- Категорія
- Ліки
Нітрогліцерин: як вибухова речовина перетворилася на кардіопрепарат
- Дата публікації
- Кількість переглядів
-
1521
Шеф-редактор thePharmaMedia
Сьогодні тринітрат гліцерину – найвідоміший судинорозширювальний засіб, який зазвичай вводять сублінгвально для запобігання та усунення нападів стенокардії. Хоча на початку своєї «карʼєри» це поєднання було досить деструктивним.
Давайте пригадаємо, яким шляхом відома вибухова речовина стала найзнаменитішим кардіопрепаратом.
Вибуховий початок
Тринітрат гліцерину вперше зʼявився на науковій сцені у 1840-х роках, коли італійський хімік Асканіо Собреро створив цю сполуку, додавши до гліцерину азотну та сірчану кислоти. Нестабільність одержаної маслянистої рідини визначила його «вибуховий характер».
Однак саме знаменитий Альфред Нобель обʼєднав цю небезпечно-нестабільну вибухову речовину з кізельгуром — інертним адсорбентом, отриманим із кременю. Так він отримав пасту, яку можна було запакувати в палички та застосовувати для контрольованих вибухів у мирних цілях. Нобель запатентував свій винахід у 1860-х як динаміт.
Перетворення цієї вибухової речовини на ліки, які допомогли мільйонам, напевно, могло б потішити Собреро, який згодом пошкодував про винахід тринітрату гліцерину: крім того, що сам хімік був поранений і отримав шрами від вибуху свого винаходу в лабораторії, він спостерігав, як його відкриття завдає шкоди та вбиває людей. І після того, як Нобель зробив динаміт комерційно життєздатним, його жалю лише посилилися. Хоча Собреро дожив до 1888 року, а на той час тринітрат гліцирину вже встиг увійти у світ медицини, цей препарат став популярним як фармацевтичний засіб на початок 1900-х років.
До речі, сам Собреро особисто куштував нітрогліцерин на смак – наука на кшталт того часу: замість рН-метрів вчені використовували власний рот і часто експериментували із закисом азоту, ефіром чи хлороформом на собі. Така ризикована практика нерідко призводила до несподіваних медичних відкриттів, і саме це сталося з нітрогліцерином.
Старт медичної карʼєри
Так Собреро дізнався, що тринітрат гліцерину має солодкий смак і спричиняє сильний головний біль. Спочатку це спостереження зацікавило гомеопатів, які на кшталт «клин клином» розсудили, що малі дози речовини, що викликає біль голови, можуть вилікувати біль голови, — і спробували це. Звичайно, ідея не спрацювала, але з поширенням препарату було помічено, що він знижує кровʼяний тиск, тому деякі лікарі почали використовувати його для лікування гіпертонії.
Тим часом у людей боліла голова від вдихання пари іншої рекреаційної речовини, амілнітриту. Коли до кінця 1860-х дослідники зрозуміли, що амілнітрит є судинорозширювальним засобом, він привернув увагу Томаса Лаудера Брантона, лікаря, який почав використовувати його при стенокардії. Але ця летюча речовина була важко дозувати, до того ж вона має вузьке терапевтичне вікно. Це піддавало пацієнтам високого ризику розвитку низки побічних ефектів, таких як непритомність, підвищений внутрішньочерепний та внутрішньоочний тиск та метгемоглобінемію. Все це, а також надкоротка тривалість дії (всього 3-5 хвилин) зробили амілнітрит досить поганим кардіопрепаратом, хоча згодом його використовували як антидот при отруєнні ціанідами протягом багатьох десятиліть.
Тоді до амілнітриту було вирішено додати тринітрат гліцерину. Дія цього комплексу у пацієнтів зі стенокардією вивчав доктор Вільям Мюррелл у співпраці з доктором Фанкортом Барнсом. Справа в тому, що чоловіки, які працюють з динамітом, іноді помічали, що їхній біль у грудях вщухав після контакту з динамітом. (Якщо сьогодні взяти велику випадкову вибірку чоловіків середнього віку, можна виявити, що багато з них мають симптоми стенокардії, і те саме було вірно 150 років тому.)
Епідеміологічних досліджень на цю тему не проводилося, але чуток було достатньо, щоб зацікавити цікавих дослідників, одним із яких був англійський лікар та фармаколог Вільям Мюррелл. У співпраці з іншим лікарем, Фанкортом Барнсом, Мюррелл провів порівняльні дослідження амілнітриту та нітрогліцерину в лікуванні стенокардії наприкінці 1870-х та 1880-х роках.
Їхнє дослідження показали, що тринітрат гліцерину має пізніший початок, але також і більшу тривалість дії. Це, а також простіше запровадження сублінгвальним шляхом і набагато менша токсичність зумовило популярність нітрогліцерину – тож новий препарат «завірусився» протягом перших кількох десятиліть 20-го століття.
Еталонний нітрат
До 1930-х років для лікування стенокардії та гіпертонії стали застосовуватися вже кілька ліків класу нітритів та нітратів. Проведені в середині-кінці 20-го століття дослідження не лише розширили список нітратних препаратів як короткої, так і тривалої дії, але також виявили механізм дії нітрогліцерину та подібних до нього агентів: по суті, клітини тіла перетворюють його на оксид азоту, який розслаблює гладкі мʼязи стінок кровоносних судин, викликаючи їхнє розширення. Сучасним пацієнтам не потрібно турбуватися про вибуховий характер цієї активної речовини: сьогодні аптечний нітрогліцерин міцно повʼязаний з інертними речовинами.