Видавець The Pharma Media
Травень і червень 2026 року на фармацевтичному ринку були насичені дискусіями. Про ефективність заходів зі стримування вартості ліків, про результати виконання лютневих рішень РНБОУ від 2025 року, про шлях до здорової України, про результати дозволу на продаж ліків на АЗС тощо.
Галузь входить у другу половину року без відповідей на кілька суттєвих питань. Проте саме ці питання значною мірою визначатимуть умови роботи ринку, його економіку, його безпеку, а також гарантії доступу пацієнта до лікарських засобів.
Україна виконала вже понад 90% всіх вимог ЄС для уніфікації українського сектору охорони здоров’я з європейським. Як я чув, термін повного виконання оцінюється у півтора року. Можливо, комусь пощастило більше, проте я не знайшов розрахунків про очікувані результати виконання всіх бенчмарків. Кажу про це через досвід, котрий Україна має щодо приєднання до Світової організації торгівлі. Досвід, котрий аж ніяк не можна назвати позитивним на основі статистики.
Скільки саме українських ліків матиме піти з ринку після запровадження європейських вимог до біоеквівалентності? Завдяки яким заходам Україна збереже власне виробництво лікарських засобів та хоча б ті відсотки внутрішнього ринку ліків, котрі зараз займає українське виробництво? Адже саме локальне виробництво є важелем, котрий дозволяє уряду ставити за мету зниження середнього чека українців за ліки.
Лишається менш як 18 місяців до старту роботи механізму 2D-кодування. Механізму, котрий вимагатиме від виробників інвестицій від 300 до 500 тис. євро на одну виробничу лінію, а також витрат від усіх ланок ринку, включаючи аптеки та лікарні. Наразі механізм адміністрування цього процесу, як і оплата цього адміністрування, ще не створені. Водночас сама Єврокомісія не наважилася дати позитивну оцінку власному шестирічному досвіду застосування цієї технології. А це якраз і є один з бенчмарків уніфікації фармсектора з ЄС. Отже, будемо копіювати без огляду на результати, чи будемо вести переговори?
«Лютневі» закон та рішення РНБО про запобігання здорожчанню ліків ухвалені майже півтора року тому. Чи задоволені автори рішень і Президент України результатами? Як співіснують, наприклад, законодавство і рішення РНБО з підзаконними актами, скажімо щодо заборони маркетингових націнок і впровадження націнок урядовою постановою? В чому сенс норми про обмеження відпуску ліків дистриб’юторам в обсязі 20%, якщо одночасно діє дозвіл продавати всі 100% в одні руки й надалі два найбільші оптовики контролюють 80% ринку?
Висока вірогідність стягнення штрафів з БаДМ та Оптіми, а також військові ризики давно вимагають з боку держави механізму стабільного забезпечення пацієнтів ліками на випадок надзвичайних ситуацій. У червні ми дізналися про те, що вже обговорюється рішення про створення буферного запасу ліків. Ухвалення рішення про це очікується вже у вересні. Де будуть ці запаси і як технічно вони будуть організовані? Розподілені між чинними оптовиками, між аптеками, або буде створена альтернативна система сховищ? В Україні чи за кордоном? І на основі якого списку ліків? І тільки ліків чи АФІ теж?
Зберігається (і навіть зростає) суттєва залежність пацієнтів від імпортних ліків. І в кінцевих формах, і тим більше сировини. Це явний ризик в умовах загрози блокад через геополітичну та пандемічну непрогнозованість. На додачу, це ризик зростання середнього чека українця за ліки через зміни курсу валют чи через інші рішення, що ухвалюються в країнах-імпортерах. Уряд має загальні економічні стимули для внутрішніх виробництв, але, за словами заступника міністра економіки, жодна фармкомпанія ними дотепер не скористалася. Чому це так, чи задовольняє державу такий стан речей? І що саме мають на увазі українські виробники, коли говорять про необхідність підтримки та доступ до ресурсів, окрім контрактів на 5+ років?
Аналітики ринку визнають, що ринок аптек «перегрітий». Їх число на душу населення найбільше чи не в світі. Найближчим часом можуть початися поглинання та закриття значної кількості точок. Динаміки цьому процесу напевне додасть (якщо буде ухвалене) рішення АМКУ про визнання змови на роздрібному ринку ліків. Отже, чи є план розширення мережі муніципальних (чи створення державних) аптек як гарантія доступності ліків в разі «штормів» у приватній торгівлі?
До запуску Укрфармагентства лишається 6 місяців, але механізм фінансування дотепер не узгоджений, потрібно «з нуля» заповнити майже тисячу вакансій, провести конкурс на обрання голови. Ухвалено урядові рішення про ліквідацію Держлікслужби та створення Українського фармацевтичного агентства з 1 січня 2027 року, а на 2026 рік Держлікслужба профінансована на 39% від заявки. Перехідний період завжди непростий. Тож як пацієнти можуть бути впевнені у безпечності нових лікарських засобів, що виходитимуть на ринок у 2026-2027 роках? Як можна забезпечити контроль ліків при недофінансуванні ДЛС і як воно здійснюватиметься в перехідний період? Як передаватимуться повноваження від ДЛС до ще неіснуючої установи?
Особливо це стосується якості нових продуктів (контроль всередині серій, вибіркові закупівлі), котрі вироблені компаніями, що не мають європейських GMP. Чи будуть залучені європейські експерти для підтвердження українських GMP як умова взаємного визнання цих сертифікатів?
Зберігається суттєва присутність на українському ринку лікарських засобів, котрі вироблені фармацевтичними компаніями, залежними від російського ринку. Переважна більшість препаратів, що продаються цими компаніями в Україні, має зареєстровані фармацевтичні заміни. Чого крім політичної волі бракує, щоб припинити доступ на український ринок замінних препаратів цих компаній?
