США розробляють нову політику ціноутворення на інноваційні ліки

Тепер влада Сполучених Штатів звинуватила в надмірній вартості препаратів не виробників, не складну систему дистрибуції ліків з численними посередниками на кшталт менеджерів по аптечних знижках, і не жадібні страхові компанії. Ні – у високих цінах на ліки у США винні… «глобальні нахлібники».

Документально «підтверджено»

Днями Американський політичний інститут (America First Policy Institute, AFPI) опублікував огляд, в якому порушив нову для Сполучених Штатів проблему. (Чи, радше, знайшов нове джерело прибутків.)

Виявляється, решта світу вільно користується американськими фармацевтичними інноваціями – а американські споживачі несуть більшу частину глобальних витрат, повʼязаних з розробкою ліків. Тож, на думку організації, американці «субсидують» нижчі ціни на ліки за кордоном.

Згідно з заявою AFPI, чимало багатих країн проводять політику ціноутворення, що утискає фармвиробників, які недоотримують через це прибутки – але ж вони могли б їх інвестувати в розробку життєво важливих ліків або для зниження цін для американських пацієнтів. Тож організація закликає «заохочувати» інші країни платити вищі ціни за препарати.

«Це надасть фармвиробникам мільярди доларів на розробку нових ліків. Своєю чергою, пацієнти в Сполучених Штатах і за кордоном будуть жити довше і здоровіше завдяки цим новим лікам. Скорочення закордонного нахлібництва також дозволило б американським політикам знизити ціни на американські ліки, забезпечуючи при цьому стабільні інвестиції у фармацевтичні інновації та розробку життєво важливих терапевтичних методів», – пише AFPI.

Звіт Американського політичного інституту не тільки порушує проблему, а й одразу пропонує її вирішення — запровадити політику ціноутворення «найбільшого сприяння», яка встановлювала б ціни на ліки в державній страховій програмі Medicare на основі найнижчих цін, що сплачуються в референтних країнах, таких як Канада, Великобританія та Франція.

Адміністрація Трампа підтримала цей так званий міжнародний індекс ціноутворення. Очікується, що планомірне скорочення вартості ліків триватиме поступово протягом пʼяти років і стосуватиметься Medicare частини B, яка охоплює препарати для амбулаторного/лікарняного застосування. Це в тому числі дорогі протипухлинні засоби, які завжди перебувають у фокусі уваги при обговоренні високих цін на ліки. На той час у США вартість 27 препаратів, на які припадала найбільша частка витрат Medicare В, була в середньому на 180% вища, ніж у країнах з аналогічною економікою.

AFPI вже пропонував встановити ціноутворення, виходячи з найнижчої ціни на ліки в інших багатих країнах, на основі моделі найбільшого сприяння (MFN), що обмежувало кошти, які програми Medicare і Medicaid витрачали на певні дорогі ліки. Проте адміністрація Байдена згорнула цю ініціативу.

Що ж, під час першого терміну на одній зі своїх пресконференцій Трамп заявив, що США «занадто довго і в занадто багатьох відношеннях не поважали». Під час його другого терміну, схоже, він збирається це змінити, дослухавшись до пропозицій AFPI, ключова з яких – затвердити модель MFN, зробивши її пріоритетною над Законом про зниження інфляції (IRA).

Критика та пропозиції

Згідно з позицією Forbes, багато в чому аналіз AFPI є правильним, оскільки «він точно визначає іноземних нахлібників як шкоду для американських пацієнтів і глобальних дослідницьких зусиль».

«Президент Трамп вже працює над розвʼязанням подібної проблеми з іноземними нахлібниками – зокрема, закликаючи наших європейських союзників по НАТО внести свою справедливу частку в колективну оборону. Він може й повинен застосовувати такий же жорсткий підхід до ціноутворення на фармацевтичні препарати», – пише видання.

Однак на думку Forbes, запропоноване AFPI рішення — політика MFN, яка б встановлювала ціни на ліки в Medicare на основі найнижчих цін, що сплачуються в розвинених референтних країнах — є фундаментально помилковою. Річ у тім, що підхід MFN не враховує складну динаміку ціноутворення на фармацевтичні продукти за кордоном.

Щоб домогтися великих знижок від виробників ліків, європейські країни використовують за підтримки уряду «агресивні переговори». Наприклад, якщо фармвиробник відмовляється продавати свою продукцію за диктованими цінами, влада європейської країни може у відповідь вжити заходів, таких як ануляція патентів (відповідно до статті 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності, яка дозволяє примусове ліцензування в таких випадках).

І це не означає, що американські фармацевтичні компанії можуть просто обʼєднатися й піти з Європи, якщо континент відмовиться платити за ліки більше. Будь-які скоординовані зусилля будуть розцінені як картельна поведінка й спричинять антимонопольні санкції відповідно до законодавства Європейського Союзу про конкуренцію. З огляду на ці обмеження, фармацевтичні компанії фактично змушені погоджуватися на занижені примусом ціни за кордоном. Тож очікувати, що американські компанії відреагують на MFN підвищенням цін за кордоном, просто нереалістично.