Рекомендації EAU з діагностики, лікування та профілактики урологічних інфекцій–2024: ключові моменти

Клінічні практичні рекомендації з діагностики, лікування та профілактики урологічних інфекцій також охоплюють важливі аспекти охорони здоровʼя, контролю інфекційних захворювань та стратегії застосування антибіотиків.

Безсимптомна бактеріурія

Лікування цього стану, який опосередковується надмірним ростом колоній умовно-патогенних бактерій, проводиться лише у випаду доведеної користі для пацієнта та відсутності ризику розвитку антибіотикорезистентності. Зокрема, безсимптомну бактеріурію не виявляють і не лікують у пацієнтів без факторів ризику, пацієнтів з добре контрольованим діабетом, пацієнтів у постменопаузі, пацієнтів похилого віку, які перебувають у стаціонарі, пацієнтів з рецидивуючими інфекціями сечовивідних шляхів (ІСШ) тощо.

Неускладнений цистит

Це гостре, спорадичне чи рецидивуюче, запалення сечового міхура, котре супроводжується такими симптомами, як дизурія, часте сечовипускання та нетримання сечі. Основні патогени при неускладненому циститі: Escherichia coli (у переважній більшості випадків) і Staphylococcus saprophyticus.

Бакпосів сечі рекомендований при підозрі на гострий пієлонефрит; тривалих симптомах, які не зникають попри лікування; атипових симптомах.

Перша лінія терапії – разова доза 3 г фосфоміцину трометамолу (тільки у випадку неускладненого циститу); або макрокристали нітрофурантоїну 100 мг двічі на добу протягом 5 днів; або півмецілінам 400 мг тричі на добу протягом 3-5 днів.

Рекурентні ІСШ

Рекурентна (рецидивуюча) уроінфекція передбачає виникнення трьох епізодів ІСШ протягом одного року чи двох епізодів протягом 6 місяців.

• Для діагностики рецидиву ІСШ використовується посів сечі.
• Щоб зменшити частоту повторних ІСШ в осіб будь-якого віку застосовують імуноактивну профілактику (наприклад лізати кишкової палички).
• Для зменшення частоти повторних ІСШ у жінок без аномалій сечовивідних шляхів призначають метенаміну гіппурат. З цією ж метою у пацієнток в постменопаузі застосовують вагінальні естрогени.
• Якщо неантимікробні втручання виявилися неефективними у запобіганні повторним ІСШ, використовують безперервну або посткоїтальну антимікробну профілактику, консультуючи пацієнтів щодо ймовірних побічних ефектів.
• Для пацієнтів з належною прихильністю до лікування розглядається можливість самостійного застосування короткочасної антимікробної терапії.

Уросепсис

Залежно від локалізації та потенційного ураження ІСШ можуть призводити як до розвитку бактеріурії з невиразними клінічними проявами, так і до розвитку сепсису чи гострого сепсису. Важливо памʼятати, що перехід від неважкого стану до уросепсису дуже стрімкий. Уросепсис супроводжується ознаками системного запалення, дисфункцією органів та стабільною гіпотензією, що повʼязана з аноксією тканин.

• Пацієнтів з потенційним сепсисом визначають за балами швидкої динамічної оцінки органної недостатності (SOFA).
• Перед початком антимікробної терапії необхідно зробити посів сечі та два набори посівів крові.
• Протягом першої години після клінічного припущення про сепсис парентерально вводяться високі дози протимікробних препаратів широкого спектру дії.
• Початкову емпіричну антимікробну терапію адаптують на основі результатів посіву.
• Провести необхідні втручання, включаючи видалення сторонніх тіл, декомпресію обструкції та дренування абсцесів у сечовивідних шляхах.
• Негайно вжити адекватних заходів підтримки життя.

Уретрит

Запалення уретри розпочинається зазвичай з виникнення симптомів інфікування нижніх сечових шляхів, тому цей стан необхідно диференціювати з іншими інфекціями. Симптоми уретриту: гнійні виділення, біль при сечовиділенні, порушення сечовиділення та свербіж в уретрі. Втім, багато випадків уретритів залишаються безсимптомними.

• Для встановлення первинного діагнозу гонококового уретриту виділення/мазок з уретри фарбують за Грамом.
• Перед початком емпіричного лікування проводять валідований аналіз методом ампліфікації нуклеїнової кислоти (NAAT) на зразку сечі першого сечовипускання або мазку з уретри з метою діагностики хламідійної та гонококової інфекцій. Лікування потрібно відкласти до отримання результатів тесту.
• Перед початком лікування пацієнтів з позитивним результатом NAAT щодо гонореї проводять посів мазка з уретри, щоб перевірити профіль антимікробної резистентності штаму Neisseria gonorrhoeae. Лікування адаптовують, керуючись даними про чутливість збудника, характерних для кожного регіону.
• Проводять лікування статевих партнерів, зберігаючи конфіденційність пацієнта.

Бактеріальний простатит

Залежно від тривалості симптомів бактеріального простатиту розрізняють його гостру та хронічну (симптоми відзначаються понад 3 місяці) форму.

Збудник визначається стандартними методами лише у незначній частині випадків, тому виправдане застосування базисної антибіотикотерапії. Основними патогенами при гострому бактеріальному простатиті вказуються ентеробактерії, передусім, кишкова паличка. При хронічному бактеріальному простатиті спектр збудників значно ширший.

• У пацієнтів із симптомами гострого простатиту проводять бактеріальний посів середньої порції сечі.
• При гострому бактеріальному простатиті заборонено проводити масаж передміхурової залози.
• У осіб з хронічним бактеріальним простатитом виконують 2- або 4-склянкову пробу Мірса-Стеймі.
• Аналіз еякуляту не рекомендований для мікробіологічного дослідження через низьку чутливість та специфічність.