Рух до європейських стандартів

3 квітня 2014 року відбувся круглий стіл на тему «Європейська інтеграція фармацевтичної галузі України». Головною метою заходу є координація пріоритетів розвитку фармацевтичної галузі з українською професійною спільнотою та привернення уваги спеціалістів фармацевтичної галузі до питань європейської інтеграції, яка постає тим більш актуальною з огляду на те, що 21 березня 2014 року Україна підписала Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом.

До обговорення були запрошені представники Всесвітньої організації охорони здоров’я, Верховної Ради України, Міністерства охорони здоров’я та Державної служби України з лікарських засобів, а також представники Американської Торговельної Палати в Україні (ACC), Європейської Бізнес Асоціації (EBA), Об`єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості, Асоціації міжнародних фармацевтичних виробників AIPM, Асоціації виробників інноваційних ліків (APRaD), Асоціації індійських фармацевтичних виробників в Україні (IPMA), Фармацевтичної асоціації "ФАРМУКРАЇНА", Державного експертного центру МОЗ та інші учасники ринку. Організатором заходу є «Державний Навчальний Центр з Належної Виробничої/Дистриб'ютерської Практики» («GMP/GDP Центр»), за сприяння Державної служби України з лікарських засобів.

Учасники обговорили питання щодо стратегії розвитку фармацевтичної галузі України та необхідності продовження реформування галузі в контексті гармонізації законодавства із ЄС та впровадження світових стандартів регулювання обігу лікарських засобів.

Відкриваючи дискусію, Директор «Державного навчального центру з належної виробничої/дистриб’юторської практики» Денис Гурак, зокрема, зауважив, що: «Коли в країні відбуваються такі значні суспільно-політичні зміни, народ повинен об’єднуватись навколо однієї спільної мети. Для фармацевтичної галузі мета не може піддаватися сумніву, оскільки це стосується життя та здоров’я людей. Україна чимало пережила на шляху до європейського майбутнього. І сьогодні у нашої держави нарешті з’явився шанс довести, що ми достойні цього майбутнього. Більш, ніж десять років тому, Україна обрала стратегічний шлях євроінтеграції, зокрема, у фармацевтичній галузі, як і в усіх інших сферах економіки та промисловості. Протягом цього часу відбувалася гармонізація українського законодавства із законодавством ЄС та реформування галузі. Деякі ініціативи виявилися успішними, деякі не вдалися. Сьогодні країна потребує подальших змін законодавства та імплементації європейських підходів до питань регулювання галузі. Необхідно критично оцінити реальні успіхи й невдачі, а також раціонально поставитися до визначення майбутнього.

Оцінюючи фактичний стан справ, справедливо зауважити, що фармацевтична галузь України є однією з найбільш зарегульованих. До проблем регулювання додається також і неузгодженість між собою нормативних актів. Однак складно заперечувати, що специфіка та цілі регулювання, а саме: забезпечення доступних, безпечних, якісних та ефективних лікарських засобів – вимагають існування великої кількості та жорсткого дотримання процедур. У той же час європейська інтеграція України заперечень не викликає.

Ми організували цей захід, щоб надати можливість усім охочим висловити свою думку з приводу того, яких подальших кроків потребує регулювання фармацевтичної галузі. Систематизувавши та оприлюднивши всі пропозиції, ми започаткуємо публічний та прозорий діалог усієї фармацевтичної громадськості. Пропонуємо зробити такі зустрічі і звітування про виконану роботу регуляторів, постійними. Також у контексті підписання угоди про асоціацію України з ЄС Держлікслужба вже розпочала роботу з аналізу необхідних змін для максимально повної гармонізації українського законодавства та регуляторних актів із відповідними практиками ЄС. Для цієї ініціативи ми будемо просити про допомогу наших партнерів ЄС».

Про ліцензування імпорту лікарських засобів ЄС, говорила пані Зофія Ульц, керівник Головного фармацевтичного інспекторату Республіки Польща. Вона зауважила, що Україна зробила на цьому шляху чимало, тож процес триває, і європейські колеги готові надавати технічну допомогу (як це відбувається і зараз). Важливо, на думку пані Ульц, правильно трактувати визначення такі, як «імпортер», «Ліцензія на імпорт» тощо, аби вірно визначати (і прописувати у законодавчих актах) у подальшому межі відповідальності, повноваження і компетенції: «…чому це настільки важливо, я приведу вам практику того, як це відбувалось у європейському законодавстві. Визначення та інші правила були запроваджені у європейське законодавство передусім із міркувань безпеки. Визначення імпорту – це будь-яка дія, пов'язана з імпортом медичної продукції, включно зі зберіганням, контролем якості, випуском серій, які є відмінними від дистрибуції, оптової дистрибуції. Іншим питанням є те, що імпорт завжди проводиться імпортером, що означає, що організація, яка займається імпортом на українську територію, повинна мати ліцензію на імпорт від відповідного органу. Іншим питанням є випуск серій для імпортованих продуктів, що регулюється торговою ліцензією. Європейський союз пішов далі й уже прийняв інші настанови, тому що до сьогодні ми говорили про готову медичну продукцію, а тепер ми говоримо про проміжну продукцію, яка також підпадає під ліцензування імпорту. Також уже прийнятим у європейське законодавство є трохи змінений формат ліцензування імпорту. Ми включили в ліцензування імпорту також фізичний імпорт, тобто, до цього часу у нас були рахунки, які надсилались в одні місця, а фізична продукція надсилалась в інші місця. Тепер ліцензіати повинні відзначати, куди саме буде фізично імпортуватись продукція, яке місце є пунктом призначення. Повторюючи вищесказане, скажу про відповідальність імпортера. Передусім імпортер повинен підтвердити відповідні сертифікати якості виробників, які виготовляють продукцію за кордоном. Імпортер також зобов'язаний вказати всі виробничі дільниці, які беруть участь у виробництві конкретної медичної продукції.

Друге питання, яке є дуже важливим – імпортер відповідальний за верифікацію умов транспортування. Це є важливим для будь-якої медичної продукції, але особливо важливе коли йдеться про вакцини та продукцію, яка потребує холодового ланцюга постачання. Умови транспортування повинні верифікуватись імпортером. Говорячи про імпортерів, ми повинні пам`ятати про вимоги GMP, а не GDP. Тому що контроль якості та сертифікація медичної продукції відноситься до GMP. Імпортер відповідальний за підтвердження лікарського засобу відносно тестування контролю якості на відповідність із реєстраційним досьє. Тому ви можете бачити різницю між оптовою торгівлею та імпортом. Це велика різниця. І через велику кількість трагічних випадків, які стались на території ЄС, коли люди навіть вмирали через недостатні перевірки, такі норми було імплементовано у законодавство. Відсутність перевірок може викликати та призведе до небезпеки для пацієнтів через те, що на ваш ринок буде допущено неперевірену медичну продукцію. Хто відповідатиме за якість продукції у ситуації, коли ніхто не перевіряє. Особливо це стосується країн на різних континентах, у різних географічних температурних умовах. Хто перевірятиме умови транспортування? Хто відповідатиме? Авжеж не уряд. Таку відповідальність повинні брати на себе імпортери. Ви повинні взяти до уваги, що, якщо ліцензування імпорту не буде повністю імплементовано в українське законодавство, у вас будуть працювати подвійні стандарти для виробників через те, що вимоги до українських виробників будуть дуже високими, одначе хто перевірятиме умови виробництва імпортованої продукції? Ніхто. Тепер імпортери відповідальні за перевірку якості. Якщо немає перевірок, немає відповідальності імпортера, тоді простіше ввозити фальсифіковану продукцію в Україну. Вам це не потрібно. Активні фармацевтичні інгредієнти можуть бути відмінними в підробній продукції, така продукція може бути контамінованою. Тому ліцензування імпорту є дуже важливим. Навіть якщо продукт було пропущено службою якості виробника, навіть якщо ви отримуєте документацію на товар, вам усе одно потрібно ще раз все перевірити, тому що ви не можете знати, що відбувалось під час транспортування. Ви не можете бути впевненими в тому, що дані вам документи є справжніми. Тому все має бути перевіреним.

Завершуючи я скажу, що дуже пишаюсь членством України у PIC/S. Членство у цій організаціє є честю, повірте мені, але це також покладає певні зобов`язання. Вам необхідно повністю імплементувати ліцензування імпорту в своє законодавство та дотримуватись його».

Сергій Сур, корпорація «Артеріум», поцікавився думкою пані Зофії Ульц з наступного питання: «Ліцензія на імпорт ЛЗ у нас передбачено в тому числі і для виробників ЛЗ в Україні. Тобто для того, щоб ввести активні фармацевтичні інгредієнти додатково до ліцензії на виробництво ЛЗ за законодавством України потрібно мати ліцензію на імпорт ЛЗ. Наскільки ви вважаєте це доцільним, адже, згідно з ліцензійними умовами для імпортерів і згідно з ліцензійними умовами для виробників вони десь відсотків на 90 є однаковими?»

Зофія Ульц погодилась з тим, що існують спільні вимоги для імпорту та виробництва ЛЗ: «Це означає, що дані вимоги дотичні до кінцевого ЛЗ, який надходить на український ринок. Я розповім вам, що було в нас до останнього часу в Польщі. Ми видавали 2 ліцензії. Одну для виробництва, другу для імпорту. Такі ліцензії насправді були майже однаковими. І через те, що ЄС завжди сприймав ці ліцензії як одну ліцензію для виробництва/імпорту, ми, починаючи з цього року, також перейшли на таку практику. Не знаю, чи правильно відповідаю на ваше питання, однак ви повинні відповідати вимогам GMP. Під час імпортування продукції вам потрібно мати відповідальну особу, лабораторію або угоду з лабораторією для тестування імпортованої продукції. Відповідальна особа повинна знати про правила перевірки умов транспортування. У Польщі ми маємо близько 30 імпортерів, їх обмежена кількість, в Україні імпортерів набагато більше».

Тарас Лясковський, Сектор реєстрації ЛЗ МОЗ України, також адресував своє питання до керівника фармацевтичного інспекторату Республіки Польща: «Пані Ульц, з вашого виступу ми зрозуміли так, що головна функція випуску препарату в обіг належить імпортеру, який має уповноважену особу з якості, яка особисто підписує документ для випуску серії в обіг. Чи ця концепція передбачає додаткові перевірки з боку держави проводити додатковий контроль ЛЗ або вакцини для здійснення такого випуску окремо, окрім імпортера?».

«І так, і ні, – відповіла пані Ульц, – "У випадку, коли ваші інспектори проводять інспекцію на виробничій дільниці за кордоном, в країні, з якої продукція буде імпортуватись у вашу країну. Якщо під час такої інспекції буде підтверджено відповідність виробництва вимогам GMP, уповноважена особа має менше роботи, вона повинна перевірити всі документи, які надходять з продукцією. Вона також повинна оглянути всі документи, щоб виключити будь-які сумніви та перевірити транспортування продукції, яким чином продукція потрапила до України. На додачу до цього потрібно перевірити транспортний ланцюг (ключовим моментом). Якщо українською інспекцією не проводилось інспектування на закордонній виробничій дільниці, то імпортована продукція повинна пройти повне тестування в лабораторії».

Інна Демченко, перший заступник голови Держлікслужби України, також прокоментувала це питання: «Щодо державного контролю при ввезенні ЛЗ і його поступову трансформацію. Після того, як була введена норма з ліцензування імпорту, йшло опрацювання саме Ліцензійних умов (далі – ЛУ), і в ході тривалих дискусій (у зв’язку із тим, що вітчизняні виробники й імпортери знаходяться у нерівних умовах), ми дійшли висновку, що ввести такі ж умови, як у ЄС відразу було неможливо, адже тим самим ми б зупинили ринок взагалі. Тому в ЛУ передбачено поступове впровадження всіх норм, які діють в європейських країнах. Повністю у нас вони почнуть працювати з 1 березня 2016 року. Тоді повною мірою буде реалізовано наявність імпортеру, його зобов’язання відповідати вимогам GMP при ввезенні на територію України (адже це пов’язано і з наявністю лабораторії, і з наявністю уповноважених осіб тощо). На сьогодні ми маємо 170 імпортерів. Імпортер у нас тісно пов’язаний із дистрибутором (бо дистрибутор мав можливість, за спрощеною схемою, отримати ліцензію на імпорт). Проте вимоги поступово виводимо (на сьогодні вже є вимоги до уповноваженої особи), і вони ставатимуть більш жорсткими, але й будуть відповідати вимогам ЄС.

Олена Нагорна, директор Державного експертного центру МОЗ України, говорила про процедуру державної реєстрації ЛЗ: «Настільною книгою для експертів ДЕЦ є Директива 2001/83 ЄС Європейського парламенту і Ради ЄС. Імплементація європейського законодавства у вітчизняну систему реєстрації ЛЗ була розпочата у 2000 році. Наразі наше законодавство практично гармонізовано з Директивою ЄС (з усіма доповненнями), керівництвами ЄМА, ICH, рекомендаціями ВООЗ. З 14 квітня 2013 року вступив у дію оновлений Наказ МОЗ України від 04.01.2013 № 3 («Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 26 серпня 2005 року № 426 та визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства охорони здоров’я України з питань реєстрації лікарських засобів»), який умістив п’ять наказів, що існували раніше (по препаратам-сиротам; традиційним ЛЗ; по реєстрації і вимогам до документації; Наказ № 486 з порядку реєстрації імунобіологічних препаратів та наказ про порядок проведення додаткових випробувань ЛЗ). Основним моментом цього наказу є те, що тут виділено роль кваліфікаційної комісії МОЗ, яка визначає тип препарату, за якою процедурою проходитиме експертиза ЛЗ. Також ми відійшли від подачі реєстраційних матеріалів частинами (як це було раніше). Тут виписані вимоги до типів заяв, до наявності документів та проведення експертизи генеричних ЛЗ, біоподібних ЛЗ, а також удосконалено та приведено до вимог ЄС зміни, що вносяться, перелік документів, які потрібно надати для внесення змін по ЛЗ; вимоги з маркування та упаковки ЛЗ; вимоги з фармаконагляду. І що ще важливо, на сьогодні за цим Наказом, як ЛЗ, так і імунобіологічні препарати мають єдині вимоги до реєстрації. Наказ також визначив не тільки строки проведення експертизи, а й конкретні етапи.

На сьогодні ми маємо багато пропозицій щодо можливості пацієнтів використовувати інноваційні препарати (пропонується спрощення процедури їх реєстрації). Ми вже маємо позитивний досвід проведення спрощеної процедури реєстрації препаратів для лікування соціально небезпечних хвороб та рідкісних захворювань. Це стосується оригінальних ЛЗ, що зареєстровані в країнах із жорсткою регуляторною системою. Експертизу ці препарати проходять поза чергою (але не більш, як 90 діб), вона є безкоштовною, і контроль якості не проводиться у лабораторії, а проводиться за матеріалами, наданими виробниками.

Велика увага приділяється генеричним препаратам, що мають відповідати тим самим стандартам якості, ефективності та безпеки, що й інноваційні препарати. Методи оцінки взаємозамінності та критерії вибору референтного ЛЗ прописані в Наказі, про який я вже говорила.

Щодо подовження торгової ліцензії. Якщо в Європі торгова ліцензія діє упродовж п’яти років, а потім може бути подовжена безстроково (або за п'ять років буде подовжена знову), то у нас існує чергова (щоп’ять років) перереєстрація. Тож ми підтримуємо пропозицію про скасування регулярної перереєстрації. Ці пропозиції опубліковано на нашому сайті.

Щодо проблем, які існують, і шляхів їх вирішення. На мій погляд, є відсутність поетапного та системного підходу до впровадження документів. У Європі, коли вводиться новий документ, існує певний «перехідний період», натомість ми, не знаючи, коли документ буде підписаний, часто поставлені перед фактом, що його необхідно негайно виконувати. Це ускладнює роботу експертів, крім того, дезорієнтує заявників та виробників.

Відсутність вітчизняної бази доказу еквівалентності генериків, прицільна увага до генеричних ЛЗ – це ті проблеми, про які потрібно подбати. Отже, ми плануємо в подальшому внесення до Державного реєстру лікарських засобів кода доказовості терапевтичної еквівалентності та затвердження наказу про порядок класифікації генериків за методом доказу еквівалентності. На завершення хочу сказати, що як би ми не старалися підзаконними актами гармонізувати своє законодавство до європейського, на жаль, ми не зможемо це зробити на сто відсотків до того моменту, поки не буде змінено закон. Тому, на мій погляд, актуальним на сьогодні є питання внесення змін до ЗУ «Про лікарські засоби», або створення його нової редакції».

Інна Демченко: «Справді, на останньому засіданні Комітету з питань охорони здоров’я ВР України було прийнято рішення про створення робочої групи щодо розробки та підготовки такого законопроекту».

Сергій Сур, Корпорація «Артеріум», представив власне бачення щодо можливих шляхів реформування системи регулювання ЛЗ: «Україна протягом 20 років рухається в бік імплементації європейських підходів в системі контролю ЛЗ. Отже, якщо говорити про досягнення на цьому шляху, то вони добре відомі: це і вступ нашого регуляторного органу до PIC/S, Європейської Фармакопеї та ряд інших важливих моментів, у тому числі й ліцензування імпорту. Проте поряд із введенням нових норм продовжують використовувати старі. Таким чином, система не трансформується, а стає більш громіздкою. Зокрема, щодо кількості розпоряджень про заборону ЛЗ: вона постійно зростає. Крім того, за результатами лабораторного контролю видається невелика кількість розпоряджень. Цікаво, що є такий показник, як «неможливість здійснення лабораторного контролю». Це говорить про те, що цей інструмент мало використовується в процесі контролю ЛЗ. При цьому постійно збільшуються вимоги до лабораторій (кваліфікації персоналу, обладнання тощо), тож можна зробити висновок, що лабораторний контроль у системі регулювання стає найдорожчим елементом. Тобто, з одного боку, він не забезпечує якості сам по собі, а з іншого – стає дуже дорогим, складним і трудомістким. Відповідно, є така пропозиція, аби використовуючи нові інструменти контролю, відмовитися від старих».

На це пані Зофія повідомила, що в Польщі, насправді, існує 20 приватних лабораторій, крім 250-ти, що належать підприємствам. Усі вони задіяні, тож, на її думку, велика кількість лабораторій не є проблемою.

Ольга Лемець, компанія БаДМ, про «подвійні стандарти», які виникають унаслідок неоднозначних трактовок нормативних документів. На її думку, потрібно більш уважно прислухатися до зауважень, що звучать від учасників фармацевтичного ринку. На сьогодні необхідно звернути увагу на такі питання, як анулювання ліцензії підприємства в цілому на всі точки реалізації через порушення ЛУ в одному з підрозділів (обговорюється не перший рік і потребує об'єктивного підходу), легалізація та контроль доставки ЛЗ для маломобільних громадян (пенсіонерів тощо). Аптека, на думку Ольги Лемець, здатна забезпечити це краще, ніж будь-хто, і не секрет, що така доставка існує. Отже, потрібно виробити чіткі вимоги доставки, а їх виконання мусить контролюватися. Також відкритим залишається питання реалізації ЛЗ, строк дії реєстраційного свідоцтва, яких збігає. Очевидно, що факт відсутності перереєстрації жодним чином не впливає на якість ЛЗ, натомість уся продукція відправляється на карантин і знищується.

Наталія Тахтаулова, начальник управління ліцензування та сертифікації виробництва Держлікслужби України, відповіла на питання щодо того, чи потрібно підтверджувати на території України сертифікат GMP, виданий європейськими регуляторними органами: «Вимоги GMP є обов’язкоми, як в Європі, так і в Україні. Звичайно, коли Україна стане членом ЄС, ми станемо єдиною зоною торгівлі, тоді, звичайно, ми працюватимемо в єдиному регуляторному полі, і не потрібно буде додатково проходити якісь процедури, окрім тих, які передбачено ЄС. Сьогодні в Україні в односторонньому порядку ми визнаємо результати інспекцій, здійснених країнами-членами PIC/S. Це документальна процедура за спрощеною схемою видачі таких документів. Що ж до країн, що не є членами PIC/S, то інспектування є обов’язковим, але, якщо на підприємстві була проведена інспекція нашими колегами, ми приймаємо результати таких інспекцій», – пояснила пані Тахтаулова.