Платні й безоплатні медпослуги: як їх розмежувати, за яким порядком надавати й вносити в ЕСОЗ

Медичні послуги не безоплатні?

У багатьох виникає питання: чому медичні послуги від державних та комунальних ЗОЗ, які гарантовані Конституцією як безоплатні, взагалі можуть бути платними? Тим більше, що нині ці заклади працюють за програмою медичних гарантій.

Дійсно, згідно з ч. 3 ст. 49 Конституції України, «у державних і комунальних закладах охорони здоровʼя медична допомога надається безоплатно». Так мало б бути. Але майже щороку фінансуючи галузь далеко не в повному обсязі від її потреб, через нормативні акти поступово запроваджувалися механізми, які на практиці дозволяли зменшувати фінансове навантаження на бюджети різних рівнів. Зокрема, було розмежовано поняття конституційної та безоплатної «медичної допомоги» та «медичної послуги», про яку в Основному Законі не йдеться, тож виходить, що за неї можна брати плату. Причому, перші варіанти такого розмежування, якщо стисло, передбачали «медичними послугами» вважати процес надання медичної допомоги, й за це можна було отримувати оплату, а саму «медичну допомогу» назвали результатом медичної послуги.

Конституційний Суд України (КСУ) своїм рішенням від 29.05. 2002 р. № 10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу) (далі Рішення КСУ) встановив, що конституційну норму ст. 49 — «у державних і комунальних закладах охорони здоровʼя медична допомога надається безоплатно» — треба розуміти так, що медична допомога в цих закладах надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного розрахунку за її надання.

А також, що поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, в т. ч. державного, формування й використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медпослуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних ЗОЗ та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

На сьогодні визначено, що «медична допомога» — це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у звʼязку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у звʼязку з вагітністю та пологами (абз. 14 ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоровʼя (далі — Основи))

Натомість сучасне поняття «медичної послуги» навантажене більш складною конструкцією — «послуга з медичного обслуговування населення» — та означає послугу (в т. ч. оцінювання повсякденного функціонування особи, реабілітаційну послугу), що надається пацієнту в ЗОЗ, реабілітаційному закладі або ФОП та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт (абз. 30 ч. 1 ст. 3 Основ).

Таким чином, «медичні послуги» не безоплатні.

Право надавати платні послуги має бути прописане в статуті закладу

Який нормативний документ дозволяє державним та комунальним ЗОЗ отримувати плату за медичні послуги?

Таких нормативно-правових актів декілька. Так, згідно з ч. 9 ст. 18 Основ, ЗОЗ можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом.

З 1. 01. 2025 р. у повному обсязі набула чинності постанова Кабміну «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» від 05.07.2024 № 781 (далі Постанова № 781).

Поміж іншого нею затверджено Перелік випадків, у яких державні та комунальні ЗОЗ можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб (далі Перелік). Водночас Постановою визнаний таким, що втратив силу Перелік платних послуг, затверджений постановою Кабміну від 17.09.1996 р. № 1138 (далі Перелік платних послуг).

Втім, нормативно-правових актів для надання платних медичних послуг окремим ЗОЗ недостатньо, оскільки таке право обовʼязково має бути зазначено у статуті закладу, а саме право самостійно встановлювати на их тарифи. (Зміни, запроваджені Постановою № 781 до постанови КМУ від 25. 12. 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» позбавили такого права Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації).

За які послуги доведеться платити?

Тобто, з огляду на зміну назв переліків, нині оплата має стягуватися лише за певні випадки надання медпослуг?

Новий Перелік запровадив умовно дві групи випадків, за наявності яких юридичні й фізичні особи здійснюють як повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення, так і оплату додаткових послуг.

До першої групи віднесені випадки надання послуг з медичного обслуговування населення:

• без направлення лікаря, крім випадків, коли направлення не вимагається відповідно до законодавства;
• за договорами з юрособами;
• у ЗОЗ, що належать до сфери управління Державного управління справами та державних органів, які входять до сектору безпеки і оборони, пацієнтам, які не належать до прикріпленого контингенту;
• які не покриваються за ПМГ.

Друга умовна група обʼєднала в собі випадки:

• надання послуг з медичного обслуговування за місцем проживання (перебування) пацієнта за його самостійним вибором за умови відсутності показання для їх надання;
• самостійний вибір лікуючого лікаря під час надання спеціалізованої медичної допомоги в плановому порядку в стаціонарних умовах;
• перебування в палаті з підвищеним рівнем комфорту та сервісу за самостійним вибором пацієнт.

Тобто, друга умовна група — це про випадки, коли при оплаті додаткових послуг вартість самої медичної послуги покриватиметься за рахунок ПМГ.

Якщо відповідне положення про надання платних послуг у разі настання хоча б одного з наведених випадків внесено у статут закладу, він може надавати їх за будь-яких умов?

Не зовсім так. Згадана Постанова запровадила низку обовʼязкових вимог, які також потрібно виконати, перш ніж приймати оплату за послуги. Так, згідно з п.п. 2 п. 4 Постанови, державні та комунальні ЗОЗ мають одночасно оприлюднити на своєму вебсайті та розмістити на своїх інформаційних стендах перелік медпослуг:

• що можуть надаватися за плату від юридичних і фізичних осіб та їх вартість;
• що надаються пацієнтам безоплатно, за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, зокрема в межах ПМГ.

Факт надання медпослуг за плату від юридичних і фізичних осіб оформлюється відповідними підтвердними документами, вноситься до ЕСОЗ із зазначенням джерела оплати, а розрахунок здійснюється виключно в безготівковій формі.

Окремо, п.п. 1 п.4 Постанови встановлено, що ЗОЗ, які є державними або комунальними установами, можуть провадити додаткову (господарську) діяльність, передбачену їхніми статутами, й самостійно встановлювати плату за неї.

Хто і як визначає «платність» медичних послуг?

Як на практиці розмежовувати, за які медпослуги можна отримувати оплату, а які мають бути безоплатними для пацієнтів у рамках договорів з НСЗУ?

Загальний перелік медичних послуг (їх груп), які покриваються за ПМГ, визначається в Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2025 році, затвердженого постановою КМУ від 24.12. 2024 р. № 1503 (далі – Порядок № 1503).

Визначення медичної послуги як такої, що підлягає оплаті за тарифом, встановленим для відповідного пакета медичних послуг, здійснюється НСЗУ за основним діагнозом та/або проведеними медичними процедурами чи хірургічними операціями, зазначеними у відповідному медичному записі, внесеному до ЕСОЗ, відповідно до затвердженої МОЗ Таблиці співставлення медичних послуг із кодами національного класифікатора НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я» та/або національного класифікатора НК 026:2021 «Класифікатор медичних інтервенцій», затверджених Мінекономіки (далі — Таблиця співставлення), алгоритмів та правил, визначених НСЗУ, з використанням національного класифікатора НК 024:2023 «Класифікатор медичних виробів», затвердженого наказом Мінекономіки від 24.05. 2023 р. № 4139, та національного класифікатора НК 031:2024 «Національна номенклатура медичних виробів», затвердженого наказом Мінекономіки від 24.09. 2024 р. № 23992, інших національних класифікаторів у разі відповідності специфікаціям та умовам закупівлі (п. 9 Порядку № 1503).

Зауважу, що введення в дію НК 031:2024 перенесено з 1 лютого на 1 вересня 2025 року.

Проведення медичних інтервенцій (медичних процедур чи хірургічних операцій), які не належать до медичних послуг відповідно до Таблиці співставлення, не оплачується за ПМГ, тож за умови дотриманням інших вимог вони можуть надаватися за плату від юридичних і фізичних осіб.

Порядок надання платних медпослуг та внесення інформації в ЕСОЗ

За яким порядком потрібно вносити інформацію про надання платних послуг в електронну систему охорони здоров’я?

Надавачі медпослуг мають можливість звітувати на онлайн-платформі:

• про проведене виправлення електронних медичних записів;
• про верифікацію електронних медичних записів;
• щодо послуг, оплачених за рахунок коштів інших джерел.

Розʼяснення з цього питання надане у листі НСЗУ від 14.02.2025 № 6858/11-15-25.

А чи є офіційні розʼяснення щодо Порядку надання платних медичних послуг?

Одночасно з офіційним опублікуванням Порядку, 5. 07. 2025 року МОЗ на своєму сайті стисло виклав зміст та спрямованість Постанови у публікації «Уряд визначив, у яких випадках медзаклади можуть надавати послуги за оплату», а також за окремо надав розʼяснення «Для консультації яких лікарів не потрібні е-направлення?».

Однак, узагальнених роз’яснень щодо застосування Постанови (п. 5), мабуть, ще треба почекати. Також залишається поза увагою та частина Рішення КСУ, за якою і Порядок надання медпослуг, які виходять за межі медичної допомоги, і сам перелік послуг, які можуть надаватися на платній основі у державних і комунальних ЗОЗ, мають бути визначені законом…

Яка відповідальність очікує за порушення права пацієнта на безоплатну медичну допомогу?

Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоровʼя карається штрафом до 1700 грн або пробаційним наглядом на термін до двох років (ч.1 ст.184 Кримінального кодексу України).