Від початку повномасштабної війни й по сьогодні лікування раку в Україні отримували й отримують всі пацієнти, які його потребують.
Але як ці події вплинули на доступність лікування, своєчасність надання медичної допомоги та її якість?
Про це ThePharmaMedia говорила з хірургом-онкологом, науковцем, головою onсoHUB Андрієм Петровичем БЕЗНОСЕНКОМ.
Як змінюється захворюваність на рак під час війни
Чи хворіють люди частіше й важче?
Слід зазначити, що питання щодо рівня захворюваності в Україні під час війни – дуже складне. Адже, по-перше, є інші тригери та важкі питання, які треба вивчати.
А, по-друге, в новітній історії людства не було таких тривалих, широкомасштабних (територіально) війн, з таким інтенсивним переміщенням великої кількості людей всередині країни та за її кордонами. Тому дуже важко ввести статистику захворюваності не тільки на рак, а й будь-яку іншу.
До того ж треба врахувати, що з 2014 року ми втратили Автономну Республіку Крим, частину Донецької та Луганської областей з їхнім населенням. Українці, які там живуть, також хворіють на онкологічні захворювання, але ці дані не потрапляють до української статистики, бо не можемо їх збирати.
Якщо говорити про період після початку повномасштабної війни – з 2022 року – бачимо зменшення онкозахворюваності, але якраз через міграційні процеси. Адже, якщо люди виїхали за кордон й там хворіють на рак, то ці дані потрапляють до статистики тих країн, де вони перебувають.
Крім того, ми не отримуємо даних з тимчасово окупованих українських територій.
Отже, у 2022-2023 рр. випадків онкозахворювань було зареєстровано менше проти попереднього періоду, але це не означає, на жаль, що їх стало насправді менше.
У нас як була, так і є велика кількість випадків онкологічних захворювань, вони посідають друге місце серед причин смерті в нашій країні, й негативна тенденція зберігається.
Чи змінює війна структуру захворюваності в онкології?
Якісь фундаментальні зміни в структурі захворюваності щодо збільшення випадків виявлення одних пухлин, зменшення інших або поява нових – відбуваються зазвичай дуже повільно. Адже онкологічні пухлини – це новоутворення, що ростуть дуже повільно. Тому неможливо відразу оцінити вплив війни на такі зміни.
Але сьогодні, наприклад, бачимо зменшення кількості пацієнтів з раком молочної залози. Та це знову ж таки через те, що більшість наших вимушених мігрантів – жінки, тож, виїхавши за кордон, вони там і отримують лікування.
Чинники воєнного часу, що впливають на здоров’я людей зараз, матимуть негативний вплив і на майбутнє?
Обставини, наслідки яких ми відчуватимемо згодом: пізні звернення до лікарів через безпекові умови, подекуди відсутність належного медичного забезпечення, особливо на прифронтових територіях. А у вимушено переміщених осіб домінують зовсім інші потреби – люди більше дбають про безпеку, ніж про здоров’я, як наслідок – до лікаря, якщо й звертаються, то у крайньому разі.
До відтермінованих наслідків також належать екологічні чинники – забруднені внаслідок інтенсивних обстрілів ґрунти, водойми, повітря, з усіма шкідливими речовинами у т.ч. продуктами згорання, важкими металами.
Все це може вплинути на загальний рівень здоров’я населення та на онкозахворюваність, зокрема. Але це дуже й дуже тривалий процес!
Оцінити зміни ми зможемо не раніше, ніж через 3-5, а ще краще – через 10 років по закінченню війни. Адже всі ці чинники мають накопичувальний ефект.
Ми не побачимо так швидко як думаємо, причинно-наслідкові зв’язки.
Це підтверджує досвід військових конфліктів, що відбулися в останні 20 років. Наприклад, на Балканах кількість випадків захворювання на рак зросла через 5-7 років після завершення там бойових дій.
Візьміть до уваги, що то не була так тривала війна, як у нас.
Щодо інших країн – Іраку, Лівії – на жаль, немає жодної статистики. Іншими словами, дослідники не вивчали це питання, тож ми не можемо брати до уваги цей досвід.
Ми ж, своєю чергою, навпаки – досліджуємо, аналізуємо, публікуємо, аби наш досвід був корисним (сподіватимемось, що лише з наукового, а не з практичного боку).
Перебільшуючи вплив стресу, ми посилюємо його дію
Чи можна виділити якісь найпотужніші фактори війни, що погіршують прогноз – наприклад, стрес чи фактори зовнішнього середовища?
Найпотужніший і найшкідливіший з усіх факторів, що значно погіршує прогноз – пізнє звернення по медичну допомогу.
На жаль, люди терплять до останнього, не проходять профілактичних оглядів, не дбають про своє здоров’я, а до нас звертаються вже на пізніх занедбаних стадіях.
Зрозуміло, що зараз це й не всюди можливо – комусь дуже далеко треба діставатися до медичного закладу, хтось знаходиться у т.з. сірій зоні, де складно говорити про медицину як таку, не кажучи вже про своєчасну профілактичну тощо.
Так чи інакше, а факт своєчасного звернення є абсолютним фактором, що впливає на результати виживаності онкопацієнтів.
Щодо стресу, його дійсно «люблять» звинувачувати в багатьох бідах. Але його прямий вплив на розвиток онкологічних хвороб наразі не доведено.
Хоча стрес дійсно впливає на зміну поведінки, зокрема, щодо вчасного звернення до лікарів, відмови від лікування тощо. Але ж у нас вся країна в стресі. Ми це усвідомлюємо, однак не бачимо при цьому того шаленого зростання кількості випадків раку, як думають люди. З мого досвіду, досвіду колег, рак виявляється в нашій країні з тією ж частотою, що й раніше.
Тож, стрес не є провідним фактором розвитку онкологічних захворювань.
Щодо зовнішніх факторів, що впливають на нас, і які ми не можемо змінити – забруднення повітря, ґрунтів та водоймищ продуктами ракетного палива та іншої зброї й військової техніки. Зараз дослідники вивчають ці матеріали, їхній вплив на середовище та здоров’я людей. Можливо, на базі цих досліджень будуть розроблені програми з очищення довкілля.
Що б Ви порадили, як можна знизити ризики?
Хочу зауважити, що ми могли б розв’язати проблему захворюваності на 50% самою лише зміною поведінки людей. Насправді всі ці рекомендації знайомі з дитинства:
- здорове харчування;
- відмова від чинників, що доведено викликають рак: куріння, алкоголь, надмірна інсоляція;
- адекватна віку та фізичному стану людини фізична активність;
- регулярні профілактичні огляди:
- жінки після 45 років мають робити мамографію – кожні 2 роки (рак грудей на доклінічній стадії сьогодні добре лікується);
- регулярні профогляди у гінеколога – з частотою, за призначенням лікаря, але не менш як раз на рік;
- чоловіки та жінки з 45 років мають проходити колоноскопію – раз на 10 років.
Все це слід робити тоді, коли ще нічого не турбує. Це не знижує ризики, але стримує їх, не дає їм зростати.
Адже, на жаль, навіть за ідеальних умов ризик захворіти на рак залишається, так навіщо ж його підвищувати додатково, не дотримуючись таких простих рекомендацій.
Якого досвіду набули українські онкологи за роки війни
Як проходить українська онкологічна служба «випробовування» війною?
Онкологія – це не військова медицина, ми не мали якоїсь специфічної підготовки до того, що відбулося. Зараз є, умовно, три зони надання онкологічної допомоги населенню.
Прифронтові регіони – Харківська, Дніпропетровська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська області, де планова онкологічна допомога надається і це велика заслуга лікарів і організаторів на місцях. Пацієнти з цих регіонів подекуди отримують лікування в онкоцентрах інших міст. Але загалом онкологічна допомога в прифронтових регіонах надається в повному обсязі.
Середня зона – Одещина, Кіровоградщина, Полтавщина та Київщина, де в основному й приймають пацієнтів з прифронтової зони, котрі потребують лікування.
Умовно безпечніша зона – захід України, де колеги взяли на себе основний потік пацієнтів з 2022 року, коли сюди з’їжджалися люди з усієї східної, центральної та північної частини нашої країни. Тому там кількість пацієнтів збільшувалися у 3-4 разі за тиждень!
Звісно, на початку війни були великі проблеми з ліками – в одних регіонах дефіцит, в інших – надлишок, бо пацієнти виїхали. Але згодом ліки перерозподілили відповідно до потреб.
У прифронтових регіонах виник дефіцит кадрів – лікарів не вистачало. Але вони поверталися на свої робочі місця після деокупації територій.
Важливо наголосити, що за три з половиною роки повномасштабної війни в Україні не закрився жодний онкологічний центр. Тож як цивільні пацієнти, так і військові з онкологічною патологією отримували та отримують онкологічну допомогу у повному обсязі – і хірургічне лікування, і хімієтерапію, і променеву терапію.
Ми не відмовляли своїм пацієнтам, їм не доводилося переривати або скасовувати лікування через відсутність медичної допомоги. У деяких випадках лікарі були змушені перенести хімієтерапію або змінити схему на таку, що не потребує перебування у медзакладі, інколи переносили операції або переводили пацієнтів до інших лікарень, але мені не відомий жодний випадок відмови.
Останніми роками ми оновили біля 20 протоколів з лікування різних видів раку в нашій країні. Тобто наші пацієнти сьогодні лікуються за сучасними протоколами, де прописані всі сучасні схеми хімієтерапії, сучасні ліки, препаративна терапія і операції. Робота з оновлення медичних стандартів не припиняється і в роки війни.
Як і дослідницька діяльність. Зараз потроху повертаються КД, яких не було після 2022 року, зі зрозумілих причин. Нині ж набір пацієнтів відновлюється. Це теж дуже добре.
Отже, наша онкологічна служба проходить чимало випробувань, але ми вистояли.
Чи є якась підтримка від колег за кордоном?
Безумовно! І ми дуже дякуємо партнерам за кордоном. Колеги з США та деяких країн Європи допомагали з навчанням лікарів в їхніх клініках. Це і стажування по декілька місяців, і фундаментальні навчальні програми, що тривали до року.
Це дуже вагомо для розвитку української онкології. Адже це не просто понад 100 українських лікарів, які пройшли за кордоном навчання, це – понад 100 носіїв сучасних знань та досвіду найпередовіших світових зразків, які вони передають тепер своїм колегам тут, в Україні.
Всі ці роки й зараз ми отримуємо також гуманітарну допомогу ліками, витратними матеріалами, апаратурою тощо.
Словом, нас – і лікарів, і пацієнтську спільноту – дуже підтримують у світі. Ми за це вдячні.
Резюмуючи,
декілька слів про найближче майбутнє
Вже зараз треба думати про покращення доступності сучасного лікування для пацієнтів. Не секрет, що лікування раку завжди було високовартісним, і воно, на жаль, не дешевшатиме. Адже нові прогресивні засоби, інноваційні ліки коштують дорого, натомість вони дозволяють людям продовжувати жити. До того ж це тривалий процес, оплачувати його самотужки пацієнтам не під силу. А тому вже зараз необхідно шукати можливості збільшення фінансування онкологічних програм.
Це не є суто українською проблемою, в усьому світі триває дискусія щодо збільшення фінансування онкологічної допомоги. Проте, в інших країнах бюджети на лікування онкохворих збільшуються в рази, а в нас на відсотки. З цим треба щось робити.
Втім, можемо говорити й про певні позитивні зрушення. Хотілося б, щоб ця тенденція збереглася.
Наприклад, централізовано державою було закуплено й поставлено майже до всіх регіонів країни сучасні лінійні прискорювачі. Це – вагомий внесок, завдяки якому променева терапія в Україні виходить на гідний європейський рівень.
А ще, вперше в Україні були закуплені інноваційні лікарські засоби для лікування раку легень. Це дуже дорогі ліки, а, з огляду на те, що пацієнти мають отримувати цю фармакотерапію довічно, — це дуже суттєва підтримка з боку держави.
Отже, покриття потреб онкологічного профілю покращується, але маємо прагнути більшого!