Мікродозинг: погляд психіатра на мухомори, псилоцибін та межі доказової медицини

Про це ми поговорили з лікаркою-психіатром вищої категорії, психотерапевткою, професоркою кафедри військової психіатрії, медичної та клінічної психології Української військово-медичної академії, лауреаткою премії Президента України для молодих вчених за досягнення у лікування ПТСР у військових, к. мед. н., підполковником м/с ЗСУ (у відставці) Інною Олександрівною ЧЕРНЕНКО.

Почнімо з базового питання. Що таке мікродозинг й чому він став настільки популярним?

– Мікродозинг – це регулярне вживання дуже малих доз психоактивних речовин, але не з метою викликати виражені зміни свідомості, галюцинації чи стан сп’яніння. Прихильники цієї практики заявляють, що таким чином можна покращити настрій, сон, пам’ять, творчі здібності, концентрацію та загальне самопочуття.

Сам термін набув популярності приблизно у 2010-х роках завдяки американському психологу Джеймсу Федімену, який популяризував ідею регулярного споживання надмалих доз ЛСД. Згодом тренд підхопили представники технологічної індустрії, а соціальні мережі перетворили його на глобальне явище.

Які речовини найчастіше використовують для мікродозингу?

– У світі найчастіше йдеться про ЛСД та псилоцибін. В Україні сьогодні найбільш помітними є два напрями – мухомори та псилоцибінові гриби.

Мухомори – червоний, пантерний або королівський – активно продаються у вигляді порошків, капсул та настоянок. Маркетингові обіцянки зазвичай включають зниження тривоги, покращення сну, концентрації, підвищення енергії та працездатності.

Однак! Мухомори містять небезпечні отруйні речовини, що можуть уражати мозок, печінку, інші внутрішні органи людини.

Псилоцибінові гриби містять психоделічну речовину псилоцибін. Саме вони стали обʼєктом численних наукових досліджень останніх років.

Часто можна почути аргумент: «Якщо доза мікроскопічна, то ризику бути не може». Це правда?

– Ні. Це одна з найнебезпечніших помилок.

Біологічно активні речовини навіть у невеликих дозах взаємодіють з рецепторами центральної нервової системи. Крім того, у випадку грибів неможливо гарантувати стабільний вміст активних компонентів.

Особливо це стосується мухоморів. Вони містять мусцимол та іботенову кислоту – речовини, що впливають на нервову систему й можуть спричиняти як психічні, так і соматичні симптоми. Концентрація цих сполук залежить від місця збору, умов сушіння та способу виготовлення продукту. Навіть дві капсули з однієї партії можуть містити різну кількість активних речовин.

Що говорить сучасна наука про ефекти мікродозингу?

– Якщо коротко – доказів поки що недостатньо. Тому лікарі та науковці ставляться до мікродозингу дуже обережно.

Прихильники мікродозингу повідомляють про покращення настрою, підвищення продуктивності та кращу концентрацію.

Однак коли вчені почали проводити плацебо-контрольовані дослідження, результати виявилися значно скромнішими.

Сучасні огляди показують, що частина ефектів може бути повʼязана з очікуваннями людини (самонавіюванням), тобто плацебо-ефектом.

Водночас деякі дослідження все ж фіксують певні зміни настрою, когнітивних функцій та фізіологічних показників порівняно з плацебо.

Проте більшість досліджень мають невеликі вибірки, короткий період спостереження та не дозволяють робити висновки про довгострокову користь чи безпеку.

Але ж останніми роками багато говорять про перспективи псилоцибіну в психіатрії?

– І тут дуже важливо не плутати два абсолютно різні процеси.

Перший – це клінічні дослідження псилоцибіну в умовах суворого медичного контролю. Другий – самопризначений неконтрольований мікродозинг.

У клінічних дослідженнях пацієнти проходять ретельний відбір, обстеження, працюють з психотерапевтами та лікарями. Дози стандартизовані, а весь процес контролюється командою спеціалістів.

Сьогодні дійсно існують перспективні дані щодо застосування псилоцибіну при резистентній депресії, тривозі у пацієнтів з тяжкими хворобами та деяких інших психічних розладах. Однак це не означає (!), що самостійне вживання грибів або їх мікродоз є безпечним чи ефективним лікуванням.

Чому особливе занепокоєння викликають саме мухомори?

– Тому що їх часто сприймають як «натуральний» продукт, а отже автоматично безпечний. Це небезпечна логічна помилка.

Мухомор є отруйним грибом. У токсикологічній літературі описані випадки тяжких отруєнь з блюванням, вираженими неврологічними симптомами, пригніченням свідомості та необхідністю інтенсивної терапії.

Окремою проблемою є відсутність контролю якості. Більшість продуктів, які продаються як добавки, не проходять того рівня перевірки, який обов’язковий для лікарських засобів. Ви не можете бути впевнені ані в дозуванні, ані в чистоті продукту, ані навіть у його реальному складі.

Які психіатричні ризики ви вважаєте найбільш серйозними?

– Насамперед це ризик декомпенсації прихованих психічних розладів. Психоактивні речовини можуть «розбудити» важкі психічні розлади, про які людина навіть не здогадувалася.

У клінічній практиці ми регулярно бачимо людей, які навіть не підозрюють про схильність до біполярного розладу, психотичних станів чи тяжких тривожних розладів. Психоактивна речовина може стати тим самим тригером, який запускає захворювання.

Серед можливих наслідків:

- різке посилення тривоги;

- панічні атаки;

- деперсоналізація та дереалізація;

- загострення депресії;

- психотичні епізоди;

- порушення сну;

- суїцидальні думки у вразливих пацієнтів.

Чи можуть виникати соматичні ускладнення?

– Так. Серед потенційних ризиків описують:

- нудоту та блювання;

- тахікардію;

- коливання артеріального тиску;

- порушення серцевого ритму;

- токсичне навантаження на печінку та нирки;

- судоми при передозуванні.

Часто мікродозингом цікавляться люди з ПТСР, хронічним стресом або залежностями. Чому?

– Тому що це категорії пацієнтів, які перебувають у пошуку швидкого полегшення симптомів. Людина читає історії в інтернеті про «чарівні гриби», які нібито повернули комусь бажання жити, й починає експериментувати самостійно.

Але саме такі пацієнти належать до груп підвищеного ризику. У них часто є супутні психічні розлади, вони вже приймають психотропні препарати або мають історію залежності. Самолікування психоактивними речовинами може не лише не допомогти, а й значно погіршити перебіг хвороби.

Отже, сьогодні ми не маємо достатніх доказів того, що мікродозинг є безпечним та ефективним способом покращення психічного здоров’я. Натомість маємо дані про ризики отруєнь, психічних ускладнень, декомпенсації прихованих розладів й небезпеку неконтрольованого використання психоактивних речовин.

Тому замість експериментів з сумнівними капсулами чи грибами варто спрямовувати пацієнтів до фахівців та використовувати методи лікування, які пройшли перевірку наукою. У психіатрії ціна помилки може бути надто високою, а наслідки — іноді незворотними.