За певних умов терліпресин загрожує розвитком дихальної недостатності

Зокрема, терліпресин може стати причиною тяжких ускладнень при гепаторенальному синдромі 1-го типу та гострій печінковій недостатності 3 ступеня.

Канадські експерти зʼясували, що у пацієнтів з гепаторенальним синдромом 1 типу та загостреною хронічною печінковою недостатністю частота респіраторної недостатності та 90-денна смертність значно вища при лікуванні терліпресином порівняно з плацебо.

Результати їхнього аналізу також визначили предиктори респіраторної недостатності при лікуванні терліпресином: вихідний міжнародний коефіцієнт нормалізації, середній артеріальний тиск та сатурація киснем.

У ретроспективному аналізі клінідослідження CONFIRM автори порівнювали дані 299 дорослих з гепаторенальним синдромом 1 типу (HRS1) та гострою хронічною печінковою недостатністю (ACLF) від 1 до 3 ступеня, яких розподілили в групи терліпресину або плацебо + альбумін, попередньо оцінивши їх щодо органної недостатності. Дані зіставлялися у пацієнтів з ACLF 1 та 2 ступеня проти ACLF 3 ступеня.

Серед 200 осіб, які отримували терліпресин, у значно більшої кількості пацієнтів з ACLF 3 ступеня розвинулася дихальна недостатність порівняно з пацієнтами з ACLF 1-2 ступеня (30% проти 9,4%).

Навпаки, з 99 пацієнтів із групи плацебо у 6,2% пацієнтів з ACLF 1-2 ступеня розвинулася дихальна недостатність порівняно з 0% пацієнтів з ACLF 3 ступеня.

101 пацієнт із групи терліпресину та 45 пацієнтів із групи плацебо померли протягом 90 днів після закінчення лікування.

Пацієнти з ACLF 1-2 ступеня з обох груп мали однакову 90-денну виживаність (55,5% проти 56,6%), тоді як пацієнти з ACLF 3 ступеня, які отримували терліпресин, мали значно нижчі показники виживаності порівняно з групою плацебо (27,55% проти 50%), переважно внаслідок респіраторної недостатності.

«Усі пацієнти, які отримують терліпресин, потребують ретельного моніторингу ризику дихальної недостатності; також слід уникати надмірного використання альбуміну», — підсумували дослідники.