Видавець The Pharma Media
Членство у Світовій організації торгівлі дало Україні нижчі митні тарифи. Але не дало доступу до світових ринків, інновацій та приросту інвестицій.
На початку 2000-х років я якийсь час був близький до епіцентру формування переговорної політики про умови приєднання України до Світової організації торгівлі. Сумніви тоді були непопулярні. Офіційна позиція була наступною: СОТ – це вільний доступ українських товарів до світового ринку, сплеск торгівлі та інвестицій, шлях до світлого майбутнього.Вступ до СОТ описувався мовою можливостей: доступ до зовнішніх ринків, однакові правилагри, нижчі тарифи, захист від дискримінаційних торговельних обмежень.
Україна приєдналася до Світової організації торгівлі 16 травня 2008 року. Чи використала Україна нові правила для переходу до складнішого виробництва?
Факти дають переважно негативну відповідь. Справді, середні імпортні тарифи знизилися, а географія експорту дещо розширилася. Проте економічного дива не сталося: у першому десятилітті після вступу середня частка промислових виробів у товарному експорті скоротилася з 68,1% до 54,6%, ресурсно-аграрний блок зріс із 29,8% до 44,7%, середній баланс товарів і послуг змінився з майже нульового на дефіцит близько 8 млрд доларів на рік, а приплив прямих іноземних інвестицій відносно ВВП не збільшився. У 2024 році реальний ВВП на душу населення все ще був нижчим, ніж у 2008-му. Ці цифри не доводять, що СОТ спричинила погіршення. Вони доводять інше: саме по собі прийняття чужих стандартів не відкриває зовнішні ринки і не створює продуктивнішу економіку.[1]
КЛЮЧОВІ ЦИФРИ ПОРІВНЯННЯ
- Промислові вироби у товарному експорті: 68,1% у 1998-2007 роках проти 54,6% у 2009-2018 роках.
- Ресурсно-аграрний блок: 29,8% до вступу проти 44,7% у першому десятилітті після вступу.
- Капітальні товари: 14,29% експорту у 2007 році проти 5,42% у 2021 році.
- Баланс товарів і послуг: у середньому +0,02 млрд дол. на рік до вступу проти -7,96 млрд дол. після нього.
- ПІІ: 3,47% ВВП у середньому до вступу проти 3,15% ВВП у першому десятилітті після вступу.
Методологічна примітка. Для базового порівняння використано десять повних років до вступу — 1998-2007 — і перші десять повних років після нього — 2009-2018. Перехідний 2008 рік розглядається окремо. Період 2019-2021 років і воєнні 2022-2024 роки наведено для контексту, але не змішано з оцінкою першого десятиліття членства.
Експорт без ускладнення: як сировина витіснила машини
Найнаочніший показник — структура експорту за стадіями переробки. У 2007 році, напередодні вступу, сировина становила 8,77% товарного експорту України, проміжні товари — 58,89%, споживчі — 17,19%, а капітальні товари — 14,29%. До капітальних товарів належать машини, обладнання, транспортні засоби, електротехнічна й інша продукція, в якій зазвичай більше інженерної праці, технологій і виробничих компетенцій.[3]
У 2021 році картина була геть іншою. Частка сировини зросла до 36,20%, проміжних товарів знизилася до 42,87%, споживчих — до 15,15%, а капітальних — до 5,42%. Тобто сировинна складова стала більш ніж учетверо більшою, а частка капітальних товарів скоротилася більш як удвічі.[5]
Те саме показує індикатор промислових виробів у товарному експорті Світового банку. У середньому в 1998-2007 роках їхня частка становила 68,1%. У 2009-2018 роках — уже 54,6%, у 2019-2021 роках — 42,2%. У воєнні 2022-2024 роки показник упав до 31,8%. «Промислові вироби» у міжнародній статистиці — це не лише складні машини чи електроніка, а й базові метали, прокат, хімічні напівфабрикати. Але навіть із цим застереженням тренд однозначний: промислова складова експорту втрачала вагу.[6]
Водночас ресурсно-аграрний блок — продовольство, аграрна сировина, паливо, руди й метали — зріс із 29,8% у десятилітті до вступу до 44,7% у першому десятилітті після нього. У 2019-2021 роках він уже становив 57,4%. Частина цього зростання пов’язана з переробкою харчової сировини, соняшникового насіння в олію. Але серед провідних позицій залишалися також кукурудза, пшениця та залізна руда — товари, у яких значна частина кінцевої вартості створюється вже за межами України.[7]
Україна масштабувала те, що вже вміла масово виробляти й швидко продавати, але не створювала нові технологічні продукти. Правила СОТ підсилили наявні переваги — землю, руду, базову металургію, — але не сприяли перетворенню цих переваг на складні ланцюги переробки всередині країни.
Українського більше, але без нових технологій
На перший погляд статистика доданої вартості може дати оптимістичніший висновок. За даними OECD Trade in Value Added, частка іноземної доданої вартості у валовому експорті України зменшилася з 25,5% у 2008 році до 22,9% у 2020-му. Арифметично це означає, що частка вітчизняної доданої вартості зросла приблизно з 74,5% до 77,1%.[8]
Але висока частка внутрішньої доданої вартості може виникати двома принципово різними способами. Перший — країна експортує технологічно складний продукт, у якому вартість створюють власні розробки, програмне забезпечення, інженерія, дизайн, маркетинг і бренд. Другий — країна продає зерно, руду або первинний метал, для виробництва яких потрібно відносно мало імпортних комплектуючих. Формально вітчизняної вартості багато і в першому, і в другому випадку. Але економічна якість цієї вартості, продуктивність праці й можливості для зростання — зовсім різні.
OECD у дослідженні України 2025 року прямо описує нашу позицію у глобальних ланцюгах вартості як переважно початкову: українська сировина та первинні матеріали надалі переробляються в інших країнах. Частка середньо- та високотехнологічної продукції в промисловому експорті зменшилася приблизно з 40% у 2014 році до 32% у 2021-му. Експорт товарів із низькою складністю домінує, а економічна складність товарного експорту протягом двох десятиліть знижувалася — на відміну від більшості країн, із якими Україну порівнює OECD.[9]
У статистиці є й важливий позитивний виняток — інформаційно-комунікаційні послуги. Їхня частка в експорті послуг зросла приблизно з 14,5% у 2014 році до понад 40% у 2022-2023 роках. ІТ-сектор показав, що Україна здатна експортувати продукт із високою часткою людського капіталу, внутрішньої доданої вартості та низькою залежністю від фізичної логістики. Але це досягнення виникло не через СОТ. Воно спиралося на освіту, підприємництво, глобальний попит, цифрову інфраструктуру та специфічну бізнес-модель сектору.[9]
Від балансу до хронічного дефіциту
У десять років перед 2008м роком середній річний зовнішньоторговельний баланс України був практично нульовим: близько +0,02 млрд доларів. У першому десятилітті після вступу він становив у середньому мінус 7,96 млрд доларів на рік. У 2019-2021 роках дефіцит залишався на рівні близько 6,72 млрд доларів.[10][11]
Слід визнати, що погіршення торгового балансу почалося ще до формального вступу: у 2007 році дефіцит товарів і послуг становив близько 8,13 млрд доларів, у 2008-му — 14,37 млрд. Швидко зростали внутрішній попит, кредитування, імпорт енергоносіїв, автомобілів, обладнання та споживчих товарів. Тож не СОТ «створила» торговельний дефіцит.
Однак членство в клубі не усунуло структурних причин дефіциту. Зниження тарифів зробило імпорт доступнішим, але українські виробники не отримали симетричного підсилення — дешевого капіталу, сучасних технологій, ефективного захисту контрактів, експортного фінансування та довгострокової промислової політики. Нікуди не поділися нетарифні бар’єри. Відкриття ринку в такій ситуації підвищує конкуренцію швидше, ніж продуктивність. Це не аргумент за самоізоляцію. Це аргумент проти думки, що лібералізація сама по собі замінює розвиток виробничої спроможності.
Інвестиції не прийшли
Ще одним очікуванням від членства була більша привабливість для іноземного капіталу. У номінальних доларах результат справді виглядає кращим: середній чистий приплив прямих іноземних інвестицій зріс із 3,01 млрд доларів на рік у 1998-2007 роках до 4,45 млрд у 2009-2018 роках — приблизно на 48%. Але відносно розміру економіки покращення не відбулося: середній показник знизився з 3,47% ВВП до 3,15% ВВП.[12][13]
Крім того, різкий стрибок ПІІ (прямих іноземних інвестицій) стався ще до вступу — у 2005-2007 роках, коли великі угоди відбувалися у банківському секторі, металургії, телекомунікаціях, торгівлі та приватизації. Після 2013 року приплив став надзвичайно нестабільним, а у 2015-му був від’ємним. Сам статус члена СОТ не зміг компенсувати слабкість судової системи, корупційні ризики, нестабільність макроекономічної політики, проблеми із захистом власності, а з 2014 року — воєнну загрозу.
До того ж показник ПІІ не слід автоматично читати як «нові заводи». До нього можуть входити реінвестовані прибутки, внутрішньогрупові кредити, конвертація боргу в капітал та операції через іноземні юрисдикції. Тому навіть позитивна цифра платіжного балансу не завжди означає створення нової виробничої потужності, робочих місць або технологічний трансфер.
ВВП на душу населення: зростання, якого не видно в реальних цінах
У поточних доларах ВВП на душу населення збільшився з 4 018 доларів у 2008 році до 5 389 доларів у 2024-му. Але номінальний доларовий показник залежить від інфляції, валютного курсу, цін і статистичної оцінки населення. Для довгострокового порівняння важливіший реальний показник у постійних цінах.[14]
У постійних доларах 2015 року реальний ВВП на душу населення становив 2 568 доларів у 2008 році та 2 219 доларів у 2024-му — приблизно на 13,6% менше. Звісно, між цими датами Україна пережила світову фінансову кризу, рецесію 2014-2015 років, окупацію частини територій, втрату промислових активів, пандемію та повномасштабне вторгнення. Але жоден з років до війни з Росією не був проривним.[15]
Де СОТ «спрацювала»
Найочевидніший результат — тарифна лібералізація. Простий середній імпортний тариф знизився з 5,46% у 2007 році до 2,16% у 2021-му, а частка безмитних тарифних ліній зросла з 29,60% до 71,62%. Це здешевило частину обладнання, комплектуючих і споживчих товарів.[3][5]
Зросла географічна диверсифікація експорту. Частка Росії у товарному експорті зменшилася з 25,7% у 2007 році до 5,08% у 2021-му. Проте цей зсув не можна приписувати тільки СОТ: вирішальними були російські торговельні обмеження, агресія з 2014 року та переорієнтація на Європейський Союз у межах Угоди про асоціацію і поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі.[16]
Огляд торговельної політики України, проведений СОТ у 2025 році, також відзначив модернізацію митного законодавства, розвиток «єдиного вікна», програми авторизованого економічного оператора, цифровізацію митних послуг, спрощення транзиту та участь у міжнародній системі державних закупівель. Це не абстрактні зміни: вони знижують транзакційні витрати, роблять правила передбачуванішими і полегшують роботу компаній на зовнішніх ринках.[2]
Проте ці здобутки — інфраструктура, а не кінцевий результат. Дорога може бути якісною, але вона не визначає, що саме країна везтиме нею на зовнішній ринок: зерно і руду чи обладнання, фармацевтичні препарати, електроніку та власні технологічні рішення.
Чому СОТ не стала двигуном розвитку
СОТ не обіцяє і не може гарантувати структурну трансформацію. Її правила однаково відкривають можливості для виробника складної техніки й для експортера сировини. Яка модель переможе, — це залежить від внутрішньої політики. В українському випадку торговельна інтеграція не була підкріплена достатньо послідовною стратегією підвищення продуктивності.
Україні бракувало довгострокового фінансування для модернізації, ефективного страхування експортних ризиків, системної підтримки прикладних досліджень, зв’язків між університетами й виробництвом, індустріальних кластерів, стабільних правил власності, швидкого правосуддя та передбачуваного регуляторного середовища. Без цього компаніям значно простіше експортувати те, що вже виробляється у великих обсягах, ніж інвестувати роки й мільйони у складний продукт із невизначеним результатом.
Після 2014 року до цих слабкостей додалася російська агресія: втрата частини промислових районів, руйнування підприємств, логістичні обмеження та зростання ризикової премії для інвесторів. Повномасштабне вторгнення посилило цю деіндустріалізацію. Але війна не скасовує довоєнного висновку: навіть у перші десять років членства, до 2018 року, експорт уже став менш промисловим, сировиннішим, а інвестиційний приплив відносно ВВП не зріс.
Урок для післявоєнної України
Доступ до ринків, міжнародні правила й подальша інтеграція до ЄС залишаються важливими. Але, по-перше, їх потрібно розглядати як платформу для розвитку, а не як рецепт розвиток. По-друге, значення мають деталі, а саме – конкретні умови приєднання.
Післявоєнне відновлення дає шанс змінити політичну логіку. Інвестиції в енергетику, оборонну промисловість, машинобудування, фармацевтику, переробку аграрної сировини, будівельні матеріали, цифрові продукти й транспортну інфраструктуру мають оцінюватися не тільки за обсягом виробництва, а й за тим, скільки ланок вартості залишаються в Україні: інженерія, компоненти, дослідження, сервіс, програмне забезпечення, бренди та міжнародні канали збуту.
А головне – потрібно захищати ті розвинені індустріальні позиції, котрі Україна вже має. Ризикну припустити, що інтеграція України з ЄС у найближчі 5 років буде радше політичним рішенням та авансом на майбутнє, ніж визнанням реальної ідентичності. Це дає можливість максимально активно захищати ті сильні сторони української економіки, і зокрема фармацевтики, котрі є в наявності.
Джерела та первинні дані
16. WITS / World Bank: Ukraine Trade Indicators 2021 — географія торгівлі та індекси диверсифікації.
Примітка щодо розрахунків: середні значення за періоди та агрегований ресурсно-аграрний блок розраховано на основі щорічних рядів World Development Indicators, WITS і UN Comtrade, використаних у вихідному аналітичному звіті. Порівняння «до і після» описує фактичну динаміку, але не є чистою причинною оцінкою ефекту членства у СОТ.
