Синдром Жильбера: як жити, щоб не згадувати про нього

Про те, як жити з синдромом Жильбера, аби він про себе не нагадував, яких тригерів, яких ліків уникати, як підтримувати стабільним метаболізм тощо, ThePharmaMedia розпитала д.мед.н., професора, завідувача кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації НМУ імені О.О.Богомольця Миколу Валентиновича ХАЙТОВИЧА.

Синдром Жильбера – не хвороба

Що це за стан, наскільки поширений?

- Синдром Жильбера – це доброякісний спадковий розлад обміну білірубіну, що супроводжується хронічною або інтермітуючою некон’югованою гіпербілірубінемією. Тобто у людини періодично підвищується рівень некон’югованого (або непрямого, вільного) білірубіну, натомість при цьому структурного ураження печінки та ознак гемолізу не виникає.

Патогенетично синдром Жильбера обумовлений зниженням активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази (UGT1A1), що призводить до порушення кон’югації непрямого білірубіну в гепатоцитах і збільшення його концентрації в крові.

Поширеність досить висока – у загальній популяції багатьох країн вона становить 5-10%, у деяких регіонах – до 12%. Частіше виявляється у чоловіків. Співвідношення чоловіків до жінок становить приблизно 2–3:1. Це пов’язано з впливом андрогенів на метаболізм білірубіну.

Які міфи щодо синдрому Жильбера найпоширеніші?

- Досі побутують думки/міфи, що це: «серйозна хвороба печінки», що «жовтяниця означає токсичне ураження печінки», а тому ніби «потрібна постійна гепатопротекторна терапія», що «завжди потрібна дієта №5», що синдром Жильбера – це «пряме протипоказання до занять спортом». Всі вони сьогодні спростовані!

При синдромі Жильбера, як вже йшлося вище, відсутні структурні порушення печінки. Тому помірна фізична активність – дозволена, суворі обмеження дієти – не показані, а доказів ефективності постійної гепатопротекторної терапії немає.

Діагностика, причини, симптоми та тригери

Як виявляють синдром Жильбера?

- Зазвичай синдром Жильбера вперше маніфестує у підлітковому або молодому віці, хоча у більшості випадків перебіг безсимптомний і діагностується випадково при біохімічному дослідженні крові. Зокрема, в аналізі крові виявляють підвищення рівня загального білірубіну (частіше 20–80 мкмоль/л) за рахунок некон’югованої фракції, при цьому рівні печінкових трансфераз (АЛТ, АСТ) в нормі і проявів гемолізу немає (нормальний рівень гемоглобіну, ретикулоцитів тощо).

Діагноз підтверджується результатами генетичного тестування – виявляється поліморфізм промотору гена UGT1A1, що асоціюється зі зниженням процесів глюкуронування.

Чому виникає синдром Жильбера?

- Це – наслідок аутосомно-рецесивної мутації гена UGT1A1, через яку знижується активність фермента УДФ-глюкуронілтрансферази (що відповідає за переробку білірубіну) приблизно на 30% від норми, що веде до порушення кон’югації білірубіну і накопичення непрямого білірубіну.

Які симптоми синдрому Жильбера?

- Клінічно синдром Жильбера переважно проявляється епізодами легкої жовтяниці (частіше склер).

Може відмічатись періодична слабість, швидка втомлюваність, надмірна емоційна збудливість, іпохондричність.

Дуже рідко – порушення сну та головокружіння.

Ще рідше спостерігають порушення травлення: здуття, зниження апетиту, печія, гіркота у роті, нудота, болі в животі.

Що провокує симптоми?

- Клінічні симптоми провокують зазвичай такі фактори як:

- голодування. Це – один з найсильніших тригерів жовтяниці при синдромі Жильбера; 

- нерегулярне та/або незбалансоване харчування (зниженої на 30-50% калорійність, виражений дефіцит нутрієнтів тощо);

- інфекції (ГРВІ, грип, вірусний гепатит тощо);

 - стрес;

- надмірні фізичні навантаження.

Які лікарські засоби можуть становити ризик при синдромі Жильбера?

- Через знижену активність фермента UGT1A1 можливе підвищення токсичності деяких лікарських засобів, які є його субстратами.

Зокрема:

- при використанні іринотекану зростає ризик тяжкої нейтропенії та діареї;

- при використанні атазанавіру та індинавіру може значно підвищуватись рівень білірубіну в крові;

- при використанні гормональних препаратів, зокрема, протизаплідних, також слід виявити обережність.

Іншими словами, з обережністю слід використовувати все, що потребує глюкуронування – кон’югації в печинці.

NB! При проведенні у пацієнтів із синдромом Жильбера оперативних втручань потрібно скорочувати термін голодування.

Як жити, щоб синдром Жильбера був під контролем

Чи потрібне спостереження, і до якого лікаря звертатися?

- Зазвичай таких пацієнтів веде педіатр, сімейний лікар, інколи потрібно провести консультацію гастроентеролога або гепатолога, інколи генетика.

Важливо пам’ятати, що стан гіпербілірубінемії оборотний, тому він доброякісний й не пов’язаний з прогресуванням захворювань печінки.

Чи можлива якась корекція цього порушення метаболізму білірубіну?

- Специфічного лікування не існує, але воно і не потрібне.

Лікування базується на запобіганні впливу провокуючих факторів – тригерів симптомів, зокрема жовтяниці.

Інколи при значній гіпербілірубінемії і погіршенні самопочуття використовують короткі курси фенобарбіталу, який є індуктором UGT1A1.

Які сучасні рекомендації щодо способу життя з синдромом Жильбера?

• Регулярно їсти, уникати тривалого голодування (інтервальне голодування, з перервами по 12-16 годин провокуватиме симптоми) та переїдання.
• Підтримувати нормальну масу тіла, уникати різкого схуднення.
• Адекватна гідратація.
• Контролювати рівень стресу.
• Налагодити якісний сон.
• Уникати інтенсивних фізичних навантаженнях, але не виключати помірних занять спортом.
• Обмежити споживання алкоголю.

Резюме

Отже, синдром Жильбера – це досить поширений розлад з доброякісним перебігом, що не впливає на тривалість життя.

Перш за все, цей стан потребує поінформованості пацієнта щодо вживання певних лікарських засобів та уникнення або бодай мінімізації провокуючих факторів – тригерів.

Цікаво, що за даними деяких досліджень, помірно підвищений рівень некон’югованого білірубіну може мати деякі позитивні впливи. Наприклад, антиоксидантні властивості й навіть потенціювати кардіометаболічний протективний ефект. Ба більше (!) – це може мати протекцію щодо виникнення онкологічної патології.

Звісно, всі ці ефекти ще досліджуватимуться, а вже сьогодні можемо сміливо радити людям, які живуть з синдромом Жильбера – забудьте про міфи й живіть довго, залишаючись здоровими!