Шведські науковці виявили, що вплив певних речовин, які широко використовуються в промисловості та споживчих товарах, асоціювався з приблизно дворазовим збільшенням ризику розсіяного склерозу.
Розвиток розсіяного склерозу (РС) залежить від складної взаємодії екологічних та генетичних факторів, при цьому потенційними факторами ризику вважаються так звані ендокринні руйнівники – хімічні сполуки, здатні втручатися в роботу ендокринної системи людини, а також впливати на її імунітет. До таких речовин належать пер- і поліфторалкільні речовини (PFAS) і гідроксильовані поліхлоровані біфеніли (HO-PCB), також відомі як «вічні хімікати». Перші надзвичайно стійкі до температурного впливу, тож широко застосовуються у виробництві тканин, антипригарного посуду, упаковок їжі, піноутворювачі тощо. Другі були заборонені в багатьох країнах десятиліття тому, але історично використовувалися як ізоляційні та охолоджувальні агенти в електрообладнанні та будівельних матеріалах, тому й досі присутні в навколишньому середовищі і можуть потрапляти до організму людини через питну воду.
Щоб зʼясувати, як хімічне забруднення довкілля впливає на розвиток розсіяного склерозу, вчені з Упсальського університету проаналізували маркери крові понад 1800 осіб з середнім віком 40 років: 907 із РС та 907 контрольних. Учасники заповнили анкети про вплив довкілля та спосіб життя. Зразки сироватки перевірили на 24 сполуки PFAS та сім HO-PCB, обрані за їхньою поширеністю в довкіллі, комерційним використанням та можливістю виявлення за допомогою рідинної хроматографії-мас-спектрометрії.
Виявилося, що кілька таких потенційно небезпечних речовин, зокрема, перфтороктанова сульфонова кислота та два гідроксильовані поліхлоровані біфеніли, були пов’язані з підвищеною ймовірністю розвитку РС. Люди з найвищими концентраціями таких хімікатів приблизно вдвічі вищий ризик постановки діагнозу РС порівняно з тими, хто мав найнижчі концентрації.
Хоча механізми, що могли б пояснити вплив «вічних хімікатів» на ризик РС, досі незрозумілі, відомо, що такі сполуки руйнують гематоенцефалічний барʼєр. Своєю чергою, це може полегшувати проникнення імунних клітин із крові до ЦНС і запускати там аутоімунні процеси.