Від інфекцій нас захищає «антична» вірусна ДНК

За словами авторів нового випробування, стародавні ретровіруси, інтегровані в геном людини, є механізмом захисту ембріона, що розвивається, від зараження сучасними вірусами.

Як вважають вірусологи зі США та Іспанії, вірусна ДНК у геномі людини, «вмонтована» в нього з найдавніших збудників мільйони років тому, працює як противірусний препарат, який захищає клітини людини від низки сучасних вірусів.

Попередні дослідження показали, що фрагменти древньої вірусної ДНК – ендогенні ретровіруси – виявлені в геномах мишей, котів тощо забезпечують імунітет проти сучасних вірусів, блокуючи їх проникнення в клітини-господарі. Нове дослідження проводилося на культурах клітин людини та довело той самий противірусний ефект ендогенних ретровірусів для людей.

Для сканування геному людини та каталогізації всіх потенційних послідовностей, що кодують білок оболонки ретровіруса, які могли зберегти активність звʼязування з рецептором, автори використовували компʼютерну геноміку. Потім за допомогою додаткових тестів вони визначили, які з цих генів є активними, тобто експресують білки ретровіруса в певних типах клітин людини. Як виявилося, багато хто з них експресується у зародкових клітинах, а частина – в імунних клітинах при інфікуванні.

Після того, як дослідники ідентифікували білки противірусної оболонки, котрі експресуються у різних ситуаціях, вони зосередилися на одному з них, супресині. Було відомо, що він звʼязується з рецептором ASCT2 – клітинну точку входу для ретровірусів типу D. Супресин надекспресується у плаценті та в ембріоні людини дуже ранньої стадії розвитку.

Вчені провели експерименти з клітинами, подібними до плаценти людини, оскільки плацента — поширена мішень вірусів. Клітини зазнали «атаки» ретровірусу типу D RD114, який у природі заражає представників сімейства котячих. У той час як інші типи клітин людини, що не експресують супресин, інфікувалися легко, плацентарні та ембріональні стовбурові клітини взагалі не заражалися. Коли ж дослідники виснажили плацентарні клітини, вони стали сприйнятливими до RD114; однак у присутності супресину вони відновлювали стійкість до вірусу.

Також автори провели експерименти з лінією клітин нирки, які зазвичай сприйнятливі до RD114. Однак коли до них додавали супресин, клітини демонстрували стійкість до вірусу.

Подальші дослідження у цьому напрямку допоможуть виявити пул природних противірусних білків, на основі яких створять ліки без аутоімунних побічних ефектів.