Гліб Загорій: Чи може Українська Держава протистояти цинізму іноземних фармвиробників?

Зростання цін і зростання курсу валют — не одне й те саме

Працюючи на фармацевтичному підприємстві понад 17 років, маючи значний досвід та професійні знання, змушений констатувати, що далеко не все з почутого з вуст так званих «експертів фармринку» відповідає дійсності.

Хотілось би звернути увагу: зростання цін на лікарські засоби та зростання курсу валют — далеко не одне й те саме. Тобто, незважаючи на спроби певних «експертів від громадськості» та топ-­менеджерів іноземних фармацевтичних предс­тавництв переконати суспільство у прямій кореляції та чіткій відповідності такого зростання, на практиці ціни на імпортні лікарські засоби зростають швидше та агресивніше, ніж курс валют.

Міністр охорони здоров’я Олег Мусій 16 квітня 2014 року на зустрічі з нібито представниками пацієнтських організацій, а насправді з особами, замішаними у ряді серйозних замовних скандалів у попередні роки, заявив наступне: «З-за зростання курсу валют маємо здорожчання ліків на 40%. Плюс зіграло роль у ціні введення 7% ПДВ на імпорт ліків. Усього маємо здорожчання медикаментів на 50%».

По­-перше, нагадаю, що ПДВ введений не на імпорт лікарських засобів, а на реалізацію всіх лікарських препаратів, тому податок не може підвищити ціни лише на імпортні ліки. А по-­друге, з огляду на важливість даного питання для українського суспільства, слід глибоко проаналізувати тези Олега Степановича щодо того, наскільки реально зріс курс валют та ціни імпортерів.

У недавній історії України, а саме у 2008-­2009 рр., уже мала місце аналогічна ситуація зі значним зростанням курсу валют протягом короткост­рокового періоду. Отже, ми маємо можливість спиратись на ретроспективні дані минулих років для перевірки вищевказаних тез.

З цією метою було проаналізовано динаміку зміни курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України та зміну середніх цін на імпортні й вітчизняні лікарські засоби за період січень 2008 року–липень 2009 року. Важливо встановити ступінь залежності росту цін на імпортні лікарські засоби від зміни валютного курсу, а також знайти в новітній історії України підтвердження тезам, що були озвучені суспільству Міністром охорони здоров’я Олегом Мусієм як офіційна позиція відомства.

Як відомо, саме 2008-­2009 рр. стали серйозним випробуванням для української економіки у зв’язку з різким зростанням курсу долара США: з 5,06 у січні 2008 р. він зріс до 8,29 у січні 2009 р., тобто на 64%.

Ціни на вітчизняні препарати при цьому зросли лише на 40% (з 4,19 грн до 5,89 грн), а на імпортні ліки — аж на 81% (з 18,70 грн до 33,86 грн).

Слід також звернути увагу на зростання цін в абсолютних, а не відносних величинах: у той час, як імпортні препарати подорожчали на 15,16 грн за упаковку, вітчизняні ліки піднялись у ціні лише на 1,70 грн. Тобто лише на оплачену із власної кишені різницю в ціні на одну імпортну упаковку український пацієнт міг придбати майже 3 вітчизняні упаковки, необхідні йому для лікування.

Абсолютно очевидно, що таке ціноутворення не відповідає жодним принципам соціальної відповідальності та етики. Адже у найскрутніші для наших співгромадян часи іноземні фармвиробники не лише не намагалися стримати ціни на препарати, щоб забезпечити доступ різко збіднілих громадян до необхідної терапії (як це зробили вітчизняні підприємства), а й підвищували ціни галопуючими випереджаючими темпами.

Також Міністр охорони здоров’я Олег Мусій заявив, що коли курс долара США знизиться, то знизиться й ціна на ліки.

Знову звернемося до історії та наведемо яскравий приклад ситуації, коли курс валют знизився, а разом із ним знизилася й ціна — на вітчизняні препарати, ціна ж на імпортні лікарські засоби… знову зросла.

За період березень 2009 р.–липень 2009 р. — період стабілізації та пос­тупового зниження валютного курсу — курс долара США знизився з 8,34 до 7,85, тобто на 6%. При цьому ціни на вітчизняні ліки за вказаний 5­-місячний період також знизились на 5% — з 6,43 грн до 6,10 грн. А середня ціна імпортних ліків знову зросла, цього разу на 3% — з 33,02 грн до 33,99 грн, тобто різниця між зміною валютного курсу та зміною цін на імпортні ліки склала 9%.

Подальша стабілізація курсу валют на рівні близько 8 грн/долар США позбавила іноземних фармвиробників можливості виправдовувати власну неетичну та безвідповідальну цінову політику коливаннями курсу валют, однак ціни продовжували зростати усі нас­тупні 4 роки.

Кілька останніх місяців валютний ринок України знову постав перед серйозними випробуваннями: курс долара США за 3,5 місяці зріс на 30% — з 9,21 у лютому 2014 р. до 11,93 у травні 2014 р. Вітчизняні ліки зросли в ціні лише на 12% (з 13,77 грн до 15,45 грн), у той час, як імпортні препарати у черговий раз показово випередили темпами зростання курс валют: +35% ціни (з 53,33 грн до 71,75 грн).

Тіньові схеми, що гарантують надприбутки

Слід звернути увагу й на те, що нинішні темпи зростання роздрібних цін на імпортні лікарські засоби не узгоджуються з товарними запасами в аптечних мережах. Представники різноманітних кишенькових асоціацій та об’єднань імпортерів, які активно залякували українське суспільство повним зникненням імпортних ліків із аптечних полиць у разі запровадження ПДВ на лікарські засоби, чого до речі так і не сталось, озвучили «загрозливу» цифру: запасів імпортних ліків вистачить лише на 1,5 місяці.

У такому разі хотілось би поцікавитись, чому, за наявності в аптечних мережах 1,5-­місячного товарного запасу ліків за старим курсом, ціни на імпортні ліки почали зростати день у день із валютним курсом, а не із 1,5­-місячним відставанням? Відповідь проста: іноземні фармвиробники, дистриб’ютори та ряд представників аптечного бізнесу знову скористалися моментом, аби отримати значні додаткові надприбутки. Завдяки чому? Називатимемо речі своїми іменами: на фармацевтичному ринку України існує багато тіньових схем для таких оборудок.

Вище невипадково було наведено приклад залякування наших пацієнтів повним зникненням імпортних ліків з аптечних полиць. Адже саме за такою схемою діють іноземні бізнес-­структури кожного разу, коли держава намагається навести лад у сфері обігу лікарських засобів.

Чого лише варті минулорічні «страшилки» іноземців про зникнення їхніх ліків, коли постало питання запровадження ліцензування імпорту лікарських засобів, необхідності відповідності виробництв стандартам GMP. На щастя, в еру цифрових технологій не складе труднощів перевірити, хто і що заявляв у 2013 році, просто зазирнувши до мережі Інтернет. Звернімо увагу й на те, що ті самі персони, які лякали українських пацієнтів повним зникненням інноваційних іноземних препаратів (тобто маніпулювали найбільш емоційно вразливою складовою суспільної думки), фігурують в аналогічних скандалах і цьогоріч, щоправда, часто як керівники новостворених організацій зі ще не заплямованою репутацією, але з чіткими замовними бізнес­завданнями.

Викликає занепокоєння і той факт, що всі ці новостворені або існуючі організації називаються «потужними» та «впливовими» не ким-­небудь, а безпосередньо Міністром охорони здоров’я України Олегом Мусієм. Замість того, щоб неухильно дотримуватися принципів паритетної співпраці на благо українських пацієнтів, Міністр витрачає дорогоцінний час та зусилля на створення позитивного іміджу кишеньковим бізнес-­структурам і псевдопацієнтським організаціям.

Найбільше ж дивує вищевказана риторика МОЗ України щодо цінової політики іноземних фармацевтичних виробників. Адже нескладний аналіз, який міг би здійснити для Олега Мусія і школяр­-старшокласник, якщо вже він сам неодноразово визнавав, що не є професіоналом в аналітиці й розрахунках, свідчить про багаторічну послідовну антиук­раїнську та антисоціальну позицію представників іноземного фармбізнесу. То чому міністерство так затято відстоює інтереси цього бізнесу?

Кількість таблеток — кількість прожитих днів

Давайте вперше за 20 років існування фармацевтичного ринку України чесно і відверто визнаємо: кожен представник медичної та фармацевтичної спільноти рано чи пізно стикається з принциповою та непримиримою боротьбою між іноземними й вітчизняними виробниками ліків. У нинішній час питання не в тому, хто більше заробить у поточному році або хто посяде лідируючі позиції у рейтингу фармкомпаній. Ситуація значно складніша, а рішення, які прийме Україна у цей доленосний час, вплинуть на життя кількох нас­тупних поколінь. Тому сьогодні я готовий порушити неписаний закон українського фармацевтичного ринку, котрий передбачає вирішення більшості проблем виключно в межах галузі.

Нинішній фармацевтичний ринок України прийнято характеризувати 2 базовими категоріями: співвідношення ліків у натуральному вираженні (в упаковках) становить 65% до 35% на користь вітчизняних ліків; співвідношення ж у грошовому вираженні зворотне — 70% на користь іноземців.

Сьогодні іноземні представницт­ва розуміють, що вітчизняних ліків більше (адже принципово має значення лише обсяг продажів у натуральному вираженні), тобто будь-­які спроби шантажу доступністю ліків провалюються саме тому, що Україна завжди відповідає: «Значну частку ваших ліків є чим замінити!»

Уявімо ж собі, що станеться, коли за кілька років із якихось причин питома вага іноземних ліків у натуральному вираженні перевищить 50%.

По-­перше, іноземні ліки в 4,5 рази дорожчі, і заради наших пацієнтів ніхто не збирається робити їх вартість нижчою, що яскраво доводять приклади з новітньої історії України. Тобто ті ліки, за які ми з вами раніше платили 10 грн, тепер коштуватимуть 45 грн — за ту ж таки 1 упаковку. Для багатьох хронічних хворих, для яких кількість спожитих ліків дорівнює кількості прожитих днів, це може стати смертельним вироком.

По­-друге, зверніть увагу на те, що монополія іноземних фармгігантів означатиме для України тотальну імпортозалежність у питанні стратегічної важливості. Що зможе український Уряд протиставити черговому зростанню цін на імпортні ліки на 80%, як це вже сталось у 2009 році? І коли не буде вітчизняних ліків за значно дешевшими цінами, чи зупиняться іноземці на рівні 80%? Можливо, тоді мова йтиме вже про 100%, 200%, 300%? Що чекає на українських пацієнтів, якщо зникне єдиний важіль рівноваги — наявність потужної власної фармацевтичної індустрії?

Дуже б не хотілося, щоб ми всі стали свідками реалізації такого сумного для нашої держави сценарію, але варто оцінювати ситуацію об’єктивно — саме такий розвиток подій є найбажанішим для іноземного фармацевтичного лобі. Міністр охорони здоров’я України Олег Мусій, який мав би залишатись гарантом рівноваги на фармацевтичному ринку, виступає активним захисником інтересів іноземців. За 17 років роботи в галузі таку поведінку очільника МОЗ України я констатую вперше. Більше того, серед радників Міністра — наймані функціонери асоціацій імпортерів. Тому всі заяви Олега Мусія стосовно нібито ключових для галузі питань (впровадження страхової медицини в Україні, лікарського самоврядування або пілотних проектів) покликані лише відвернути увагу від спроб пошматувати та перерозподілити фармацевтичний ринок України на користь кількох потужних гравців, тим самим дозволивши їм цинічно викачувати з українських пацієнтів власні надприбутки.

Ось чому я відкрито заявляю: часу на роздуми в нас уже не лишилося — зараз вирішується доля української системи охорони здоров’я. Я і моя родина — мої батьки та троє моїх дітей — живемо в Україні. І я щодня працюю над тим, аби вони, як і мільйони інших українських громадян, ніколи не стали заручниками чужих фінансових інтересів.

Якщо не буде покладено край фінансовим спекуляціям імпортерів, псевдосоціальній відповідальності, штучним залякуванням та ще й за повної підтримки заангажованих чиновників МОЗ, українські пацієнти залишаться без ліків уже завтра. Сьогодні іноземці шантажують нас доступністю ліків, загрожуючи національною катастрофою, а завтра їх непомірно висока ціна (без доступної вітчизняної альтернативи) дійсно призведе до національної катастрофи.

Вітчизняна фармацевтика виробляє не менш якісні ліки, ніж іноземні фармвиробництва. Ми не просимо преференцій або пільг, а лише вимагаємо неупередженого ставлення керівництва держави та очільників галузі до ситуації, що склалась, — вітчизняна фармацевтична галузь повинна залишатись запорукою доступності ліків!

darnitsa.ua