Глобальний феномен anti-vaxx: чому люди не довіряють вакцинам?

Проблема відмови від вакцинації загострилася задовго до історії з ковідними щепленнями та супутніх ускладнень у вигляді протестів «антиваксерів», чого були варті лише спалахи кору, що передували кризі COVID!

Наприклад, ще задовго до COVID – у 2016 році – опитування засвідчило, що ставлення до щеплень особливо негативне у Європі, де знаходяться сім із десяти найменше впевнених у безпеці вакцин країн. Наприклад, 41% респондентів у Франції й 36% респондентів у Боснії та Герцеговині повідомили: вони не згодні з тим, що вакцини безпечні (порівняно із середнім показником у світі 13%).

Схема дискредитації

Позаторік ВООЗ оголосила відмову від вакцинації однією з ключових для людства загроз, і нині, уже майже у 2022-му, ця проблема лише загострюється. Сьогодні на перший план виходять питання довіри до щеплень та повʼязане з ними зростання активності «anti-vaxx»-руху. Як засвідчує досвід, розробити ефективну вакцину – це лише пів справи, необхідно провести ще й успішну кампанію для щеплень. Як виявилося, це набагато складніше.

Побоювання з приводу їхньої безпеки часто виникають за певною схемою.

1. Спочатку хтось із дослідників публікує гіпотезу з вакцинальним негативом, де припускає, що якесь захворювання чи явище може бути наслідком вакцинації (найвідоміший приклад – контроверсна стаття про звʼязок вакцин з аутизмом у журналі Lancet).
2. Передчасне та найчастіше необґрунтоване оголошення про передбачуваний побічний ефект знаходить відгук у людей, які зіткнулися з цим захворюванням \ побічним ефектом.
3. Це призводить до того, що потенційна шкода від відсутності імунізації недооцінюється.
4. Початкове дослідження не відтворюється іншими дослідниками, тобто не підтверджується. Однак потрібно багато часу, перш ніж громадськість поверне довіру до вакцини.

Виміряти довіру

Ще десять років тому фахівці Лондонської школи гігієни та тропічної медицини запустили масштабний довготерміновий проєкт Vaccine Confidence («Довіра до вакцин»), який мав моніторити ставлення населення різних країн світу до вакцинації, а також визначати чинники, які впливають на цей показник. У рамках проєкту Vaccine Confidence було впроваджено показник Vaccine Confidence Index («індекс довіри до вакцин»).

Vaccine Confidence Index вимірював у різних популяціях такі характеристики, як

• уявлення про безпеку,
• ефективність,
• значущість,
• та сумісність щеплень з релігійними переконаннями.

Таким чином проєкт Vaccine Confidence допоміг визначити низку ключових чинників, які підвищують, або навпаки, знижують довіру до вакцин. У підсумку зʼясувалося, що не всі з перерахованих характеристик були очевидними. Наприклад, рівень доходів (фінансове благополуччя) та релігійні погляди виявилися в цьому контексті не такими важливими, як зазначені нижче чинники. Про найвищий рівень «релігійної несумісності» з вакцинами повідомляли лише дослідники, які проводили опитування в регіоні Західної частини Тихого океану – тоді як католики старшої вікової групи (65+) асоціювалися з максимально позитивними поглядами на імунізацію серед усіх опитаних конфесій.

Довіру до вакцин підвищували два ключові чинники:

• доступні та достовірні дані про ці препарати;
• пріоритетність думки медпрацівників щодо інших джерел інформації (родина, друзі).

І навпаки, у топі «антивакс-стимулів» опинилися:

• приналежність до чоловічої статі;
• вік (що старші – тим менше довіри);
• брак освіти у галузі природничих наук.

Крім цього, сумніви «антиваксерів» (та й не лише їх) підживлюють

• помилки дослідників чи медпрацівників,
• спотворена (або прихована) інформація про реальну побічну дію щеплень,
• упередженість \ тенденційність \ заангажованість лідерів думок та політиків.

Не «підіграють» вакцинації й «давні історії», повʼязані з провалами вакцинальних кампаній або побічними ефектами.

Гучні НП з вакцинами

Багато випадків, які роками переказують ЗМІ та сарафанне радіо, лягли в основу «anti-vaxx ідеології». На жаль, не всі з них міфи. Наприклад, усьому світу відома так звана НП Каттер, яка сталася у квітні 1955 року, – випадок масштабного спалаху вакцин-індукованого поліомієліту у дітей після використання оральної поліовакцини. Вона містила живий атенуйований (ослаблений) вірус, але саме в цьому препараті він був недостатньо «прибитий».

Понад 200 000 маленьких американців отримали вакцину від поліомієліту, виготовлену з порушенням процесу атенуації живого вірусу. Вже за кілька днів почали надходити повідомлення про інфекції з паралічем, і за місяць владі довелося відмовитися від першої програми масової імунізації проти поліомієліту.

Розслідування НП засвідчило, що вакцина, вироблена каліфорнійською компанією Cutter Laboratories, була винна в 40 000 випадків поліомієліту. 200 дітей мали параліч різного ступеня, десятеро – загинули. Навіть зараз експерти вважають, що поліомієліт не вдасться ліквідувати доти, доки пероральне щеплення на основі живого вірусу не буде повністю замінено вакцинами з інактивованим збудником.

Новіша історія – випадки інфекції після використання вакцини проти лихоманки денге Dengvaxia. Щеплення виробництва Sanofi виявилося «з каверзою»: залежно від наявності антитіл до збудника вона могла погіршити перебіг вірусної інфекції аж до летального наслідку.

Погляд у минуле

Ці та подібні історії сприяли зміщенню уваги громадськості з ризиків інфекцій на ризики вакцинації. Але взагалі, ще у 18 столітті, медицина перебувала на рівні знахарства – було дивно, якщо хтось виживав після походу до лікаря. Наприклад, асортимент англійських аптек був переповнений бичачими пенісами, легенями жаб і спорошкованими египетськими муміями, які призначалися для широкого переліку «показів», у тому числі й як ліки проти туберкульозу.

Сифіліс, відомий як «велика віспа», лікували ртуттю, і не важливо, що змушувало пацієнтів зрештою збожеволіти — хвороба чи «терапія».

Шотландський лікар Джон Браун, автор Elementa Medicinae, просто давав своїм пацієнтам «від усього» ростбіф, опіум та спиртне. Багато сучасників вважали його генієм!

Перша вакцина зʼявилася якраз на тлі цього безглуздя, в розпал періоду проб і помилок, коли лікарі, які зневірилися, були готові прописувати своїм хворим рандомні «ліки».

Але що вирізняє вакцини від підходів, описаних вище? Вони справді спрацювали! І частково завдяки їхній появі медицина перетворилася з моторошного мистецтва на науку.