У 2026 році іспанські лікарі провели вже чотири тижні загальнонаціонального страйку – проте домовитися з міністерством охорони здоровʼя поки не вдалося.
Перший тиждень страйку пройшов у лютому 2026 року. Організували його шість медичних профспілок: Конфедерація державних медичних профспілок (CESM), Андалузький медичний профспілка (SMA), Metges de Catalunya (MC), мадридська асоціація AMYTS, Баскський медичний профспілок (SME) та галісійський OʼMEGA. Формально поштовхом стало відхилення законопроєкту про новий «Рамковий статут» – документа, що регулює умови праці всього медичного персоналу державного сектору.
Лікарі вимагають власного, окремого статусу – такого, що виділяв би їх в окрему категорію серед медичного персоналу. Крім того, вони хочуть скорочення чергувань: нині міністерство вже знизило максимальну тривалість чергування з 24 до 17 годин, але профспілки вважають і це завеликим. Третя вимога – підвищення зарплат, яке міністерство у відповідь перекидає на автономні спільноти: мовляв, оплата праці лікарів – їхня компетенція, а не центрального уряду.
З лютого до травня 2026 року страйки проходили щомісяця по тижню. Після четвертого тижня – у травні – запланований ще один, у червні. На цьому попередньо узгоджений календар закінчується, але якщо угоди не буде, профспілки, очевидно, продовжать тиск після літа.
Найактивніші
Страйки охопили всю країну, але рівень участі різниться залежно від регіону та від того, кому вірити. Профспілки говорять про підтримку понад 70–90%, влада дає цифри в рази менші. Зокрема, у Валенсійській спільноті міністерство охорони здоровʼя зафіксувало загальну участь близько 8% – у той час як профспілковий синдикат CESM CV говорив про «близько 90%» серед тих, на кого не поширюються вимоги мінімальних послуг.
Найвищий реальний рівень підтримки – в Андалусії, де він перевищив 25% за офіційними даними. Найнижчий – у Каталонії: близько 5% у ході останнього тижня. Страйк активніше підтримували лікарі первинної ланки, тоді як лікарі вузьких спеціальностей у стаціонарах загалом брали участь рідше – почасти через жорсткіші вимоги до мінімальних послуг у лікарнях.
Паралельно з загальнонаціональними проходили і регіональні страйки – окремо у Валенсії, Арагоні та Мадриді. Деякі автономні спільноти, зокрема Кастилія і Леон, оскаржили в суді встановлені урядом вимоги до мінімальних послуг, вважаючи їх завищеними.
Що досягнуто – і чому переговори зайшли в глухий кут
Формальний результат поки невеликий. Міністерство під керівництвом Моніки Гарсії знизило максимальну тривалість чергувань із 24 до 17 годин – і на цьому поступки фактично закінчилися. Після останнього тижня страйку в травні сторони навіть не зустрічалися за столом переговорів.
Взаємна недовіра між сторонами висока. В оточенні міністерки панує думка, що профспілки перетворили конфлікт на партійну зброю проти уряду. Лікарі у відповідь вважають, що Гарсія – сама лікарка за фахом – свідомо прагне знівелювати статус лікарської професії, прирівнявши її до інших, менш кваліфікованих медичних спеціальностей.
Примітно, що на тлі конфлікту у відставку пішла голова Державної ради студентів медицини Тереса Серрано. У листі, опублікованому виданням El País, вона написала, що профспілкові лідери «в приватних розмовах самі визнають: вимоги, про які вони галасують публічно, нездійсненні».
Вплив на пацієнтів
Кумулятивний ефект чотирьох тижнів страйку вже відчутний. Скасовані медичні прийоми рахуються мільйонами і це неминуче позначиться на чергах. Щоправда, частина скасованих прийомів перепризначається на найближчі вільні дати, частина передається до приватних клінік, частину лікарі беруть на себе додатково.
Проблема для пацієнтів ще й у непередбачуваності: оскільки лікарі мають право приєднатися до страйку без попереднього повідомлення, людина може дізнатися про скасування прийому лише тоді, коли вже прийде до клініки.
Для іноземців – туристів, пенсіонерів та експатів, що живуть в Іспанії, – ситуація ускладнюється мовним барʼєром і меншою орієнтацією в системі. Ті, хто привʼязаний до конкретного лікаря загальної практики, ризикують не потрапити на прийом у потрібний день. Приватна медицина в таких випадках стає реальною альтернативою – особливо у великих містах та туристичних районах, де мережа приватних клінік розвинена.
Екстрена допомога в Іспанії під час страйків формально гарантована, оскільки закон зобовʼязує підтримувати мінімальний рівень послуг у відділеннях невідкладної допомоги. Але планові операції, обстеження та консультації вузьких спеціалістів – сегмент, що страждає найбільше.
Не тільки Іспанія: що відбувається в інших країнах
Іспанські лікарі не виняток. Схожі конфлікти тривають або нещодавно відбулися у кількох інших великих країнах Європи.
У Великій Британії страйкують лікарі-резиденти (молодший лікарський персонал NHS), які вимагають відновлення реальної купівельної спроможності зарплат, що впала за останні роки через інфляцію. На їх думку, різниця між тим, що лікарі отримують зараз, і тим, що вони мали б отримувати без втрат від інфляції, сягає кількох тисяч фунтів на рік. Сторони вже кілька разів доходили до угоди але потім знову розходилися. Черговий чотириденний страйк запланований на червень 2026 року.
У Німеччині університетські лікарні охопив страйк, організований Марбурзьким союзом – профспілкою, що традиційно представляє лікарів вищої ланки. Основна вимога – підвищення зарплат на 8% упродовж 12 місяців. Попередній раунд переговорів навесні закінчився безрезультатно, подальші акції оголошені на початок літа.
Що обʼєднує всі ці ситуації? По-перше, реальне зниження зарплат через інфляцію останніх років. По-друге, хронічне перевантаження через нестачу кадрів – проблема, що загострилася після COVID. По-третє, загроза відтоку фахівців до приватного сектору або за кордон: лікарі з Великої Британії їдуть до Австралії та Канади, іспанські – розглядають Португалію та Швейцарію.
Відмінності теж є. В Іспанії конфлікт має виразний структурний вимір: лікарі домагаються окремого правового статусу, а не просто підвищення зарплати. У Великій Британії суперечка зосереджена майже виключно на оплаті праці та привʼязана до конкретної цифри. У Німеччині ключовою залишається тарифна угода між університетськими лікарнями та профспілкою.
У перспективі
В Іспанії після червневого тижня страйку календар акцій закінчується. Але ні в міністерстві, ні в профспілках, схоже, не чекають угоди в найближчі місяці. Реальне питання – що буде після літа: чи вдасться сторонам повернутися до переговорів на новій основі, чи конфлікт просто заморозиться до осені.
Для системи охорони здоровʼя затяжний конфлікт без вирішення – поганий сигнал. Черги зростають, кадри втомлюються, довіра між лікарями і державою деградує… І якщо врахувати загальноєвропейський контекст це не локальний іспанський феномен, а симптом глибшої кризи в тому, як держави фінансують і організовують медицину.