Вчені висвітлили темні сторони «хорошого» холестерину

Ризик атеросклеротичних серцево-судинних захворювань (АССЗ) підвищується, коли ЛПВЩ нижчий ніж 40 мг/дл у чоловіків або 50 мг/дл у жінок. І ця картина зберігається, навіть якщо добре контролюється «поганий» холестерин, ЛПНЩ. З цієї причини ЛПВЩ був невід’ємним компонентом оцінки ризику АССЗ, наприклад, його включає калькулятор PREVENT (Predicting Risk of Cardiovascular Disease Events) від Американської кардіологічної асоціації.

Однак, незважаючи на те, що низький рівень ЛПВЩ має сильний зв’язок із підвищеним ризиком АССЗ, «цікава і дещо складна історія» полягає в тому, що як низький, так і дуже високий рівень ЛПВЩ посилює ризик смертності. В одному когортному дослідженні рівень ЛПВЩ понад 80 мг/дл був пов’язаний із вищим на 96% ризиком смертності від усіх причин і на 71% вищим ризиком серцево-судинної смертності порівняно з рівнем ЛПВЩ 55 мг/дл.

Інше дослідження показало, що ЛПВЩ має U-подібний зв’язок із показником кальцію в коронарних судинах, а рівень ЛПВЩ вище 100 мг/дл пов’язаний із балами Індексу коронарного кальцію (CAC) понад 100.

Терапія, направлена підвищення рівня ЛПВЩ, не знижує серцево-судинних подій. При цьому високий рівень ЛПВЩ більш прогностично цінний у чоловіків, ніж у жінок.

Власне, ці факти можуть частково пояснити невдачу дослідження AEGIS II, я якому вивчалася ефективність аполіпопротеїну A-I людини, отриманого з донорської плазми. Аполіпопротеїн А-I, основна компонента ЛПВЩ, виступає медіатором зворотного захоплення та транспорту надлишкового холестерину з атеросклеротичних бляшок у печінку з подальшим виведенням з організму. Порушення зворотного транспорту холестерину пов’язано зі збільшенням частоти серцево-судинних подій при стабільній ІХС і в гострому періоді інфаркту міокарда. Вважалося, що препарат на основі аполіпопротеїну мав збільшити ємність переносників холестерину з тканин у печінки. Проте в дослідженні він не покращив показники частоти інфарктів, інсультів або серцево-судинної смерті через 90 днів, 180 днів або 1 рік у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда порівняно з плацебо.

Автор доповіді запропонував використовувати ЛПВЩ як біомаркер або фактор підвищення ризику для виявлення людей, які потребують профілактики.