Ворожки після епохи науки: чому магічне мислення не зникає

Чому навіть освічені люди інколи шукають відповіді у «знаках долі», щасливих предметах чи передбаченнях? Чи є це проявом психічного розладу, і коли магічне мислення стає небезпечним? Про це ми поговорили з лікарем-психіатром вищої категорії, неврологом, наркологогом, психотерапевтом, експертом Національного превентивного механізму при Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, членом асоціації психіатрів України Євгеном Васильовичем СКРИПНИКОМ.   

Про магічне мислення, тривожність та межу між забобонами і психічними розладами

Що таке віра у забобони та ворожок з погляду психології?

– З погляду психології забобони – це одна з форм магічного мислення. Йдеться про когнітивний механізм, при якому людина приписує причинно-наслідковий зв’язок подіям, які об’єктивно між собою не пов’язані.

Наприклад, людина може вірити, що:

• якщо повернулася додому після того, як уже вийшла, – це до невдачі;
• «щаслива» ручка допомогла скласти іспит;
• думки можуть «притягнути» погані події.

Магічне мислення (звісно ж, позбавлене крайнощів) – дуже поширене і саме по собі не є психічним розладом. Більшість людей у певні періоди життя мають ті чи інші ритуали або внутрішні установки, які допомагають їм зменшити тривогу.

Особливо магічне мислення посилюється під час стресу, тривоги, невизначеності або коли людина переживає травматичні події, їй страшно, вона відчуває, що втрачає контроль.

Фактично мозок у такий спосіб намагається створити ілюзію контролю над ситуацією. Це своєрідна психологічна «опора», яка допомагає людині пережити складний період.

Тобто віра у ворожок і забобони свідчить про підвищену тривожність, невпевненість або негативний досвід?

– Дуже часто – так. Ми зазвичай звертаємося до магічного мислення тоді, коли нам складно витримувати невизначеність.

Мозок людини не любить хаосу. Нам психологічно простіше повірити, що події мають певний прихований сенс або що їх можна передбачити чи контролювати через ритуали, ніж прийняти факт випадковості.

Тому віра у ворожок, прикмети чи «знаки» нерідко посилюється після втрати близьких, під час війни, фінансової нестабільності або в ситуаціях емоційного виснаження, після/під час важкої хвороби тощо.

Для деяких людей це також спосіб зняти відповідальність з себе. Якщо рішення «підказала доля» або «так сказали карти», то ніби й менше страху помилитися.

Втім, не варто автоматично вважати всіх забобонних людей невпевненими чи психічно нестабільними. Людина із забобонами часто зберігає критичність та може розуміти, що її переконання не мають доказової бази.

Чи залежить схильність до забобонів від рівня освіченості або духовності?

– Багатьом хочеться думати, що забобони властиві лише недостатньо освіченим людям. Але практика показує зовсім інше.

Серед людей, які вірять у прикмети, ворожіння чи «енергетичні впливи», є чимало високо освічених людей – з кількома вищими освітами, високим рівнем IQ та успішною кар’єрою.

Людський мозок не працює виключно раціонально. Навіть високий інтелект не скасовує емоцій, тривоги, страху чи потреби в психологічній опорі.

Крім того, освіта та критичне мислення – не тотожні поняття. Людина може бути прекрасним фахівцем у своїй галузі, але водночас мати схильність до магічного мислення у питаннях здоров’я, стосунків чи майбутнього.

Щодо духовності та релігійності, то тут також немає прямої суперечності. Досить часто побожні люди, які вірять у Бога, можуть одночасно вірити у прикмети, «погану енергетику», «лихий погляд» або носити амулети.

З психологічного погляду це пояснюється тим, що людина намагається знайти додаткове відчуття безпеки й захисту.

Чи можуть забобони шкодити психіці людини?

– Помірні побутові забобони зазвичай не є небезпечними. Наприклад, якщо людина бере на важливу зустріч «щасливу» ручку або одягає «везучий» костюм, це не означає психічного розладу.

Ми часто бачимо такі приклади й серед відомих людей. Політик може вдягати певний костюм на важливі переговори, тому що саме в ньому колись переміг на виборах. Хтось не голить бороду «до перемоги» або виконує певний ритуал перед важливою подією.

Такі дії допомагають знизити рівень внутрішньої напруги.

Але проблема виникає тоді, коли:

• людина починає уникати нормального життя;
• постійно перебуває у стані тривоги;
• з’являються нав’язливі ритуали;
• втрачається критичне мислення;
• забобони замінюють реальні рішення та медичну допомогу.

Особливо небезпечними є ситуації, коли людина замість звернення до лікаря шукає «порчу», «енергетичні причини» хвороби або намагається лікуватися виключно у ворожок чи «цілителів».

У таких випадках люди можуть втрачати дорогоцінний час, відмовлятися від лікування та погіршувати власний стан.

Крім того, надмірне магічне мислення може бути одним з проявів тривожних або обсесивно-компульсивних розладів (ОКР). Наприклад, коли людина переконана, що якщо не виконає певний ритуал, станеться щось жахливе.

І все ж, як можуть уживатися в одній людині релігійність, високий інтелект і забобонність? Чи не є це ознакою психічного розладу?

– Ні, саме по собі це не є психічним розладом. Людська психіка набагато складніша, ніж нам здається. У більшості людей одночасно співіснують раціональні й емоційні механізми.

Навіть дуже розумна людина у стані стресу може шукати символічні способи підтримки. Це не обов’язково означає втрату логіки чи психічну патологію.

Варто розуміти, що магічне мислення певною мірою є нормальним для людської психіки. Воно частково формується ще в дитинстві. Діти взагалі схильні пояснювати світ через магічні зв’язки: «якщо я щось погано подумав – це може статися», «якщо виконати ритуал – усе буде добре».

У дорослому віці більшість людей навчаються критично оцінювати свої переконання. Але в стресових умовах мозок часто повертається до простіших та емоційно зрозуміліших механізмів.

Тому релігійність, інтелект і певна забобонність можуть цілком мирно співіснувати в одній людині.

Як Ви вважаєте, чи існують люди, які взагалі не мають забобонів?

– Думаю, таких людей дуже мало. Усі ми певною мірою схильні до ірраціонального мислення.

Хтось стукає по дереву «аби не наврочити», хтось уникає певних дат, а хтось зберігає «щасливі» речі.

Навіть люди, які вважають себе максимально раціональними, можуть мати власні ритуали – просто не називати їх забобонами.

Психіка людини працює не лише через логіку, а й через емоції, асоціації та потребу у відчутті безпеки.

Тому повна відсутність будь-яких ірраціональних переконань – це радше виняток.

Чи потрібно позбавлятися забобонів і як це зробити?

– Якщо забобони не керують життям людини та не викликають вираженої тривоги, – «лікувати» їх не потрібно. У багатьох людей це просто культурна звичка або спосіб емоційної саморегуляції.

Але якщо людина помічає, що:

• не може ухвалити рішення без «знаків»;
• постійно звертається до ворожок;
• боїться порушити ритуал;
• уникає певних дій через прикмети;
• відмовляється від медичної допомоги; то варто звернути увагу на свій психологічний стан.

У таких випадках варто працювати не із самими прикметами, намагаючись позбавитися їх, а з рівнем тривоги та магічним мисленням. Тут можуть допомагати:

• психотерапія,
• розвиток критичного мислення,
• іноді – лікування тривожних розладів.