Хоча ключову роль у розвитку целіакії відіграє генетична схильність, для маніфестації захворювання необхідний тригер навколишнього середовища.
Останніми роками в цьому контексті обговорюється стан мікробіому кишківника. Оскільки протимікробна терапія є найпотужнішим фактором антропогенного руйнування мікрофлори, сформувалася гіпотеза, за якою часте застосування антибіотиків може запускати аутоімунні процеси в слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту. Проте тут встановлення чіткого причинно-наслідкового звʼязку ускладняються тим, що ще недіагностовані пацієнти частіше звертаються до лікарів з симптомами целіакії і, як наслідок, отримують більше призначень, зокрема й антибіотиків.
Фахівці з Інституту клінічних наук Академії Сальгренська при Гетеборзькому університеті (Швеція) вирішили перевірити цю гіпотезу через дослідження типу «випадок-контроль». Для цього вони використали базу даних шведського реєстру охорони здоровʼя за період з 2007 по 2016 рік. Основна когорта включала 22 743 пацієнти з гістологічно підтвердженою целіакією, яких порівняли зі 111 411 особами з контрольної групи відповідного віку та статі. Вплив антибіотиків визначався як наявність хоча б одного виписаного рецепта в період від 1 до 5 років до моменту встановлення офіційного діагнозу.
Виявилося, що попереднє застосування антибіотиків дійсно частіше зустрічалося серед осіб, у яких згодом діагностували целіакію. Звʼязок мав помірний, але стабільний і кумулятивний характер: пацієнти з кількома курсами антибактеріальної терапії в анамнезі мали вищий ризик розвитку целіакії. Проте аналіз внутрішньосімейної вибірки та порівняння контрольних груп принесли несподівані результати. Частота призначення антибіотиків виявилася однаково високою не лише у хворих на целіакію, а й у їхніх здорових родичів (братів та сестер), які не мали цього захворювання. Мало того: підвищений рівень застосування антибіотиків зафіксували у пацієнтів, чия біопсія зрештою показала нормальну архітектоніку слизової оболонки кишківника, але які мали подібні гастроентерологічні скарги.
Як пояснили автори роботи, їхні результати вказують на те, що виявлена кореляція відображає не стільки реальний патогенетичний звʼязок, скільки специфіку медичного нагляду та ранні прояви неспецифічних симптомів до моменту верифікації хвороби.