Непомірна вартість діабету: дорожчання ліків від метаболічних розладів триває

Згідно з результатами останнього дослідження тенденцій витрат на препарати, поділених за терапевтичними напрямами, сьогодні на лікування метаболічних захворювань припадає майже чверть загальних національних витрат Сполучених Штатів на фармпродукти.

П’ять найдорожчих терапевтичних напрямків –

1. метаболічні розлади (приблизно 23% від загальних річних витрат на рецептурні засоби),
2. хвороби центральної нервової системи (14%),
3. інфекції (8%),
4. серцево-судинні захворювання (8%)
5. респіраторні захворювання (8%).

Категорія метаболічних розладів перевищувала витрати протягом усього десятирічного періоду дослідження – попри зниження витрат на препарати від гіперліпідемій. А річні витрати на протидіабетичні лікарські засоби зросли від $27,2 мільярда у 2011 році до $89,2 мільярда у 2020-му. Детальний аналіз витрат на ліки виявив зміни в пропорції платників – за десятиліття пацієнти почали менше виплачувати за препарати з власної кишені, за винятком… категорії діабетиків. Зрозуміло, що отримані дані ще більше посилюють занепокоєння щодо вартості лікування цього надзвичайно поширеного ендокринного захворювання.

Витрати на інсулін зростають

Аналіз показав, що постійне зростання вартості лікування діабету за період дослідження було значною мірою пов’язане з інсулінами, які залишаються наріжним каменем лікування діабету. Так, за період дослідження річні витрати на препарати інсуліну зросли з $14 до $38 мільярдів.

При цьому дослідники не можуть пояснити, чому інсулін коштує так дорого: генно-інженерні форми інсуліну продаються в Сполучених Штатах з 1980-х, а його варіанти більш тривалої дії з’явилися ще на початку 2000 років. Однак, вартість таких продуктів зашкалює – попри втрату ключових патентів і численні спроби регуляторного тиску.

Нещодавно ключові виробники інсулінів погодилися на «пропозицію» американської влади зменшити ціни, проте автори зазначеного дослідження стверджують, що медичне співтовариство має стежити за виконанням цих обіцянок.

З іншого боку, у цій однозначно тривожній тенденції несправедливо звинувачувати лише фармкомпанії: американська система охорони здоров’я вибудувана таким чином, що в її структурі функціонують ланки, які значно підвищують ціни на лікарські засоби. Зокрема, одним із найбільш злоякісних посередників вказуються менеджери з аптечних пільг. Результат часто один: пробираючись крізь лабіринт страхових виплат, пацієнт стикається з тим, що змушений відшкодовувати левову частку витрат на фармакотерапію з власної кишені. А якщо йдеться про лікування більш сучасними препаратами, то в такій ситуації лише деякі пацієнти з діабетом зможуть собі його дозволити.

Ендокринологам і «сімейникам» доводиться детально обговорювати з пацієнтами плани лікування, адже необхідні їм лікарські засоби стають все менш і менш доступними.

За межами інсулінів

Останнім часом дедалі більшу роль у лікуванні діабету (2 типу) починають відігравати нові препарати, що належать до класу – агоністів глюкагоноподібного пептиду 1 (GLP-1), або інкретинів, наприклад, такі як Ozempic. Ці ліки мають величезні перспективи у боротьбі з діабетом, ожирінням та іншими кардіометаболічними розладами, але серйозною проблемою (для деяких пацієнтів — головною перешкодою для лікування) залишається їхня вартість.

Попри те, що страхова система Medicare забороняє відшкодовувати вартість інкретинів, якщо їх застосовують для схуднення, інші призначення цих ліків, включаючи профілактику серцево-судинних подій, дозволяють отримувати інкретини більшій кількості людей, зареєстрованих у системі Medicare.

Загальні валові витрати Medicare на три найновіші версії ліків проти діабету класу агоністів GLP-1 — семаглутид (Ozempic і Rybelsus, Novo Nordisk) і подвійний агоніст GIP/GLP-1 тирзепатид (Mounjaro, Eli Lilly) — зросли у 2022 році з $57 мільйонів у 2018 році до $5,7 мільярда. (Хоча цифри, що вказують дослідники, не враховують знижки, які можуть дещо зменшити остаточні витрати.) Але нерідко доплати за такі ліки з власної кишені пацієнта сягають сотень доларів на місяць — навіть до 1000 доларів або більше. Ці витрати не є прийнятними для більшості людей з діабетом.

В Україні аналогічних досліджень проводилося мало, й тим більше їх не ставили на потік. Так, поглиблений фармакоекономічний аналіз фактичного стану фармакотерапії цукрового діабету виконувався українськими фахівцями ще 20 років тому, й, з урахуванням тогочасного арсеналу препаратів, був здебільшого сконцентрований на інсулінах. Низка фармакоекономічних досліджень, які проводилися згодом, здебільшого фокусувалися на «другому» діабеті.

На жаль, наш ринок – зі зрозумілих причин — не заохочує західних фармвиробників реєструвати чи продавати такі найновіші протидіабетичні лікарські засоби, як згадані вже інкретини. Втім, залишається надія на вітчизняні компанії, що рано чи пізно налагодять випуск доступних непатентованих версій ефективних засобів для лікування метаболічних розладів.