Природний аспірин: тисячолітня історія ацетилсаліцилової кислоти

Природний аспірин у рослинах

3000–1500 рр. до н.е.: вербу, яка містить природні сполуки саліцилати, що їх застосовували як прототип сучасного аспірину, використовували як ліки представники найдавніших цивілізацій – шумери та єгиптяни. У папірусі Еберса, своєрідній медичній енциклопедії стародавніх єгиптян, цю рослину описують як протизапальний або болезаспокійливий засіб, що підходить для лікування болю різного ґенезу. Так, у цьому давньоєгипетському документі, який датується 1550 р. до н.е., на 110 сторінках ієрогліфами прописані 811 рецептів при різних захворювань, а всюдисуща верба є найчастіше використовуваним «активним фармацевтичним інгредієнтом». Цікаво, що вид цих деревних рослин у папірусі Еберса не враховувався — і дійсно, як зʼясувалося набагато пізніше, усі представники родини вербових містять саліцилати.

400 р. до н.е.: послідовники школи Гіппократа в Стародавній Греції призначають жінкам чай із вербового листя для полегшення болю під час пологів.

1763: Британське Королівське товариство публікує звіт, у якому детально викладено деталі експериментів з використання сушеної порошкоподібної кори верби під час лікування лихоманок. Досліди, представлені Едвардом Стоуном, вікарієм з містечка в Оксфордширі, тривали пʼять років.

1828: Джозеф Бюхнер, професор фармації Мюнхенського університету, успішно естрагує з верби активний інгредієнт, отримавши на виході гіркі кристали жовтого кольору. Німецький вчений дає цій речовині назву «Саліцин».

1830: швейцарський фармацевт Йоганн Пагенстехер також естрагує саліцин – але вже з квіток гадючника болотяного (Filipendula ulmaria, або раніше – Spiraea ulmaria). Потім його результати повторює німецький дослідник Карл Якоб Левіга.

У XIX столітті деякі лікарі призначали відвари з листя і кори верби як гіркоти при проблемах з травленням, а також як тонізуючий або вʼяжучий засіб для лікування діареї та дизентерії.

Синтез і верифікація ацетилсаліцилової кислоти

1853: французький хімік Шарль Фредерік Жерар визначає хімічну структуру саліцилової кислоти та синтезує її хімічним шляхом.

1876: проведено ретельне клінічне дослідження властивостей саліцину, яке продемонструвало, що ця речовина забезпечує ремісію лихоманки, а також знижує запалення суглобів у пацієнтів із ревматизмом. Результати роботи публікуються у відомому всім журналі «Ланцет» (Lancet 1876, 1: 383).

1897: німецький хімік Фелікс Хоффманн, працюючи у фармацевтичній компанії Bayer (імовірно, за підказкою колеги Артура Ейхенгрюна), пропонує спосіб помʼякшити подразнювальні властивості препарату шляхом приєднання до саліцилової кислоти ацетильної групи. Bayer першою патентує процес стабільного синтезу ацетилсаліцилової кислоти. Відповідно, компанія Bayer Pharmaceuticals випустила таблетку аспірину першою.

1899: Ацетилсаліцилова кислота отримує назву «Аспірин Bayerʼа», за канонами неймінгу

XIX століття, буква «А» позначала ацетил; корінь «спір» вказував на рослинну сировину, відому тоді як Spiraea ulmaria (у нас це гадючник болотяний, або таволга), із якого отримували саліцин; закінчення «-ін» було даниною традиції – такі латинські флексії тоді додавали до назв майже всіх ліків.

Природний аспірин: нова ера

1950: за півстоліття аспірин завойовує ринок, континенти – всю планету – і потрапляє до «Книги рекордів Гіннеса» як болезаспокійливий засіб із найбільшими обсягами продажів.

1971: Джон Вейн, який викладав фармакологію в Лондонському університеті, публікує в журналі Nature New Biology дані дослідження, що описують механізм дії аспірину (дозозалежне інгібування синтезу простагландинів). Пізніше, в 1982 році, він разом із Бенгтом Самуельссоном і Суні Бергстремом отримав за цю роботу Нобелівську премію .

1974: Британський медичний журнал публікує результати першого рандомізованого контрольованого дослідження вторинної профілактики смерті внаслідок інфаркту за допомогою аспірину: його застосування корелювало зі зниженням загальної смертності на 12% через 6 місяців і на 25% через 12 місяців.

1997: в Lancet публікуються результати масштабного (20 000 учасників із гострим ішемічним інсультом) дослідження CAST (Chinese Acute Stroke Trial), згідно з яким аспірин за умови раннього застосування забезпечує певні переваги пацієнтам, які перенесли ішемічний інсульт.

1998: Lancet публікує дані дослідження HOT (Hypertension Optimal Treatment), що демонструють переваги аспірину в профілактиці серйозних серцево-судинних подій у пацієнтів із гіпертензією. Максимальний ефект спостерігали щодо запобігання інфарктам, хоча при цьому вдвічі зростала частота несмертельних кровотеч.

Подальші дослідження та мета-аналізи підтвердили роль аспірину в первинній і вторинній профілактиці практично всіх серйозних серцево-судинних ризиків: його застосування зменшувало ризик розвитку інсульту, інфаркту, а також смерті внаслідок цих причин практично в усіх категорій пацієнтів. Водночас у них незмінно зберігався підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі та пептичних виразок.

Тим не менше, ацетилсаліцилова кислота впевнено увійшла в клінічну практику кардіологів і неврологів уже в якості антикоагулянту для запобігання серйозним серцево-судинним подіям. При цьому аспірин залишається найпопулярнішим серед західних споживачів ОТС-засобом: його вживають і при головному болю, і при застуді, і при похміллі… і майже ніхто вже не цікавиться силою його ефекту в таких випадках – спрацьовує традиція.

Природний аспірин: дослідження невивчених властивостей ацетилсаліцилової кислоти

Аспірин, незважаючи на свою більш ніж тисячолітню історію застосування, досі залишається одним із найчастіше призначуваних і досліджуваних препаратів у світі – щороку проводять приблизно 700-1 000 клінічних випробувань з його участю.

У наші дні дослідники продовжують відкривати нові грані «протизапальної-жарознижувальної класики» – аспірину. Хоча в останні десятиліття ацетилсаліцилову кислоту застосовують переважно як болезаспокійливий засіб, антипіретик і антиагрегант, дані випробувань вказують на те, що в майбутньому на аспірин, можливо, чекають нові «карʼєрні злети».

Зокрема, у дослідженнях неодноразово помічали одну цікаву особливість цього препарату: пацієнти, що вживали аспірин, рідше страждали від деяких видів раку (наприклад, кишечнику, шлунка і стравоходу). Щоправда, поки ці результати потрібно реплікувати в інших дослідженнях, як і зʼясувати механізм передбачуваної онкопрофілактичної дії ацетилсаліцилової кислоти. Нам же буде цікаво простежити поворотні пункти в тривалій історії застосування цих багатофункціональних ліків, набагато довшій і складнішій, ніж здається на перший погляд.