Пітони «дотримуються» одного з найсуворіших раціонів у тваринному світі. Метаболіт крові пітона що пригнічує апетит, може стати АФІ нового препарату для схуднення.
Бірманський пітон — одна з найдивовижніших тварин з точки зору метаболізму. Він може зʼїсти цілу антилопу, а потім не їсти до півтора року. При цьому після їжі його метаболізм прискорюється у 40 разів; серце збільшується на 25%, серцеві тканини «розмʼякшуються», пульс подвоюється, а органи, які зменшились за місяці голодування, відновлюються до нормального розміру. Через два тижні після «обіду» все повертається до стану, близького до анабіозу, при цьому пітон зберігає мʼязову масу та здорову серцево-судинну систему.
Для будь-якого іншого ссавця таке «йо-йо» було б катастрофою. Для пітона — норма. Леслі Лейнванд, професорка молекулярної біології Університету Колорадо в Боулдері, вивчає пітонів уже 20 років, намагаючись зрозуміти, як саме вони функціонують. У новому дослідженні вона очолила команду фахівців зі Стенфорду, Університету Колорадо та Бейлорського університету, які ретельно проаналізували кров бірманських і королівських пітонів після годування (годували раз на 28 днів). Автори виявили в крові плазунів 208 унікальних метаболітів, рівень яких різко зростав після їжі — щонайменше у 32 рази. Але тільки один метаболіт — пара-тирамін-О-сульфат (pTOS, para-tyramine-O-sulphate) — «вистрілив» у понад тисячу разів.
pTOS виявився продуктом кишкової мікробіоти змії — тобто його продукують бактерії кишечника, а не сам організм пітона. Людський організм теж виробляє pTOS, тільки у значно менших кількостях. Коли pTOS у високих дозах ввели лабораторним мишам із ожирінням, гризуни стали значно менше їсти — за 28 днів вони втратили 9% маси тіла без жодних ознак нудоти, шлунково-кишкових проблем, втрати мʼязів або зниження витрат енергії. pTOS діяв прицільно на гіпоталамус — ділянку мозку, що відповідає за відчуття голоду та ситості.
«Він впливає лише на ментальне відчуття ситості, на бажання не їсти, і тому ідеально міг би стати препаратом для схуднення без побічних ефектів», — пояснили автори роботи.
На відміну від агоністів GLP-1, pTOS не стимулює вивільнення інсуліну в підшлунковій залозі (що робить інкретини гарним засобом від діабету, але небажаним побічним ефектом для тих, хто просто худне). Він також не впливає на перистальтику кишечника, тож не спричинає запори.
Дослідники вже заснували компанію Arkana Therapeutics для розробки синтетичних аналогів pTOS як терапії ожиріння та саркопенії.
«Очевидно, ми не змії. Але вивчаючи цих тварин, ми зможемо ідентифікувати молекули або метаболічні шляхи, які також впливають на метаболізм людини», — резюмують науковці.
Для тих, хто переживає за змій: дослідження проводилось на пітонах, яких утримували в лабораторії Університету Колорадо, годували раз на місяць (що відповідає їхньому природному режиму), і проводили забір крові —стандартну процедуру, яка не шкодить тваринам. Кінцева мета Arkana Therapeutics — синтезувати аналоги pTOS, а не видобувати їх із крові рептилій, тож у процесі виробництва майбутнього препарату не постраждає жоден пітон.