Саркопенічне ожиріння: нехай ІМТ не вводить вас в оману

Журналістка, редакторка

Володимир Іванович ПАНЬКІВ, лікар-ендокринолог, д.мед.н., професор, Заслужений лікар України Фото з власного архіву

Природа, як відомо, не терпить порожнечі. Але далеко не завжди заміщення відновлює баланс. Як от у випадку саркопенічного ожиріння, коли жирова тканина заміщує м’язову, посилюючи метаболічний ризик у рази. 

Що це за патологія, кого й чому уражає, як вчасно її виявити та лікувати, читачам ThePharmaMedia розповів лікар-ендокринолог, д.мед.н., професор, Заслужений лікар України, головний науковий співробітник відділу клінічної ендокринології ДНП «Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України» Володимир Іванович ПАНЬКІВ.

Саркопенічне ожиріння: визначення та причини

Саркопенічне ожиріння – це ожиріння + саркопенія? Чи ця патологія – окремий фенотип?

– У 2009 році Європейське товариство геріатричної медицини організувало Робочу групу з вивчення саркопенії (European Working Group on Sarcopenia in Older People, EWGSOP), метою роботи якої стала розробка дефініцій та діагностичних критеріїв саркопенії в клінічній практиці та при проведенні клінічних досліджень.

Експерти інших Європейських товариств: European Society of Clinical Nutrition and Metabolism (ESPEN), the International Academy of Nutrition and Aging (IANA), the International Association of Gerontology, Geriatrics – European Region (IAGG-ER) також були запрошені до EWGSOP.

Результатом їхньої роботи став вперше розроблений консенсус з діагностики саркопенії.

Саркопенія (за визначенням EWGSOP) – це стан, що характеризується прогресивною генералізованою втратою маси та сили скелетних м’язів і супроводжується ризиком розвитку таких ускладнень, як порушення рухової активності, зниження якості життя аж до летальних наслідків.

Статус захворювання саркопенії надали у 2016 році після внесення до МКХ‑10.

У 2019 році консенсус переглянули. Натепер, відповідно до EWGSOP-2019,

саркопенія – це прогресивне та генералізоване захворювання скелетних мʼязів, яке асоційоване з підвищеним ризиком падінь, переломів, порушень рухової активності та летальності.

Я навмисно трохи докладніше зупинився на передісторії, адже усвідомлювати значення такої зміни у визначенні важливо, адже вона вказує на принципове зміщення акценту – зі зменшення маси м’язів, як у попередніх документах, на їхню функцію – силу.

Які ризики підвищує саркопенія? 

– Основні ускладнення саркопенії полягають:

- у збільшенні ризику падінь та переломів, відповідно зростає й

- потреба у сторонній допомозі. До того ж

- ризик інвалідності в таких хворих зростає у 4 рази (!) порівняно з тими, хто не має цієї хвороби. Також підвищується

- ризик госпіталізацій, особливо в осіб з саркопенічним ожирінням (СО), пацієнт може мати

- утруднене ковтання (саркопенічна дисфагія), погіршується

- загальний стан здоров’я,

- подовжується період відновлення після захворювань.

Клінічно це проявляється такими симптомами як: слабкість рукостискання;

труднощі при вставанні зі стільця; зниження швидкості ходіння.

Отже, саркопенія асоціюється з погіршенням функціональних індексів:

- Bath Ankylosing Spondylitis Functional Index (BASFI) та

- Ankylosing Spondylitis Disease Activity Score (ASDAS);

- підвищенням активності запальних маркерів (С-реактивний білок, швидкість осідання еритроцитів) та

- гіршою якістю життя (SF-36).

Чому з’являються ці симптоми, хто у групі ризику щодо розвитку саркопенії?

Основними причинами саркопенії є вікові та гормональні зміни, розвиток інсулінорезистентності та наявні хронічні захворювання.

Мають значення системне хронічне запалення (активність прозапальних цитокінів – фактора некрозу пухлини (ФНП)-α, інтерлейкін (IL)-6, IL-17) – основного патогенетичного фактора розвитку саркопенії, мальнутриція, терапія глюкокортикоїдами, неконтрольоване зниження маси тіла. 

Важливу роль відіграють також фактори способу життя – низький рівень фізичної активності/тривала іммобілізація, незбалансоване відповідно до індивідуальних потреб харчування тощо.

Річ у тім, що пік накопичення маси скелетних м’язів досягається в 40-річному віці, після чого показник поступово знижується. Середня втрата м’язової маси в людини становить 1% на рік після 35-40 років. За даними інших авторів, середня втрата м’язової маси в людини становить 1 % на рік, але вже після 50 років. Надалі цей процес посилюється: 1,4-2,5 % після 60 років та може сягати 50 % у віці 80 + років.

Тобто, зазвичай саркопенія уражає людей похилого віку, тому і вважається, що цей стан виникає через старіння.

З моменту народження і приблизно до 30 років м’язи стають більшими й сильнішими. Але в якийсь момент після 30 років починається втрата м’язової маси й сили. З віком кожен втрачає м’язи, як правило, приблизно на 3-5% кожне десятиліття після 30 років. Найбільшу частку втрачають люди, які ведуть малорухомий спосіб життя.

NB! Особливої актуальності проблема саркопенії набуває у пацієнтів з хронічними запальними хворобами, зокрема ревматологічною патологією. Системне запалення, біль та обмеження рухливості створюють умови для прискореної втрати м’язової маси та сили.

Це може виникати навіть у відносно молодому віці.

Діагностика

У чому, на Вашу думку, основна проблема щодо діагностики саркопенії?

- Попри наявність чітких діагностичних критеріїв, саркопенія залишається недостатньо діагностованою, особливо на ранніх стадіях. Відповідно, вона часто не враховується в клінічній практиці.

Саме тому саркопенію все частіше визначають як «приховану епідемію» серед осіб літнього віку, що справляє вагомий вплив на прогноз захворювання.

Як діагностувати саркопенічне ожиріння?

– Консенсус EWGSOP-2019 містить чіткий алгоритм діагностики саркопенії. На початковому етапі проводять скринінг пацієнтів за допомогою опитувальника SARC-F*, перекладеного українською мовою. Це всього 5 простих запитань.

Якщо пацієнт за результатами анкетування набирає менш як чотири бали, це означає, що ризику та проявів саркопенії немає.

Якщо результат становить ≥4 бали, слід провести оцінку сили скелетних м’язів за допомогою динамометрії та тесту «встати зі стільця».

Для встановлення діагнозу саркопенії необхідно підтвердити зниження сили, маси чи порушення функції скелетних м’язів. 

У якій когорті пацієнтів проводити скринінг?

– Скринінг рекомендується проводити щорічно у всіх людей віком понад 65 років або після значних клінічних подій (падіння, госпіталізація). 

Ранній скринінг саркопенії з використанням простих інструментів (SARC-F, динамометрія, вимірювання швидкості ходьби), а за можливості – інструментальних методів аналізу складу тіла (DXA, BIA) дозволяє своєчасно ідентифікувати групи високого ризику та розпочати лікування.

Опитувальник для діагностики саркопенії SARC-F*

Які діагностичні методи можна використати?

Для оцінки якості та маси скелетних м’язів використовуються: двофотонна рентгенівська абсорбціометрія (ДРА), КТ, МРТ, УЗД, біоімпеданс.

При цьому золотим стандартом залишається ДРА. Цей метод виконується швидко, супроводжується мінімальним радіаційним впливом, надає можливість одночасно оцінити м’язову, жирову та знежирену масу.

За допомогою ДРА визначають жирову масу, м’які тканини без жирів – так звану «знежирену масу», яку утворюють шкіра, внутрішні органи, кров, лімфа, сухожилки, м’язи, вода.

Також апарат вимірює кісткову масу. Для коректної оцінки цих показників важливими є правильне позиціювання пацієнта, підготовка, правильна інтерпретація результатів.

Лікування та ведення пацієнтів з саркопенічним ожирінням

Які методи лікування саркопенічного ожиріння доступні сьогодні?

– Особливу роль відіграє:

  • нутритивна підтримка пацієнтів, яка передбачає забезпечення адекватного споживання білків, амінокислот, вітамінів, мікроелементів та інших важливих нутрієнтів.
  • Сьогодні доведеною також є ефективність мультимодального підходу, що передбачає:

- зміну способу життя,

- регулярні фізичні вправи (силові тренування – ключові, аеробні тренування),

- раціональне та збалансоване харчування (споживання адекватної кількості білка). 

  • За потреби призначають фармакологічну терапію (GLP-1 терапію, але з обов’язковим регулярним контролем м’язової маси). Перспективними напрямами досліджень є використання селективних модуляторів рецепторів андрогенів, клітинних технологій, інгібування міостатину та розробка нових нутрицевтиків.
  • Важливим елементом комплексного лікування є психотерапевтична підтримка, спрямована на підвищення мотивації, зменшення депресивних станів, тривожності, соціальної ізоляції та формування позитивного ставлення пацієнтів до тривалих терапевтичних програм.

Метою комплексного лікування є поліпшення якості життя, функціонального статусу та зниження ризику ускладнень у пацієнтів похилого віку.

Профілактика саркопенічного ожиріння

Які підходи до профілактики саркопенічного ожиріння доступні сьогодні?

– Комплексний підхід до профілактики та лікування саркопенії має включати:

  • оптимальний контроль запалення;
  • індивідуалізовані програми лікувальної фізкультури з акцентом на силові та постуральні вправи;
  • адекватну нутритивну підтримку з достатнім споживанням білка та корекцією дефіциту вітаміну D. 

Резюме

Отже, ендокринологічний консенсус щодо саркопенічного ожиріння зводиться до того, що це – вкрай небезпечний стан.

Для того щоб вчасно виявити його, слід звертати увагу на якість тіла, а не на його вагу (СО інколи виявляють у людей з нормальним або помірно підвищеним ІМТ). Тому оцінка складу тіла (кількість жиру, м’язової маси та води) є критично важливою.

Список використаної літератури знаходиться в редакції.