться проводити все більше заходів невідкладної терапії: переливання крові, підтримка артеріального тиску, накладення повʼязок, стерилізація та дезінфекція ран для запобігання інфекціям. Думаю, що протягом найближчих кількох тижнів буде створено багато польових госпіталів для лікування гострих травм.

Medscape: Україна бореться з високими показниками ВІЛ-інфекції та туберкульозу з множинною лікарською стійкістю, а також із нестачею ресурсів для лікування пацієнтів із психічними захворюваннями. Тим часом у країні зареєстровано понад 5 мільйонів випадків COVID-19 та близько 112 000 випадків смерті від цієї хвороби. Чи стурбовані ви загостренням захворюваності, у тому числі на COVID-19, особливо серед біженців та тих, хто втратив дах над головою?

Воланскі: Оскільки COVID уже лютував в Україні, то на мою думку, у населення виробився певний рівень природного імунітету. Погода скоро покращиться, а респіраторні віруси циклічні за своєю природою, так що я не знаю, чи буде ковід великим ускладнюючим фактором. Проте люди постійно хворіють, і їхній прогноз буде набагато гіршим, аніж міг би бути в нормальній ситуації.

Прямо зараз інфраструктура руйнується поки що точково, регіонально. Захід, куди я раніше їздив, наразі перебуває в кращому стані, ніж Схід, адже він не слугував першою ціллю для атак росіян. Але в Києві може дуже швидко розпочатися руйнівна гуманітарна криза, якщо там не стане ні електрики, ні води. По-перше, може значно погіршитися ситуація з існуючими захворюваннями, по-друге – виникнуть нові кризи у сфері охорони здоровʼя: через забруднення води, вибухи бомб, які викликають обвал будівель, та інші відгомони війни. Хоч би якою була хвороба, лікарю буде набагато важче з нею впоратися.

Сила народу

Medscape: «Лікарі без кордонів» оголосили, що припиняють свою діяльність в Україні через російське вторгнення. Поставлені на паузу місії з лікування ВІЛ-інфекції у Сєвєродонецьку, лікування туберкульозу у Житомирі та покращення доступу до медичної допомоги у Донецьку на сході України. Чого зараз найбільше потребують лікарі в Україні, крім світу?

Воланскі: Очевидно, мають вагу гроші та військовий захист, який запобігатиме додатковій руйнації інфраструктури.

СРСР вторгся до Афганістану, і після довгих років «совітам» довелося піти – тому що вони більше не могли витримувати партизанську війну та постійні снайперські атаки. Населення України у багато разів перевищує населення Афганістану. Немає жодного способу, який допоміг би його підкорити.

І памʼятайте: український народ уже 30 років як вільний – покоління молодих людей не знали іншого способу життя. Вони не відмовлятимуться від цього ні за що.