Масштабний аналіз 46 обсерваційних досліджень, у яких взяли участь понад 7 мільйонів пацієнтів, показав, що різні класи протидіабетичних ліків виявляють специфічний вплив на показники здоровя печінки.
Науковці з Федерального університету Сеари в Бразилії порівняли в цьому контексті сім класів протидіабетичних препаратів: метформмін, агоністи рецептора GLP-1 (інкретини), інгібітори SGLT2, інгібітори DPP-4, тіазолідиндіони, похідні сульфонілсечовини та інсулін. Оцінювалися три головні наслідки: розвиток гепатоцелюлярної карциноми, декомпенсація цирозу та прогресування до цирозу.
Аналіз виявив чіткий розподіл ефективності щодо захисту печінки залежно від класу препарату:
- Зниження ризику розвитку раку печінки: тут найкращі результати продемонстрував клас тіазолідиндіонів (глітазонів) – використання цих ліків було повʼязане з суттєво нижчою частотою розвитку гепатоцелюлярної карциноми порівняно з інгібіторами DPP-4, агоністами GLP-1, сульфонілсечовиною та інсуліном.
- Запобігання декомпенсації цирозу: тут лідерами стали інкретини – цей клас засобів показав найвищу ефективність у зниженні ризику таких небезпечних станів, як асцит, печінкова енцефалопатія та варикозна кровотеча.
- Захист від прогресування цирозу: інгібітори SGLT2 виявилися найефективнішими у стримуванні переходу хронічних захворювань печінки у стадію цирозу. Також цей клас ліків зайняв перше місце за рівнем запобігання смертності, повʼязаній із патологіями печінки.
Застосування інсуліну стабільно демонструвало найгірші результати як щодо розвитку раку печінки, так і щодо ризику декомпенсації цирозу.
Автори дослідження зазначають, що цукрознижувальні засоби не є еквівалентними за своїм впливом на печінку, тому під час вибору оптимальної терапії діабету оцінка печінкових ризиків пацієнта має стати важливим доповненням до вже наявних кардіоренальних критеріїв.